• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Господарських зобов'язань

Загальні принципи і умови виконання господарських зобо­в'язань, а також господарських договорів урегульовані главою 22 ГК (статті 193—198). Щодо господарських договорів застосо­вуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливос­тей, передбачених ГК. Зокрема, на господарські договори по­ширюються такі інститути і категорії загального зобов'язаль­ного права, як загальні умови виконання зобов'язань (статті 526—545 ЦК) та забезпечення виконання зобов'язань (статті 546—597 ЦК). Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути певною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів.

Основним принципом виконання господарського зобов'я­зання є принцип належного виконання. Він закріплений у ч. 1 ст. 193 ГК, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати госпо­дарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.

Важливе значення для належного виконання господарських зобов'язань має вказівка закону на те, що кожна сторона по­винна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконан­ня нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зо­бов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК).

Як, встановлено ч. З ст. 193 ГК, застосування господарсь­ких санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. По-суті, в цій нормі закріплено один з принципів господарсько-правової відповідальності, встановлених ч. З ст. 216 ГК.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими : нормативно-правовими актами або договором, або не випли­ває зі змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання до­строково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту і зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання , зобов'язанняу разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Проте, за загальним правилом, встановленим ч. 6 ст. 193 ГК, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова | від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати ї письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Таким письмовим посвідченням є згідно з ч. 1 |ст. 545 ЦК розписка. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Одним з елементів належного виконання зобов'язання є ви­конання його належною особою. Частина 1 ст. 194 ГК перед­бачає можливість покладення виконання господарського зобо­в'язання (в цілому або в частині) третьою особою, яка не є стороною в зобов'язанні. При цьому управнена сторона зобов­'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського до­говору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сто­рони виконати зобов'язання особисто.

Заміна сторони в господарському зобов'язанні можлива не лише щодо зобов'язаного суб'єкта (ч. 1 ст. 194 ГК), а й щодо управненого суб'єкта господарського зобов'язання, який, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача (делегування) таких прав може бути здійснена на певний строк.

Прикладом передачі (делегування) прав може бути Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управ­ління майном, що є у загальнодержавній власності», яким здійснення функцій з управління зазначеним майном покладе­но на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Як виняток зі ст. 1 цього Декрету корпора­ціям «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укрмонтажспецбуд», «Укрбудматеріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунельбуд» та концер­ну «Укрцемент» делеговано функції з управління майном орган­ізацій і підприємств, які засновані на загальнодержавній влас­ності та входять до їх складу.

Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єк­та, який одержав у результаті такої передачі (делегування) до­даткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повно­важень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

У господарському зобов'язанні, так само як і в цивільно-правовому, може мати місце множинність осіб на стороні уп­равненого або зобов'язаного суб'єкта (ст. 196 ГК).

У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відпо­відно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням.

У випадках, передбачених законодавством або договором, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідар­ному виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК, якщо інше не передбачено законом.

Наступним елементом належного виконання господарсько­го зобов'язання є місце його виконання.

Зі змісту ч. 1 ст. 197 ГК випливає, що господарське зобов'я­зання підлягає виконанню за місцем: а) визначеним законом, б) визначеним господарським договором, в) місцем, яке визна­чено змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено одним із зазначених способів, зобов'язання повинно бути виконано:

- за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за місцезнахо­дженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

- за грошовими зобов'язаннями — за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сто­рона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

- за іншими зобов'язаннями — за місцезнаходженням постій­но діючого органу управління (місцем проживання) зобов'я­заної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Певні особливості встановлені господарським законодав­ством стосовно виконання грошових зобов'язань.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 198 ГК) платежі за грошо­вими зобов'язаннями, що виникають у господарських відно­синах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків (інше може бути встановлено законом).

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, яка є національною валютою України.

В іноземній валюті грошові зобов'язання можуть бути ви­ражені лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання ма­ють право проводити розрахунки між собою в іноземній ва­люті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, ви­ражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до зако­ну (ч. 2 ст. 198 ГК).

У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прий­няття виконання або іншого прострочення нею виконання зо­бов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внес­ти належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону.

Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'я­зання (ч. З ст. 197 ГК).

Виконання господарських зобов'язань забезпечується захода­ми захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами (в першу чергу — ЦК). Сторони можуть погодити застосування перед­бачених законом або таких, що йому не суперечать, видів за­безпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосову­ються у господарському (діловому) обороті (ч. 1 ст. 199 ГК).

Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до дер­жавного сектора економіки, можуть бути забезпечені держав­ною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

На доповнення до видів забезпечення виконання госпо­дарських зобов'язань, передбачених нормами ЦК, ГК вста­новлює ще один вид — загальногосподарські {публічні) гарантії виконання зобов'язань (ст. 201 ГК).

Сутність цього виду забезпечення полягає в тому, що зако­ном може бути передбачено обов'язок комерційних банків, стра­ховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарю­вання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юри­дичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'я­зання встановлюються з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів.

Переглядів: 347