Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток. Філософські і конкретно-наукові концепції розвитку.

Історично діалектика виникла як філософське вчення про зв'язкиу всьому різноманітті їхніх проявів, тобто в природі, у суспільстві й у духовній сфері. Тим самим і тут можна відзначити спорідненість діалектики і детермінізму. Однак діалектику цікавлять не просто зв'язки, нехай і в загальності їхніх проявів, а особливі зв'язки, що приводять до розвитку.

Особливі зв'язки в природі, аналогічні зв'язкам у мисленні (у світі ідеального), за марксистською традицією (що йде, головним чином, від Ф. Енгельса) відносять до об'єктивної діалектики, так би мовити до “діалектики речей”.

Світ зв'язків, як відзначалося, винятково різноманітний (див. попередню тему). Великий клас двосторонніх зв'язків називають взаємодіями. Взаємодію можна розглядати як причину руху(наприклад, причину руху Землі навколо Сонця – як їхню гравітаційну взаємодію).

Однак головнаорієнтація діалектики – на осмислення особливого руху – розвитку. Розвиток розглядається в діалектиці як рух, що має, принаймні, такі особливості (властивості):

а) спрямованість, поступовість руху (це – не круговий і не циклічний рух);

б) незворотність руху;

в) наявність якісного перетворення об'єкта, що рухається, його оновлення, тобто під час руху об'єкта змінюється його структура – він фактично стає іншим об'єктом.

Діалектичне вчення про розвиток є підсумком багатовікового досвіду осмислення цього феномена у філософії, науці і духовній культурі взагалі. Можна виділити такі “віхи” (ключові ідеї, концепції і т.п.) на цьому шляху осмислення:

* ідея круговороту в природі і суспільстві (“возвращение на круги своя”), що була поширення в античності, але запозичена, головним чином, з міфології;

* ідея циклічності природних і соціальних процесів, джерела якої аналогічні;

* християнська ідея спрямованості і неповторності життєвих і історичних процесів, тісно поєднаних з лінійною концепцією часу Августина;

* Р. Декарт про першодвигун і можливість виникнення в природі нових форм (у противагу Біблії);

* виникнення ембріології (науки про зародок як початок життя);

* І. Кант, космогонічна гіпотеза виникнення Сонячної системи;

* теорія еволюції Ч. Дарвіна;

* теоретичні моделі еволюції Всесвіту;

* обґрунтування можливості упорядкування хаотичних систем у синергетиці.

Розвиток розглядається в діалектиці як загальна властивість буття (і тому “розвиток” – це філософська категорія) у тому смислі, що такий особливий рух можна знайти в природі (наприклад, біологічна еволюція), у суспільстві (соціальний прогрес, хоча поняття “розвиток” і “прогрес” не однакові за змістом - див. нижче) і в духовній сфері (ріст наукового знання: нові гіпотези, теорії і т.п.). Тлумачення розвитку як загальної властивості буття є однією з важливих особливостей, що відрізняють діалектику як філософськуконцепцію розвитку від конкретно-науковихконцепцій розвитку. Серед них, крім уже згаданої концепції біологічної еволюції (наприклад, класичної теорії еволюції видів Ч.Дарвіна, сучасної синтетичної теорії еволюції і т.п.), можна згадати також концепції еволюції Всесвіту у сучасній космології (у якій описуються ряд якісних перетворень Всесвіту, починаючи від так званого Великого Вибуху і до сучасного її стану), концепції економічного росту, кібернетичні моделі розвитку й ін. Кожна з них має обмежену область застосовності, але, на відміну від діалектики, здатна поетапно описувати (а іноді в ряді ситуацій і прогнозувати) розвиток об'єкта мовою точних понять, в ідеалі – мовою математики.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 7 Діалектика	\|	Закономірності діалектичних зв'язків (закони діалектики)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.