Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Інноваційна діяльність як об'єкт управління

Управління інноваційним процесом – невід'ємна складова діяльності сучасного підприємства, що охоплює планування, організації і стимулювання інноваційної діяльності, реалізацію інноваційних проектів, розрахованих на отримання конкурентних переваг і зміцнення ринкових позицій підприємства.

Основними завданнями, що вирішують у межах управління продуктовими інноваціями, є:

– дослідження ринку для нових продуктів (потреби, місткість,

переваги споживачів, вибір цільових сегментів ринку, стратегії просування товару до споживача); прогнозування характеру і стадій життєвого циклу нового продукту;

– визначення способів продажу нового продукту;

– дослідження кон'юнктури ринку ресурсів;

– здійснення комплексного аналізу витрат, ціни, обсягів виробництва й продажу нового продукту;

– оцінювання ефективності інноваційного проекту;

– аналіз ризиків, визначення методів їх мінімізації та страхування.

Стратегічне управління інноваційною діяльністю – прогнозування глобальних змін в економічній ситуації, пошук і реалізація масштабних інноваційних проектів, які сприятимуть успіхові підприємства й забезпечуватимуть його ефективне функціонування та розвиток у тривалій перспективі.

Плани й програми інноваційної діяльності складають на основі ретельного вивчення таких чинників зовнішнього середовища:

– економічних (стан і кон'юнктура ринку, темпи економічного зростання, ставка банківського відсотка та ін.);

– науково-технологічних (принципові технологічні зміни, ринок інновацій);

– демографічних (зміна структури й рівня доходів населення);

– екологічних (гострота екологічних проблем і їх регламентація чинним законодавством);

– рівня конкуренції в галузі;

– можливості розширення ринку.

6.2. Стратегічне планування інноваційної діяльності

Етапи планування інноваційної діяльності підприємства:

І. Аналіз зовнішнього середовища й прогнозування його розвитку. На цьому етапі аналізують поточну кон'юнктуру ринку і її визначальні фактори, прогнозують розвиток кон'юнктури. Виділяють фактори, що сприяють розвитку підприємства, створюючи для нього нові можливості, і фактори, які можуть становити загрозу. їх співвідношення впливає на вибір загальної та інноваційної стратегії підприємства.

II. Аналіз внутрішнього середовища підприємства. На цьому етапі аналізують результати минулої діяльності, ефективність

функціонування підприємства загалом і за окремими видами діяльності, на основі чого визначають його сильні та слабкі сторони.

Сильними сторонами підприємства вважають:

– міцні ринкові позиції;

– великі масштаби виробництва;

– наявність унікальної технології;

– переваги в сфері витрат;

– високу кваліфікацію працівників підприємства;

– позитивний імідж;

– наявність інновацій і можливості їх реалізації;

– винахідливість у функціональних сферах діяльності;

– стійке фінансове становище;

– доступ до закритих для широкого загалу джерел інформації;

– можливість залучення рідкісних ресурсів тощо.

До слабких сторін підприємства належать:

– нездатність фінансувати необхідні зміни стратегії;

– застарілу технологію;

– відсутність управлінського хисту й концептуального мислення у вищого керівництва;

– надмірну централізацію управління;

– відставання у сфері досліджень і розробок;

– відсутність ефективної системи контролю;

– неефективні системи мотивації та оплати праці;

– слабку маркетингову діяльність тощо.

III. Визначення загальної стратегії підприємства.

Здійснюється на основі зіставлення місії підприємства, його сильних і слабких сторін, а також можливостей і загроз зовнішнього середовища. Полягає у виборі одного із можливих напрямів поведінки підприємства у майбутньому.

Виділяють такі напрями: 1) стратегію стабільності, що передбачає підтримання існуючих розмірів підприємства та напрямів його ділової активності; 2) стратегію зростання, що полягає у збільшенні розмірів фірми через нарощування виробничих потужностей та освоєння нових напрямів діяльності шляхом самофінансування або придбання чи злиття з іншими фірмами;
3) стратегію скорочення, що використовується за несприятливих для фірми обставин; передбачає «відсікання зайвих» підрозділів або видів діяльності (тих, що перестали бути рентабельними), переорієнтацію ділової активності, самоліквідацію.

IV. Визначення інноваційних можливостей. Передбачає зіставлення інноваційного потенціалу підприємства й інноваційно-інвестиційного клімату, сформованого у країні.

V. Формування стратегічних інноваційних цілей. Інноваційні цілі вказують вектор розвитку, на основі якого формують інноваційну стратегію підприємства. Стратегічні цілі підприємства, яке планує масштабне завоювання ринку, відрізняються від стратегічних завдань фірми, яка ледве зводить кінці з кінцями. У першому випадку в основі наступальної стратегії мають бути радикальні інновації, у другому – інновації поліпшувального характеру, оскільки на інше немає ні фінансових, ні інтелектуальних ресурсів.

VІІ. Розроблення концепції інноваційної стратегії. Основою розроблення інноваційної стратегії є теорія життєвого циклу продукту, ринкові позиції фірми та її науково-технічна політика.

Інноваційна стратегія – стратегія, націлена на передбачення глобальних змін в економічній ситуації і пошук масштабних рішень, спрямованих на зміцнення ринкових позицій і стабільний розвиток підприємства.

Види інноваційних стратегій

Стратегія наступу передбачає використання світових досягнень науки й технологій, наявність власних наукових доробків, можливість фірми швидко пристосовуватися до нових технологічних можливостей (Місrоsоft, АКБ ім. Антонова та ін.).

Стратегія захисту для реалізації загальної стратегії стабілізації, спрямована на утримання конкурентних позицій фірми на існуючих ринках.

Імітаційна стратегія для реалізації загальної стратегії стабілізації фірмами, які не є піонерами у випуску на ринок певних нововведень, але залучилися до їх виробництва, придбавши у фірми-піонера ліцензію.

Залежна стратегія для реалізації загальної стратегії стабілізації фірмами-субпідрядниками великих компаній. Залежні фірми не роблять спроб змінити свою продукцію, оскільки тісно пов'язані з вимогами до неї головної фірми та виконують роботи на її замовлення.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.