• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Рецензенти

Н. Р. Малишева, доктор юридичних наук, професор, член-корес-

пондент АПрН України,

А. Г. Бобкова, доктор юридичних наук, професор

д-р юрид. наук, професор, академік АПрН України - розділи III (§ 5-7), XIII

д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи VIII, IX, X д-р юрид. наук, професор, член-кор. АПрН України — розділи І § 1(§ 2, 3, 5,6 (у співавторстві з Г. В. Анісімовою), 4 і 7(у співавторстві з А. К. Со­коловою)), XVII (у співавторстві з Г. В. Анісімовою) канд. юрид. наук, доцент — розділ І (§ 2, 3, 5, 6 (у співавторстві з В. К. Поповим)), розділи IV, VII, XVII (у співавторстві з В. К. Поповим), XIX канд. юрид. наук, доцент — розділ XVIII канд. юрид. наук, доцент — розділи V, XII канд. юрид. наук, доцент — розділ І (§ 4,7 (у співав­торстві з В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд. юрид. наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд. юрид. наук, доцент — розділ XVI канд. юрид. наук, доцент — розділи VI (§ 1-7,9), XV канд. юрид. наук, доцент — розділ II (§ 3) канд. юрид. наук, доцент — розділи НІ (§ 1-4), XIV

Підручник підготовлений колективом викладачів кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на основі новітнього екологічного законодавства і відповідно до оновленої програми курсу екологічного права.

Основу Загальної частини становлять теми, в яких висвітлюються питання предмета, джерел та системи цієї самостійної галузі права, розкриваються екологічні права та обов 'язки громадян, розглядаються особливості права власності на природні ресурси та права при­родокористування, правового забезпечення екологічної безпеки, системи органів і функцій управління природокористуванням та охороною довкілля, економіко-правового механізму та юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

До складу Особливої частини включені теми, присвячені висвітленню особли­востей, притаманних окремим видам права природокористування, відтворення при­родних ресурсів та охорони довкілля.

Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, науковців та практичних працівників.

ББК67.3

© А. П. Гетьман, М. В. Шульга,

■ тсшчі а&(, 84Л7 -п і В. К. Попов та ін., 2005

ІЗВИ 966-8467-22-1 © _<<Право», 2005

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ І

Предмет, метод, принципи та система екологічного права

її'»(!'! іт-т-тг§ 1.• Взаємодія суспільства й природи — об'єктивна передумова виникнення екологічних відносин і екологічного права

Під передумовою зазвичай розуміють об'єктивний або суб'єк­тивний фактор, який забезпечує виникнення соціальних, еко­логічних, економічних, правових та інших явищ у суспільному житті людей. Взаємодія суспільства й природи — об'єктивно існу­юче явище. Природа як сукупність органічних і неорганічних утво­рювань виникла раніше, ніж суспільство, яке є породженням при­роди. Природа розвивається за об'єктивними законами, тоді як суспільство функціонує на основі законів соціального розвитку. Людина є безпосередньо природною істотою, вона і підкоряється біологічним законам, являє собою вінець розвитку природи, оскіль­ки належить до вищого біологічного виду. Але поряд із цим люди­на виступає і істотою, а тому суспільство розглядається як організо­вані людські соціальні організми¹.

Процес взаємодії суспільства і природи здійснюється на основі певних закономірностей. Перш за все, суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини. У свою чергу й природа потребує діяльності суспільства, зо­крема, використані суспільством природні ресурси (Грунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися й відновлюватися. Ці процеси відбу­ваються як природним шляхом, так і штучними заходами з активною діяльністю людини, при якій виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами. Однак при втру-

¹ Див.: Соломина С. Н. Взаимодействие общества и природи. - М.: Мьісль, 1983.-С. 5-18.

Загальна частина

чанні людини в природні процеси вона повинна максимально врахо­вувати закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в ціло­му закони функціонування довкілля, адже усі екологічні об'єкти пе­ребувають у постійному і нерозривному об'єктивному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна.

Об'єктивна закономірність взаємодії суспільства і природи вияв­ляється також і у тому, що в процесі використання природних ре­сурсів для виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, у природне середовище скидаються різні відходи виробництва і про­дукти життєдіяльності людей. Природа у даному випадку виступає як постійний резервуар для складування забруднюючих речовин. Однак сама природа може утилізувати лише незначну кількість забрудню­ючих речовин. Отже, постає проблема належної охорони природного середовища, бо без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечи­ти екологічну безпеку суспільства, довкілля та людини. Охорона при­роди — об'єктивна необхідність, яку не можна ігнорувати. При її організації кожна держава повинна вишукувати оптимальні можли­вості для здійснення екологічних заходів. У процесі цього виникає широке коло екологоохоронних суспільних відносин, юридичною формою яких виступають правові приписи.

Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність лю­дей, частина з них належить відповідним суб'єктам. Звідси вини­кає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності пев­ним суб'єктам — державі, окремим територіальним громадам, ко­лективам, індивідам тощо. В Конституції України (ст. 13) закріплені дві такі форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право ко­ристування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначен­ня організаційно-правових форм приналежності природних об'єк­тів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взає­модії суспільства й природи. В основі такої взаємодії лежать об'єк­тивні й суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства й природи обумовлює не­обхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище поз­бавляється підтримки з боку конкретних власників або користу­вачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що держава як людська інституція визначає оптимальні фор­ми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку.

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права

Загальновідомо, що природні явища змінюються повільніше, ніж суспільні. Обумовлено це специфікою законів розвитку приро­ди. Тому держава, уособлюючи інтереси суспільства і здійснюючи екологічну функцію, визначає правові форми регулювання сус­пільних відносин, що виникають у процесі не лише визначення приналежності природних об'єктів, забезпечення екологічної без­пеки, а і їх використання, відтворення й охорони природного се­редовища. Така соціальна діяльність повинна сприяти зміцненню взаємодії суспільства й природи на науково обґрунтованому рівні, реальному відображенню їх взаємодії.

Таким чином, об'єктивно існуюча взаємодія суспільства й при­роди породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також правові форми, які повинні оптимально відпо­відати цим відносинам.

Читайте також:

1. Рецензенти

Переглядів: 490