Принцип об'єктивної істини.

Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи.

В теорії цивільного процесу окремі автори до змісту істини включають висновки суду про фактичний склад і про правову кваліфікацію сторін, про їх права і обов'язки. Але питання про юридичну оцінку — це питання про правильне застосування закону, яке становить зміст принципу законності. Захисту підлягає право, порушення якого мало місце в дійсності, тому суд покликаний встановити всі ті факти, які дозволяють йому дати правильну оцінку всього фактичного складу справи. Суд зобов'язаний не обмежуватися поданими матеріалами та поясненнями, а вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Всебічне з'ясування обставин справи означає, що суд повинен з'ясувати всі питання по справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності доказів і допустимості засобів доказування, — не тільки тих, що подані сторонами, але і здобутих іншим шляхом. Якщо подані докази недостатні, суд пропонує сторонам та іншим особам, котрі беруть участь у справі, подати додаткові докази і сприяє в їх витребуванні.

Об'єктивність — це обґрунтованість висновків суду дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них ставлення суду та учасників матеріального спору. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ні яки докази для суду не мають наперед визначеної сили.

Встановлення об'єктивної істини в справі забезпечується дією інших принципів цивільного судочинства, санкціями кримінального права за дачу завідомо неправдивих показань і висновків, активним процесуально-правовим становищем суду в процесі доказування.

Отже, суд при постановленні рішення повинен встановити об'єктивну істину, на думку окремих авторів, тільки в тих межах, в яких це необхідно для виконання покладених на суд завдань. Але якщо суд пізнає явища об'єктивного світу, що виступають обставинами в справі і потребують встановлення для її вирішення, лише в певних межах, то висновки його ніяк не відповідатимуть об'єктивній істині, яка має бути встановлена по кожній справі. Правосуддя виконає покладені на нього завдання тоді, коли воно здійснюватиметься у відповідності із законом, на основі встановлення об'єктивної істини за фактичними обставинами справи, а не тільки в певних межах і на основі припущення про їх наявність. Чого немає в справі, немає в світі. Рішення повинно бути постановлено на зазначених і доказаних обставинах, а не за покликанням совісті. В. рішенні повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, доводи за якими суд відхиляє ті чи інші докази. Порушення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Диспозитивність.	\|	Процесуальна рівноправність сторін.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.