• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Неосудність.

Студенти повинні розібратись з станом неосудності, який є протилежним стану осудності. Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого КК, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Для визначення неосудності використовують два поєдна­них між собою критерії неосудності:

- медичний (біологічний)

- юридичний (психологічний).

Юридичний (психологічний) критерій неосудності включає в себе дві ознаки, які витікають із поняття не­осудності:

1. Інтелектуальним моментом, тобто нездатністю особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільно-небезпечного діяння.

2. Вольовим моментом, тобто нездатністю особи керувати своїми діями (бездіяльністю), передбачені законом як суспільно небезпечні. Вольовий момент характеризує такий психічний стан особи, перебуваючи в якому вона розуміє суспільну сутність вчинку, але не може, не спроможна із-за хвороби керувати собою, бо її воля нетверда. Наприклад, розлад волі спостерігається у стані наркотичного голодування, але у них при цьому зберігається відносна здатність усвідомлювати кримінальну протиправність вчинюваних суспільно-небезпечних діянь.

Юридичний критерій визначає головний зміст неосудності, вказуючи на те, що особа не спроможна розуміти своїх дій, не може дати собі звіт про свої дії та не може ними керувати. Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо встановити хоча б один із двох його моментів – інтелектуальний чи вольовий.

Медичний (біологічний) критерій неосудності характе­ризується наявністю у особи одного із чотирьох видів психічних захворювань, що визначені в ч. 2 ст. 19 КК:

Законом встановлені найбільш поширені:

1.Хронічне психічне захворювання – це розлад психічної діяльності, що має тривалий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ. До цих захворювань належать: епілепсія, шизофренія, прогресивний параліч, деякі види психозів тощо).

2.Тимчасовий розлад психічної діяльності – це раптові, короткочасні розлади психіки, що характеризуються швидким розвитком і в подальшому, як правило, повним одужанням особи. До такого розладу відносяться: реактивний стан, тобто хворобливий розлад внаслідок тяжкого психічного потрясіння, біла гарячка, патологічне сп’яніння, патологічний афект тощо).

3.Недоумство (олігофренія) – стійкий, занадто слабкий розвиток, крайня нерозвиненість інтелекту з незворотнім пониженням розумової здібності із-за хвороби мозку (вроджений, травми, поранення, інфекції тощо). Відрізняють три ступені недоумства:

Дебільність (легкий ступінь) – початковий ступінь, людина може орієнтуватися в обстановці, виконувати нескладні обов’язки, визнається осудною.

Імбецильність (середній ступень) – нездатність до орієнтування, не може виконувати ніяких обов’язків.

Ідіотія (тяжкий ступінь) – інтелект відсутній.

4. Інший хворобливий стан – це стан, при якому відсутнє психічне захворювання, але інколи його перебіг супроводжується різними істотними змінами психіки людини (тяжкі форми психопатії, психотенції неврози тощо).

Медичний критерій неосудності лише дає підставу до юридичного критерію. При наявності медич­ного критерію лише виникає питання про неосудність, яка остаточно встановлюється при наявності юридичного критерію. Для визначення психічного стану особи, що вчинила злочин, призначається судово-психіатрична експертиза. Але висновок про осудність чи неосудність дає орган, що проводить попереднє чи судове розслідування.

Відповідно до закону (ч. 2 ст. 19 КК) особа, яка перебувала під час вчинення суспільне небезпечного діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності.

Разом з тим можлива ситуація, коли особа під час вчинення такого діяння була осудною, але до постановляння вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. 3 ст. 19 КК).

Переглядів: 458