• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

П л а н

План

Виробництва.

Виробництва.

з дисципліни“Економічна теорія”

Підготувала: доц. Пилипенко Н. В.

Розглянуто на засідані кафедри ЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2010р.

Тема 3. Форми суспільного господарства. Товарна організація

1. Форми суспільного господарства. Товарне виробництво.

2. Товар і його властивості.

3. Визначення суспільної вартості товару.

4. Основні теорії вартості.

1. Форми суспільного господарства. Товарне виробництво.

Історія знає два основні типи господарства:

– натуральне виробництво;

– товарне виробництво.

Натуральне виробництво, це такий тип господарства, в якому продукт виробляється для власного споживання.

Загалом натуральне господарство властиве первісним формам організації суспільства, коли продуктивність праці невисока і товарів виробляється лише для задоволення власних потреб (первіснообщинний лад, рабовласницьке господарство, феодалізм).

Товарне виробництво – тип господарства, в якому продукт виробляється для обміну або продажу на ринку.

Умови виникнення:

1/ суспільний поділ праці;

2/ економічна відособленість виробників.

1/ Суспільний поділ праці – це спеціалізація виробників на виробництві якогось одного товару, тому для задоволення власних потреб необхідно обмінюватись своїми товарами.

В історії відбулося три великих поділи праці:

– відокремлення пастуших племен від землеробських;

– виділення ремісництва в самостійну галузь і зародження промисловості;

– відокремлення торгівлі і виділення класу купців.

Поділ праці важлива але не вирішальна умова виникнення товарного виробництва. Для того, щоб обмінюватись товарами, треба мати на це право, бути їх власником.

Тому виникнення приватної власності остаточно закріпило панування товарного виробництва.

2/ Економічна відособленість виробників означає самостійне господарювання: організацію свого виробництва, випуск продукції, її реалізацію, розподіл доходів і прибутків.

Рівень економічної відособленості залежить від форми власності. Найвищий він у приватній власності, найменший – у державній.

Ознаки товарного виробництва.

– суспільний поділ праці;

– економічна відособленість виробників;

– зв’язок між виробниками і споживачами відбувається через ринок шляхом купівлі – продажу товару.

Різновиди товарного виробництва.

1.Бартерне або безгрошове – відбувається обмін товару на товар.

2.Грошове – купівля товарів за гроші.

3.Просте – в якому власник, виробник і продавець зосереджені в одній особі.

4.Підприємницьке або капіталістичне – засноване на найманій праці.

5.Локальне – розповсюджене на окремих територіях.

6.Загальнотоварне виробництво – поширене на всіх територіях і сферах суспільного життя, коли навіть речі, які не є продуктами праці, стають товарами /Напр.: земля, природні ресурси, робоча сила людини/.

7.Низькотоварне виробництво – засноване на примітивній техніці і організації виробництва. Вихід продукції невисокий при значних затратах праці.

8.Високотоварне виробництво, засноване на передовій техніці і технологіях, організації праці. При порівняно невеликих затратах одержується значний випуск продукції.

2. Товар і його властивості

Товар – це продукт праці, який виробляється для обміну або продажу на ринку.

В умовах загального характеру виробництва, коли всі речі стають об’єктами купівлі–продажу, товар має інше визначення.

Товаром є все, що продається на ринку.

Проте, незалежно від того чи є річ продуктом праці, чи ні, вона може стати товаром лише тоді, коли має дві його властивості:

1/ споживну вартість;

2/ мінову вартість.

Споживна вартість – властивість товару задовольняти потреби споживачів, бути корисним.

Мінова вартість – властивість товару обмінюватися на інший товар в певних пропорціях або продаватися за певну суму грошей.

Між споживною і міновою вартістю існує тісний суперечливий зв’язок. З одного боку вони не можуть існувати одна без одної, з другого боку вони взаємно відштовхуються.

Якщо товар не має споживної вартості, тобто не задовольняє потреб споживача, то за нього ніхто не заплатить і мінову вартість. І навпаки, якщо покупця не задовольняє мінова вартість /напр. ціна/, то він не задовольнить свою потребу, тобто товар не стане споживною вартістю.

Разом з тим, товар завжди перебуває в одних руках якоюсь одною своєю властивістю. Споживача в ньому цікавить споживна вартість, продавця – мінова вартість, кількість грошей, яку він за нього одержить.

Вартість товару.

Основою обміну товарів є те спільне, що в них закладено, а саме те, що всі вони є продуктом праці. Обмінюючись товарами, люди обмінюються своєю працею. Праця вкладена в товар є його внутрішньою властивістю і складає його вартість. Отже:

Вартість товару – це втілена в нього праця.

Проте праця є дуже різна і важко порівнювана. Тому її поділяюєть на два види:

1/ конкретну;

2/ абстрактну.

Конкретна праця – певний вид діяльності зі своїми трудовими функціями, певними засобами праці, людьми певної професії і спеціальності /слюсар, пекар, хлібороб/.

Результатом такої праці є конкретна річ – товар, який має певну споживну вартість. Як споживні вартості товари не можна порівняти, тому що вони дуже різні. На основі конкретної праці не можна вивести загальну вартість товарів, за якою вони будуть обмінюватися.

Фактором, який дозволяє урівняти всі товари, звести їх до єдиного знаменика є абстрактна праця.

Абстрактна праця – праця взагалі.

Абстрактна праця – праця у фізіологічному виразі, як затрата фізичної, розумової, психічної енергії людини.

Працю як згусток енергії легко порівняти, виміряти її кількість, а результати обміняти. Отже:

Вартість товару – це вкладена в товар абстрактна праця.

Крім поділу на конкретну і абстрактну, працю поділяюєть на:

1/ приватну;

2/ суспільну.

Приватна – праця, окремого виробника, як його приватна, особиста справа, в результаті якої він може задовольнити свої власні потреби /через одержання доходу і прибутку/.

Суспільна – праця у суспільстві і для суспільства. Кожна приватна праця є одночасно і суспільна. Вона здійснюється в кооперації з іншими виробниками або в колективі і значить є суспільною.

Приватна праця кожного виробника має бути визнана суспільством, тобто його товар має бути проданим – тоді його праця стане суспільною.

Суперечність між приватною і суспільною працею є рушійною силою товарного виробництва. Кожен приватний товаровиробник намагається, щоб суспільство визнало його працю, все робить для того, щоб виготовити конкурентноздатний товар за рахунок покращення свого виробництва /запровадження нової техніки і технологій, зниження собівартості і ціни товару/. В результаті це стимулює науково–технічний прогрес.

Отже:

Вартість товару – втілена в нього абстрактна, суспільна праця.

Вартість товару є його внутрішня властивість, зовнішнім проявом якої є мінова вартість, яка не має самостійного значення. А відтепер товар має такі дві властивості:

– споживну вартість;

– вартість.

На відмінну від вартості, яка створюється абстрактною суспільною працею, споживна вартість створюється конкретною, приватною працею.

3. Визначення суспільної вартості товару.

Для того, щоб продати товар треба знати його ринкову вартість.

Загалом розрізняють індивідуальну та суспільну вартість товару.

Індивідуальна вартість – вартість окремого товаровиробника. Ця вартість у кожного є різна. Проте на ринку однорідний товар повинен продаватися приблизно за однією вартістю – суспільною.

Суспільна вартість – вартість, за якою товар продається на ринку.

Вона визначається суспільними затратами праці.

Суспільні затрати праці – затрати в середніх умовах виробництва, при середньому рівні розвитку техніки, середній кваліфікації працівників, середній продуктивності та інтенсивності праці.

Кожен етап розвитку виробництва має свій середній рівень: ручна праця, машинна праця, автоматизована праця. В Україні зараз є комплексно-механізована і частково–автоматизоване виробництво.

В середніх умовах, як правило, працює більшість виробників. Вони поставляють на ринок більшість продукції і визначають суспільну вартість товару, яка рівняється на основну масу виробників.

Суспільна вартість товару

Із прикладу видно, що найбільшу кількість товару виробляє третя група, яка працює в середніх умовах виробництва. Вона ж і визначає суспільну вартість товару. Перша група, в якої індивідуальна вартість менша від суспільної одержує додатковий прибуток; ті виробники, в кого індивідуальна вартість вища – банкрутують.

Продаж товарів за суспільною вартістю є основною вимогою закону вартості, під яку підлаштовуються всі виробники, намагаючись вкластися у суспільну вартість. Вони намагаються скорочувати свої витрати шляхом запровадження нової техніки, кращої організації виробництва, підвищення професійного рівня працівників і, як наслідок – зниження собівартості і підвищення якості продукту. Таким чином, закон вартості є стимулом до покращення виробництва в цілому, запровадження досягнень НТР.

Фактори, які впливають на величину вартості товару:

1/ продуктивність праці – вимірюється кількістю виробленої продукції за одиницю часу. Якщо випуск збільшується при незмінних затратах живої праці (нова техніка, організація праці, підвищення кваліфікації), це означає підвищення продуктивності праці. Оскільки затрати праці не збільшуються, а кількість продукції зростає, то вартість одиниці продукції зменшується.

2/ інтенсивність праці – вимірюється затратами праці за одиницю часу (напр. швидше запущений конвеєр – з 5 км. / год до 7 км. / год). Інтенсивність праці веде до збільшення вартості продукту.

Між інтенсивністю і продуктивністю праці немає чіткої межі. Інтенсивність, якщо вона стає загальною нормою перетворюється у продуктивність праці (як, напр., спортивний рекорд).

3/ складність праці. Розрізняють працю:

а/ просту – яка не потребує спеціальної підготовки (напр. вантажник). Вона створює невисоку вартість.

б/ складну – яка потребує спеціальної підготовки і створює високу вартість (вчитель, інженер, адвокат).

4. Основні теорії вартості.

1. Затратні теорії, які виводять вартість товару із затрат на його виробництво. В них розрізняють:

а/ трудова теорія вартості, яка вимірює вартість товару кількістю затраченої праці (розроблена А. Смітом);

б/ теорія трьох факторів, за якою вартість твару вимірюється затратами трьох факторів виробництва: землі, праці, капіталу (розроблена Давидом Рікардо).

2. Теорії кінцевого результату:

а/ теорія корисності – вартість товару вимірюється його корисністю для споживача (заснована Карлом Менгером);

б/ граничної корисності – за якою вартість і його ціна визначаються його найменшою корисністю для споживача. Напр., якщо є певна кількість мішків зерна: перший, щоб не померти з голоду; другий – для посіву; третій - для худоби; четвертий – для випікання булок; п’ятий – для годівлі фазана. Вартість останього мішка визначає загальну ціну зерна, як найменш корисного. (Розробники: Дж. Сей, Ф.Бастіа).

3. Змішані теорії:

а/ теорія поєднує трудову теорію з теорією корисності.(Розробник: М. Туган-Барановський);

б/ поєднує теорію трьох факторів з теорією граничної корисності. Найпоширеніша сучасна теорія в ринковій економіці. (Розробив Альфред Маршал).

4. Новітні теорії:

а/ інформаційна – у вартості товару в сучасних умовах все більшу частку займають вартість інформації, науки, засобів зв’язку. Це наукомісткі товари.

б/ технологічна – включає вартість закладених технологій у так званих високотехнологічних товарах.

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра Економіки, інформатики та кінезіології

Лекція

Гроші. Їх суть та функції. Інфляція.

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала : доц. Пилипенко Н. В.

Розглянуто на засіданні кафедри ЕІтаК

Протокол №1, 28.08.2010р.

Тема 4. Гроші. Їх суть та функції. Інфляція.

План.

1. Розвиток форми вартості та виникнення грошей.

2. Функції грошей.

3. Сучасні гроші. Грошові агрегати М₁ і М₂.

4. Кількість грошей, необхідних для обігу. Інфляція та її наслідки.

1. Розвиток форми вартості та виникнення грошей.

Головна проблема в обміні товарів є визначення мінових пропорцій або їх мінової вартості. З розвитком товарного виробництва та обміну змінюється мінова вартість товару аж до виникнення грошової форми вартості.

1. Проста, одинична або випадкова форма вартості існувала на початку виникнення товарного виробництва, коли обмін мав випадковий або локальний характер. Надлишок продукту в одної общини обмінювався на такий же надлишок іншої.

Та =Тб;

Де Т – товар.

Особливим є те, що товар на який ми обмінюємо Та, виступає еквівалентом (мірилом) вартості нашого товару. Та відноситься до Тб як до еквівалента, тому перебуває у відносній формі, Тб - товар еквівалент.

2. Повна або розгорнута форма вартості. З розвитком суспільного поділу праці і товарного виробництва в обмін втягується все більша кількість товарів.

Виникає повна або розгорнута форма вартості, в якій товару Та у відносній формі вартості протистоїть багато товарів еквівалентів.

Тб

Та Тс

Тд

Це вища форма мінової вартості, краща від попередньої, але не досконала.

По-перше: Товар ”а” доводиться прирівнювати до багатьох товарних еквівалентів і через них встановлювати його вартість;

По-друге: навіть при наявності багатьох товарів на ринку ми не завжди можемо зробити прямий обмін його на інший товар, а мусимо робити кілька опосередкованих обмінів, тому що не завжди наш товар потрібен нашому партнерові по обміну.

3. Загальна форма вартості прийшла на зміну повній. В ній на противагу багатьом товарам протистоїть єдиний товарний еквівалент, який всі приймають до обміну на певній території. Такими товарним еквівалентом в різні часи і в регіонах були різні товари:

1/ Київська Русь – хутро (переважно куниця, що залишило свій відголосок у назві грошової одиниці, яка виникла пізніше – куна);

2/ Галицька або Червона Русь – сіль;

3/ Китай – чай;

4/ Північна Америка /штат Вірджінія/ – тютюн;

5/ Острови Індійського океану – ракушки;

6/ Спарта – залізо;

7/ Афінська Греція – бики, раби та ін.

4. Грошова форма вартості виникла тоді, коли з’являється єдиний товар –еквівалент для всього відомого світу (ойкумени). Таким товаром стали дорогоцінні метали (срібло, золото), пізніше в ХІХ ст. за свої властивості – лише золото. Воно не псується, не ржавіє, добре плавиться, мала кількість золота має високу вартість. Так у еллінському світі грошова одиниця 1талант срібла важив приблизно 26 кг, золотий талант – 5-6 г. Золото як гроші набуло додаткової споживної вартості. Як звичайний товар воно застосовується в ювелірному виробництві, авіабудівництві, годинникарстві та ін. галузях. Як гроші це товар, за який можна все купити, тому всі намагаються його мати і нагромаджувати.

З виникненням грошей вирішилися проблеми товарного обміну. З іншого боку суперечність між споживною і міновою вартостями в товарі набуває крайніх меж. Всі товари виступають як споживні вартості – гроші є загальним втіленням вартості. Товар ”а” обмінюється тепер на гроші.

Та – Г;

2. Суть і функції грошей.

Гроші – це товар, який виділився серед інших товарів і став відігравати роль загального еквівалента або мірила вартості товару.

В сучасних умовах, коли гроші не є золотими і не мають власної вартості, вони перестали бути товаром. Сучасне їх визначення:

Гроші – це все, що виконує функції грошей.

Повніше суть грошей розкривається у їх функціях.

Функції грошей:

1/ міра вартості;

2/ засіб обігу;

3/ засіб нагромадження;

4/ засіб платежу;

5/ світові гроші.

Міра вартості. Тут грошима вимірюється вартість товару. Вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Для визначення ціни не обов’язково мати реальні гроші. Вони можуть бути уявні, проте мають бути повноцінні.

Спочатку товари прирівнювалися до певної ваги дорогоцінного металу. Пізніше йому почали надавати певної форми. /В Єгипті – прямокутники, топірці, Месопотамії – багатогранники/. Перші гроші у вигляді сучасної монети виникли в YП ст.. до нашої ери в державі Лідія /на території сучасної Туреччини/, за царя Креза; у давній Греції – YI ст. до нашої ери.

Грошова одиниця одержала також свої дрібніші поділки – розмінну монету /лепта – Іудея, обол – Греція. Ас – Римська імперія, копійка – Русь/.

Грошова одиниця з її поділками називається масштабом цін.

Засіб обігу. Гроші вступають в дію як посередник при обміні товару.

Т – Г – Т

Тут гроші вже не уявні, а реальні. З цієї функції виникає можливість появи паперових грошей. При проходженні грошей з рук в руки, вони стираються, втрачають при цьому частину своєї вартості. Але їх не відмовляються брати до обміну. Тут має значення не сама вартість грошей, а те, що можна з ними зробити, їх функції. З цієї особливості грошей виникає можливість спочатку фальшування грошей (свідоме зменшення вмісту золота в ньому), заміна золота іншими металами, аж до виникнення паперових грошей. Ідею паперових грошей завіз із Китаю в Європу венеційський купець Марко Поло. Реально ж вони запроваджені в Європі у ХYП ст., в Росії і в тій частині України, яка до неї належала – у ХYШ ст.

Засіб нагромадження. Раніше гроші нагромаджуватися у скарбах, які одночасно виступали стихійними регуляторами грошового обігу. Якщо грошей було забагато, вони осідали в скарбах, якщо потрібно – виходили в обіг.

В сучасних умовах роль скарбів виконують банки, які одночасно регулюють грошовий обіг.

Засіб платежу.Гроші вступають в дію при купівлі товарів у кредит або при розрахунках за попередньо надані послуги (квартплата, комунальні послуги, зарплата тощо).

Із цієї функції виникають спеціальні кредитні гроші.

Загалом розрізняють гроші: державні і кредитні.

Державні гроші, це ті, які випускає держава і законодавчо надає їм певної купівельної сили /готівка, розмінна монета, державні цінні папери – облігації, лотерейні білети, сертифікати, ваучери тощо/.

Кредитні гроші, ті, які заміняють державні гроші і функціонують переважно у сфері кредиту. До них належать:

Вексель – боргове зобов’язання /розписка/ про повернення певної суми грошей у певний термін.

Банкнота – боргове зобов’язання банку про обмін паперової банкноти на повноцінні, золоті гроші, який існував до 30-х років ХХ століття;

Сучасна банкнота майже нічим не відрізняється від державних грошей, хіба що тим, що її випускає Державний або Національний банк /як в Україні/. Українська гривня по суті є банкнота.

Чек –вимогадо банку видати певну суму грошей з рахунку його власника пред’явникові чека.

Сучасними різновидами чека є кредитні картки:

– пластикова кредитна картка, якою можна розрахуватись за покупку і її вартість буде списана з рахунку в банку;

– електронна кредитна картка, якою можна і розраховуватись за покупку, і одержувати готівку в банкоматі.

5. Світові гроші. Тут гроші виступають:

а/ у своїй первісній формі, у вигляді золота, яке було світовими грішми до 70–х років ХХ ст.;

б/ в теперішній час світовими грішми є конвертовані /найавторитетніші/ валюти світу – євро, долар, фунт стерлінгів, японська єна тощо.

Особливості грошей на світовому ринку:

– вони вступають в обіг лише у виняткових випадках, якщо треба здійснити незаплановану покупку товару (стихійне лихо, теракт, війна). Як правило світова торгівля здійснюється на основі попередніх торгових угод і клірингових розрахунків – взаємозаліків боргів, тому нема потреби вживу використовувати гроші.

3. Сучасні гроші. Грошові агрегати М1 і М2.

Гроші в їх сучасному вигляді перестали бути товаром. Вони не мають власної вартості (Напр. купюра в 100$ – має власну вартість 1цент). Сучасна цінність грошей полягає не у їх власній вартості, а у функціях, які вони виконують, їх купівельній силі.

Гроші – це все, що виконує функції грошей:

1/ міра вартості;

2/ купівельний засіб;

3/ засіб розрахунку і платежів;

4/ засіб нагромадження.

У сучасній класифікації грошей розрізняють:

1/ справжні гроші;

2/ майже гроші.

Критерієм їх поділу є ліквідність, тобто можливість швидко збути з рук, здійснити покупку. Відповідно, гроші поділяють на грошові агрегати М₁ і М₂.

М₁ – гроші у вузькому розумінні або справжні гроші (готівка, розмінна монета, банкноти, чеки, кредитні карточки).

М₂ – гроші в широкому розумінні, майже гроші або грошові активи /безчекові рахунки, строкові вклади (депозити), векселі, акції, облігації, та інші цінні папери/. З цими грошима треба здійснювати додаткові операції, напр. продати, або витримувати певний термін, або домовлятися з партнером по торговій операції, щоб здійснити покупку.

Якщо М₁ гроші, які є засобом розрахунків і платежів, то М₂ – гроші, як засіб нагромадження, переважно для підприємницької діяльності.

5. Кількість грошей, необхідних для обігу. Інфляція та її наслідки.

Гроші в обіг випускає держава.Тому вона повинна точно розраховувати їх

кількість за формулою:

Г = (СЦ – К + П – ВП) : О

Де:

Г – кількість випущених грошей;

СЦ – сума цін товарів, які знаходяться в обігу;

К – товари, продані в кредит;

П – платежі, які треба здійснювати за раніше продані товари;

ВП – взаємні платежі;

О – кількість оборотів грошей.

Якщо грошей випущено забагато, в країні наступає інфляція.

Інфляція – це надмірний випуск грошей:

– паперових порівняно із золотими /їх обмін існував до 20-х років ХХ ст./;

– в сучасних умовах, порівняно з кількістю товарів та сумою товарних цін.

Проявами інфляції є:

– знецінення грошей;

– підвишення цін.

Інфляція свідчить, що хоча гроші втратили свою товарну форму (золота), вони мають свою власну вартість і їх не можна випускати довільно.

Класифікація інфляцій

1. За причинами:

– інфляція попиту.Збільшення доходів населення /зарплат, пенсій тощо/ зумовлюють підвищення попиту на товари. У відповідь продавці піднімають ціни. Для їх покриття держава змушена випустити додаткові гроші.

– Інфляція пропозиції. Зумовлена підвищенням собівартості продукції за рахунок підвищення цін на фактори виробництва / сировину, робочу силу, енергетичні ресурси, як в Україні/ і, як наслідок, зростання кінцевих цін.

2. Історично розрізняють інфляцію:

– класичну або воєнну, яка виникає у зв’язку з різними політичними, соціальними, економічними потрясіннями /війна, революція, криза тощо/.

Класичною її називають тому, що в ній найяскравіше відображені риси інфляції – надмірний випуск грошей і їх знецінення, руйнування виробництва,

– сучасна інфляція – почалася з 30–х років ХХ століття, після відміни обміну паперових грошей на золоті. Держави одержали можливість випускати гроші довільно, що спричинило постійну повзучу інфляцію у світі.

3. За розмірами або темпами зростання цін розрізняють інфляцію:

– помірна (повзуча) – ціни зростають однозначними цифрами або до 9%, в середньому 3–5% за рік (існує у всьому світі);

– галопуюча – ціни зростають двохзначними і трьохзначними цифрами, від 10 до 999%, в середньому 100% – 200% або в 2-3 рази за рік;

– гіперінфляція – понад 1000% в рік і більше.

Наслідки інфляції залежать від виду інфляції.

Помірна інфляціяне спричинює негативних наслідків, купівельна сила грошей і добробут громадян майже не падають, тому, що держава має можливість долати інфляцію за рахунок індексації доходів /підвищення зарплат і пенсій/ відповідно до темпів інфляції, а також регулювати банківський процент.

Галопуюча інфляціяхарактерна для країн, що розвиваються або переживають різні форми криз чи зміну економічної системи.

Загалом спотворює економіку і негативно впливає на кредитну систему. В цей час вигідно брати кредити і повертати їх знеціненими грішми. Захищаючись, банки піднімають ставки позичкового процента, що негативно впливає на виробників, загалом сповільнюючи виробництво. Населення страждає від того, що знецінюються його доходи. Найбільше потерпають бюджетні працівники і соціально незахищені верстви населення. Знецінюються депозитні вклади в банках. В торгівлі відбувається вимивання товарів, що ще більше збільшує розрив між кількістю товарів і кількістю грошей в обігу. Галопуюча інфляція переростає в гіперінфляцію.

Гіперінфляція – співпадає з класичною або воєнною інфляцією. Банки піднімають позичкову ставку до такого рівня, що стає взагалі невигідно брати кредит. На сам кінець зовсім припиняють видавати кредити. Кредитна система не виконує своїх функцій, руйнується.

Виробництво припиняється. Вигідніше купити сировину і перепродати її ніж щось виробляти, оскільки ціни зростають такими темпами, що собівартість завжди буде вищою ніж ціна виробленого продукта в обезцінених грошах. Квітне спекуляція.

Загалом в економіці і в країні панує хаос. Всі чекають приходу до влади “твердої руки”, яка наведе порядок. На цій хвилі можливе встановлення диктатури /як, наприклад в Німеччині до Другої світової війни/.

Загальні наслідки інфляції.

Наслідки інфляції залежать від типу інфляції, проте можна вивести і спільні риси:

1/ загальне збідніння більшості населення, особливо середнього класу – людей, які живуть на зарплату, зокрема з державного бюджету (лікарі, вчителі, держслужбовці);

2/ знецінення вкладів у банках, що ще більше посилює загальне збідніння населення;

3/ відбувається перерозподіл доходів від бідніших верств населення (зокрема середнього класу) на користь багатших, які зуміли вистояти в інфляції і скористалися її наслідками;

4/ загальне зниження виробництва і ефективності економіки.

Шляхи виходу з інфляції:

Економічні заходи:

1) Якщо інфляція помірна, то держава справляється з нею за рахунок індексації доходів і регулювання банківського процента;

2) Якщо інфляція галопуюча або гіперінфляція, то основним завданням є збільшення виробництва. Всі шляхи виходу з економічної кризи і піднесення економікибудуть одночасно і шляхами подолання інфляції.

3) Фінансові заходи:

Поряд з економічними заходами і реформами держава повинна здійснювати і фінансові реформи:

1) девальвація – законодавче пониження курсу національної валюти, порівняно із конвертованими валютами. Національний банк України постійно переглядає курс гривні і встановлює на певний період так званий валютний коридор – курс гривні на певний період часу ( пів року, рік);

2) нуліфікація – ліквідація старої валюти і запровадження нової;

3) ревалоризація – вилучення з обігу зайвих грошей.

За роки незалежності в Україні здійснювалися всі фінансові реформи. Проте поки що це не дало відчутних результатів. Всі вони проводились у відриві від економічних реформ, тому інфляція продовжується. Фінансові реформи повинні проводитись тільки після або паралельно з економічними реформами. Це закон економіки.

Противагою інфляції є дефляція – нестача грошей, внаслідок якої ціни зменшуються. В Україні за останній час спостерігаються прояви і інфляції і дефляції. Проте ціни ніколи не знижувались. Це означає, що дефляція є штучною. Нестача грошей спостерігається в одних руках (в держави і бідніших верств населення) і надмірна кількість грошей в руках незначного прошарку населення (до 10%), які володіють основною грошовою масою.

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра Економіки, інформатики та кінезіології

Лекція

Економічні системи сучасного світу

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала: доц. Пилипенко Н.

Розглянуто на засідані кафедри ЕІтаК

Протокол № 1, 28.08.2010р.

Тема 5. Економічні системи сучасного світу.

1. Визначення економічної системи.

2. Адміністративно-командна економіка.

3. Ринкова економіка.

4. Змішана економіка.

1. Визначення економічної моделі.

Економічна система це форма організації суспільства, яка включає продуктивні сили /засоби виробництва і робоча сила/ і виробничі відносини /виробництва, розподілу, обміну і споживання/ та спосіб їх взаємодії.

Моделі економічних систем розрізняються за двома головними ознаками:

а) переважаюча форма власності на засоби виробництва (приватна, чи суспільна).

б) спосіб управління і організації суспільного виробництва (через план, чи через ринок). Сюди входить, перш за все, спосіб вирішення трьох проблем економіки:

1. Що виробляти?

2. Як виробляти?

3. Для кого виробляти?

Залежно від того, які з цих ознак переважають,можна виділити 2 основні економічні системи, які існували у світі. Це:

1) адміністративно-командна система /АКС/.

2) ринкова економіка /РЕ/.

Похідною від них є:

3) змішана економіка /ЗЕ/.

2.Адміністративно-командна економіка (АКС). Основні риси:

1. Переважання суспільної власності на засоби виробництва;

2. Централізоване, планове управління економікою.

3. Адміністративно–командне втручання держави у виробничу діяльність підприємств.

4. Державний, переважно зрівняльний розподіл вироблених благ.

5. Державне ціноутворення без врахування вимог економічних законів.

6. Державна реалізація виробленої продукції та ін..

Наведені ознаки АКС зумовили її загальну неефективність і, зрештою, розпад.

1. Тотальна державна власність не сприяють господарському ставленню до засобів виробництва. Призводять до їх неповного використання, нищення, набирання про запас.

2. Відсутність приватних власників не створює матеріальної зацікавленості в результатах виробництва.

3. Постійне державне втручання у виробництво знижує ініціативу підприємств.

4. Зрівняльний розподіл стримує творчу ініціативу працівників, не стимулює підвищувати продуктивність праці.

5. Державна реалізація виробленої продукції породжує безвідповідальність підприємств.

6. Державне ціноутворення породжує хаос в економіці. Якщо ціни завищені, це не стимулює підприємства знижувати собівартість продукції. Якщо занижені, то підприємства автоматично потрапляють в розряд збиткових, нерентабельних, а це також вбиває стимул до підвищення продуктивності праці.

Більшість таких підприємств перебувають на державній дотації, що ще більше посилює загальну неефективність.

3. Ринкова економіка /РС/. Основні риси:

1. Перевага приватної власності.

2. Невтручання держави у виробничу діяльність виробників.

3. Конкуренція – рушійна сила виробництва.

4. Ринкове ціноутворення на основі дії об’єктивних економічних законів /вартості, попиту, пропозиції/.

5. Ринок стихійно регулює виробництво, даючи відповідь на три основні питання економіки:

– що виробляти?

– як виробляти, якими засобами?

– для кого виробляти.

Наведені ознаки показують загальні переваги ринкової економіки в порівнянні з АКС..

1. Приватна власність створює матеріальну зацікавленість у результатах виробництва, породжує господарське ставлення до засобів виробництва.

2. Невтручання держави заохочує ініціативу виробників.

3. Конкуренція стимулює виробників виробляти якіснішу і дешевшу продукцію і тим повніше задовольняти потреби споживачів.

4. Ринкове ціноутворення змушує виробників знижувати собівартість продукції з тим, щоб вкластися в ринкову вартість, як цього вимагає закон вартості.

5. Вирішуючи три проблеми економіки, ринок без планового втручання регулює виробництво:

– що виробляти? Те, що буде продаватися на ринку, мати попит.

– як виробляти? Так, щоб товар був конкурентоздатний – вищий за якістю і нижчий за ціною. Для цього необхідно запроваджувати нову техніку, технології, покращувати організацію виробництва, професійну підготовку працівників. В результаті стимулюється науково–технічний прогрес /НТП/.

– для кого виробляти? Для того, хто може це купити. Тобто знайти на ринку свого споживача.

4. Змішана економікамайже ніколи не існувала в чистому вигляді. Починаючи ще з давніх цивілізацій / Вавилон, Єгипет, Греція, Римська імперія/ держава так чи інакше втручалась у суспільне виробництво, про що свідчать історичні пам’ятки архітектури, господарських будівель /Зрошувальна система Вавилону, піраміди Єгипту, Парфенон Греції, Колізей, дороги, акведуки Риму/.

Найбільше економіка наблизилась до чистої ринкової в Англії у ХYШ–ХІХ ст.ст., після першої промислової революції і запровадження машинного виробництва. В цей час швидко зростає продуктивність праці, різко збільшується виробництво товарів, в економічних відносинах утверджується капіталістичний спосіб виробництва. В цей жили класики економічної теорії Адам Сміт і Давид Рікардо, які змалювали картину класичної ринкової економіки.

З того часу, особливо у ХХ ст. відбулися значні зміни в економіці. Друга технічна революція, яка відбулася на рубежі ХІХ–ХХ ст.ст. ще більше стимулювала ріст продуктивності праці, розміри випуску продукції, а також зосередження багатства в руках незначної кількості людей. Виникають великі монополії, які контролюють суспільне виробництво. Поряд із збільшенням виробництва загострюються соціальні суперечності як наслідок значної диференціації суспільства. Все це змушує державу брати на себе більше функцій з керівництва економікою, згладжування соціальних конфліктів.

Виникає змішана економіка, яка ввібрала в себе риси і ринкової, і адміністративно–командної систем.

Перш за все, тут залишаються основні риси ринкової економіки. Це:

1. приватна власність;

2. конкуренція;

3. невтручання держави у діяльність підприємств;

4. ринкове ціноутворення та ін.

Ідеї соціалізму, які зародилися ще в глибоку давнину (від Платона і християнства) і постійно підтримувались на протязі всієї історії людства також знайшли своє відображення і розвиток у змішаній економіці. Це:

1. соціальні гарантії і соціальний захист населення;

2. демократизм;

3. рівні права і свободи громадян;

Від АКС змішана економіка перейняла і втілила в життя:

1. державне регулювання шляхом планування і програмування економіки;

В країнах ринкової економіки складаються плани соціально-економічного розвитку, виконання яких забезпечуються економічними методами (пільгами, держзамовленнями, податками і ін.).

2. державне регулювання ринку. В сучасних умовах до 30% ринкових цін регулюються державою

Змішана економіка є найпоширеніщою економічною системою у сучасному світі. Вона показала свої переваги на прикладі найрозвиненіших країн. Тому Україна повинна рухатись у своїх реформах не просто до ринку, а до змішаної ринкової економіки і держава повинна послідовно спрямовувати цей процес.

Львівський Державний Університет Фізичної Культури

Кафедра Економіки, інформатики та кінезіології

Лекція

Ринок в структурі економічної системи

з дисципліни “Економічна теорія”

Підготувала:доц. Пилипенко Н.В

Розглянуто на засідані кафедри ЕІТ

Протокол № 1, 28.08.2008р

Переглядів: 471