Існують різні класифікації олігофренії. Найбільш уживана заснована на угрупованні олігофренії по виразності слабоумства. В даний час здобуває розповсюдженість етіологічна класифікація. У залежності від темпераменту олігофренів підрозділяють на торпідних (загальмованих) і еретичних (збудливих). Олігофренії розділяються також на прості («щирі»), при яких клінічна картина вичерпується явищами недорозвинення, і ускладнені, що включають, крім ознак недорозвинення, резідуальні симптоми органічної поразки головного мозку й ознаки органічного психосиндрому. Клінічні форми олігофренії по виразності слабоумства: ідіотія, імбецильність і дебільність. Однак між ними немає чітких границь і існують проміжні стани. Ідіотія - саме важке слабоумство (глибока розумова відсталість) з майже повною відсутністю мови і мислення, потребою в постійному відході і нагляді; IQ<20. У хворих або немає реакції на звичайні подразники, або вона неадекватна. Сприйняття осіб з ідіотією, очевидно, неповноцінні, увага відсутнє або вкрай хитливо. Мова не розвита, обмежується звуками, окремими словами, немає розуміння зверненої до них мови. Діти, що страждають ідіотією, або зовсім не опановують статичними і локомоторними навичками, або здобувають них дуже пізно. Нерідко вони не можуть жувати і проковтують їжу непрожуваною, можуть харчуватися тільки рідкою їжею. Яка-небудь осмислена діяльність при ідіотії недоступна. Хворі не володіють навіть простими навичками самообслуговування, неохайні. Надані самим собі, залишаються нерухомими або впадають у безперервне безглузде порушення з одноманітними рухами, автоматичним розгойдуванням, стереотипним розмахуванням руками, ляскотом у длоні і т.п. Особи з ідіотією нерідко не відрізняють рідних від сторонніх. Емоції елементарні і зв'язані тільки з задоволенням або невдоволенням, що виражається самим примітивним образом у виді порушення або лементу. Дуже легко виникає афект злості, що виявляється в сліпій люті й агресивних тенденціях, нерідко спрямованих на себе (кусають, дряпають себе, наносять удари). Часто хворі поїдають нечистоту, жують і ссуть усе, що потрапляється під руку, завзято мастурбують. Глибокому недорозвиненню психіки нерідко відповідають грубі дефекти фізичного розвитку. Зустрічаються і відносно більш легкі форми ідіотії. Імбецильність-середній ступінь слабоумства. Мова й інші психічні функції розвиті більше, ніж при ідіотії, однак особи з імбецильністю ненавчальні, непрацездатні, їм доступні лише елементарні акти самообслуговування. IQ = 20-50. Імбецили виявляють досить диференційовані і різноманітні реакції на навколишнє. Їхня мова недорікувата й аграматична. Вони можуть вимовляти нескладні фрази, словниковий запас досягає іноді 200 — 300 слів. Хоча розвиток статичних і локомоторних функцій відбувається при імбецильності з великою затримкою, хворі засвоюють навички охайності, самостійно їдять, здатні себе обслуговувати. Особам з імбецильністю доступні нескладні узагальнення, вони мають деякий запас зведень, непогано орієнтуються в звичайній життєвій обстановці. Унаслідок відносно гарної механічної пам'яті і пасивної уваги вони можуть засвоїти елементарні знання, якими користуються, як штампами. Деякі особи з імбецильністю володіють порядковим рахунком, знають окремі букви, але засвоюють тільки прості трудові процеси (збирання, прання, миття посуду, окремі елементарні виробничі функції). При цьому відзначаються крайня несамостійність, погана перемикаємість. Емоції бідні, одноманітні, усі психічні процеси тугорухові й інертні. На відміну обстановки вони дають своєрідну негативну реакцію. У той же час особистість їх більш розвита, чим при ідіотії, вони уразливі, соромляться своїх недоліків, адекватно реагують на осудження або схвалення. Не володіючи ініціативою і самостійністю, особи з імбецильністю легко губляться в незвичних умовах і мають потребу в постійному нагляді й опіці. Варто враховувати також підвищену сугестивність имбецилов і схильність до сліпого наслідування. Імбецильність розділяється на різко виражену розумову відсталість (IQ = 20 — 34) і розумову відсталість середньої ваги (IQ = 35 — 49). Дебільність-легкий ступінь слабоумства. Дебіли здатні до навчання, опановують нескладними трудовими процесами, можливо їхнє соціальне пристосування у відомих межах (IQ = 50 — 70). Легку дебільність важко відрізнити від психіки на нижній границі норми. На відміну від имбецилов дебіли нерідко виявляють досить високий розвиток мови; їхнє поводження більш адекватне і самостійно, що якоюсь мірою маскує слабість мислення. Цьому сприяють гарна механічна пам'ять, подражательность. Однак спостереження і спеціальні дослідження виявляють у дебілів слабість абстрактного мислення, перевага конкретних асоціацій. Перехід від простих до більш складних відвернених узагальнень для них скрутний. На відміну від імбецильності при дебільності можливе навчання в школі, але при цьому виявляються відсутність ініціативи в самостійності в навчанні, повільність і інертність. Особи з дебільністю опановують переважно конкретними знаннями, засвоєння теорії їм не вдається. Емоції, воля і вся особистість при дебільності більш розвиті, чим при імбецильності. Характерологічні особливості представлені набагато ширше, тому простий поділ осіб з дебільністю на торпідних (загальмованих, млявих, апатичних) і еретичних (збудливих, дратівливих, злісних) недостатньо й умовно. При дебільності завжди можна відзначити слабість самовладання, нездатність придушувати свої потяги, недостатнє обмірковування своїх учинків, деяку імпульсивність поводження, підвищену сугестивність. Незважаючи на це, особи з дебільністю непогано пристосовуються до життя. З роками, особливо при помірковано вираженій дебільності, відставання стає менш вираженим і виступає не так виразно. Багато практичних лікарів і дефектологи, з огляду на широкий діапазон відставання і темпу психічного розвитку, розрізняють виражену, середню і легку (майже невідокремлима від нижньої границі нормального інтелекту) дебільність.