• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Вивчення складу та чисельності працівників підприємства

Вирішальним фактором процесу суспільного відтворення виступає жива праця як прояв свідомої діяльності людини. При поєднанні робочої сили із засобами виробництва відбувається процес праці, результатом якої є ство­рення продукції або ж виконання певних послуг, здатних задовольнити запи­ти фірм чи населення. Відомий англійський економіст В.Петті (1623-1687рр.), підкреслюючи цю важливу тезу, стверджував, що праця - це батько багатства, а земля - його мати.

Сучасна статистика вивчає потенційну робочу силу, трудові ресурси, що зайняті у суспільному виробництві, а також ту їх частину, яка зайнята безпосе­редньо у сфері матеріального виробництва. Для їх характеристики використо­вуються поняття і значення, що запропоновані міжнародною організацією праці (МОП) з врахуванням особливостей організації статистики в Україні.

В останні роки відбуваються значні зміни у соціальній структурі суспі­льства: збільшилась частка осіб, зайнятих розумовою працею. На початку 90-х років у США вона становила 60% сукупної робочої сили, зменшилась кількість промислових робітників, зросла чисельність працівників у галузях нематеріального виробництва (торгівлі, комунальному господарстві, сфері послуг). Тепер у цій галузі працює 75% найманої робочої сили.

Становлення ринку праці в Україні започатковано в 1991 р. з прийнят­тям законодавства про зайнятість населення, згідно якого всі громадяни держави мають виключне право самостійно розпоряджатися своєю здатніс­тю до продуктивної чи творчої праці. Цим, власне, визначено право людини бути власником своєї робочої сили (володіти, розпоряджатися та використо­вувати її), регламентувати відносини між наймачами та працівниками.

Перехід до ринкових відносин ставить перед статистикою ряд важливих завдань щодо вивчення працевлаштування та зайнятості населення, перероз­поділу робочої сили, підготовки і перепідготовки кадрів, їх використання, ринку праці і ін.

Для забезпечення виробництва певного обсягу продукції чи послуг по­трібна певна кількість праці, найбільш загальним показником якої є чисель­ність працівників, зайнятих у відповідному виробництві чи сфері діяльності. Чисельність працівників в народному господарстві постійно змінюється, від­бувається безперервний процес її поповнення за рахунок природного приро­сту населення, перерозподілу сільськогосподарського населення, міграції.

Проте структурні зрушення зумовлені реструктуризацією виробництва, ве­дуть до міжгалузевого перерозподілу трудових ресурсів на тлі їх загального скорочення. Основними завданнями статистики робочої сили є вивчення складу і чи­сельності працівників галузей народного господарства, їх розподілу за стат­тю, віком, рівнем освіти, ступенем забезпеченості виробництва працівника­ми відповідних професій і кваліфікації, вивчення руху робочої сили та її ви­користання.

Обсяг виробленої продукції у будь-якій галузі народного господарства і зокрема, промисловості - це результат діяльності всього виробничого колективу підприємства, в якому об'єднані різні категорії працівників, що виконують одну з функцій переважно складного виробничого процесу. Виробничі підприємства - це, за деяким винятком, складні організаційні ланки галузі,які здійснюють не тільки промислову діяльність. У їх складі є ряд невироб­ничих підрозділів, зокрема, житлово-комунальне господарство, а також Непромислових – підсобне сільськогосподарське виробництво, капітальне будівництво, вантажний транспорт і ін. Тому незалежно від розміру підприємств і фірм, їх форм власності необхідність чіткої організації виробництва потребує визначення не лише чисельності, а й характеристики його складу. Причому склад робочої сили підприємства, об'єднання чи фірми вивчається на основі групування за певною ознакою залежно від мети дослідження.

За характером діяльності персонал промислового підприємства поділяють на промислово-виробничий (персонал основної діяльності) та персонал непромислових господарств. До промислово-виробничого персоналу відносять працівників основних, допоміжних, підсобних і побічних цехів; осіб, зайнятих на вантажно-розвантажувальних роботах; працівників науково-дослідних, конструкторських, проектно-конструкторських організацій, які знаходяться на балансі підприємства, а також працівників апарату управління.

До персоналу непромислових господарств відносять працівників, праця яких прямо не пов'язана з промислово-виробничою діяльністю підприємства (працівники підсобного сільського господарства, житлово-комунальних ор­ганізацій, дитячих і лікувальних установ). У статистиці детально вивчається персонал основної діяльності.

Працівники основної діяльності виконують різні функції, відповідно з цим виділяють шість категорій: робітники, учні, інженерно-технічні праців­ники (ІТП), службовці, молодший обслуговуючий персонал (МОП) і охорона. Категорія робітниківнайчисельніша у складі персоналу підприємства. До них належать особи, які безпосередньо зайняті випуском продукції, вико­нанням робіт промислового характеру, здійсненням ремонту і нагляду за устаткуванням, переміщенням вантажів тощо. Залежно від характеру вико­нуваних функцій робітників поділяють на основних і допоміжних. До пер­ших згідно з інструкцією відносять тих, хто безпосередньо зайнятий у техно­логічному процесі виготовлення основної продукції даного підприємства. Це - слюсарі-складальники, фрезерувальники, інші - у машинобудуванні; пря­дильниці, тріпальниці - у прядильному виробництві. До допоміжних нале­жать робітники, які переважно працюють у допоміжних цехах, а також в ос­новних, зокрема, обслуговують робочі місця (зайняті транспортуванням, збе­ріганням, складанням предметів і продуктів праці, технічним обслуговуван­ням машин і механізмів, їх ремонтом, налагодженням, підтриманням примі­щень у робочому стані).

Учнямивважаються особи, що навчаються на підприємстві виконанню певних виробничих операцій для того, щоб стати робітниками. До цієї кате­горії належать не лише підлітки, а й дорослі, що проходять навчання на під­приємстві у вигляді індивідуального чи бригадного учнівства і оплачуються за тарифною ставкою учнів.

Інженерно-технічні працівники- це особи, які здійснюють організа­ційно-технічне керівництво виробничим процесом. До них належать керів­ники підприємств і їх заступники з виробничо-технічних питань, інженери-механіки, конструктори, начальники заводських і цехових відділів та бюро, їх заступники, начальники цехів, відділів, дільниць, змін, майстри, інші пра­цівники, які займають посади, що вимагають кваліфікації інженера.

До категорії службовціввідносять осіб, які виконують адміністративно-господарські і канцелярські функції, а також обліковий персонал: це робіт­ники збуту і постачання, фінансування, статистики, обліку і діловодства.

Молодший обслуговуючий персонал- це особи, які зайняті обслуго­вуванням службових приміщень - прибиральниці невиробничих приміщень, двірники, кур'єри, гардеробники.

До персоналу охоронивідносять працівників сторожової та протипоже­жної охорони підприємства.

У даний час на підприємствах і фірмах прийнято виділяти і відображати у звітності такі категорії персоналу: робітники, службовці, спеціалісти і кері­вники. Залежно від характеру виконуваних функцій керівники можуть бути віднесені до спеціалістів, якщо їх діяльність вимагає наявності спеціальних технічних знань, або до службовців, якщо виконувані ними функції таких спеціальних знань не вимагають.

В межах окремих підприємств у складі робітників виділяють основних і допоміжних. Такий поділ важливий тому, що робітники складають найбільш чисельну категорію, і функції, виконувані основними і допоміжними робіт­никами, досить різноманітні.

У складі функціональних груп є поділ їх за професіями, спеціальностями і кваліфікацією. Професія - це комплекс знань і вмінь, необхідних для вико­нання певної роботи. Кваліфікація відбиває ступінь оволодіння цими знан­нями, вміннями і навиками. Спеціальність пов'язана з поглибленням професійного поділу праці. Так, у професії шахтаря можна виділити забійників, машиністів, прохідників і т. ін.

Кваліфікація робітника відбивається в тарифному розряді, який йому присвоюється. Мірою кваліфікації робітників підприємства виступає показ­ник середнього тарифного розряду, який розраховується методом середньої арифметичної зваженої за кількістю робітників кожного розряду.

Х_с=σХf/σf,

де X - тарифний розряд;

f - чисельність робітників кожного розряду.

Слід пам'ятати, що тарифні розряди враховують не лише складність ро­біт, але й інтенсивність праці та інші фактори, зокрема, умови праці. Не зав­жди однакові тарифні розряди свідчать про однаковий рівень кваліфікації. На їх основі можна одержати лише приблизну характеристику рівня кваліфі­кації в окремих галузях, в яких прийнята одна і та сама тарифна сітка. Зале­жно від розподілу робітників за тарифними розрядами можна виділити такі кваліфікаційні групи (при 6-розрядній сітці): висококваліфіковані робітники - 5 і 6 розряди, кваліфіковані - 3 і 4 розряди, низькокваліфіковані - 1 і 2 роз­ряди і некваліфіковані робітники, що не мають розряду.

Крім того, для характеристики складу працівників підприємств широко ви­користовуються групування за ознаками: статі, віку, освіти, стажу роботи, сту­пеня автоматизації праці робітників тощо. Групування працівників за статтю і віком допомагають виявити частку праці жінок, а також спостерігати за над­ходженням молоді у виробництво, визначати чисельність осіб пенсійного віку.

Групування працівників за рівнем освіти характеризує їх якісний склад. Досить сказати, що на 1000 чоловік зайнятого в Україні населення у 1992 р. припадало 974 особи з вищою і середньою освітою проти 813 чоловік у 1979 р. і 928 чоловік у 1989 р.

Групування робітників і службовців за стажем роботи необхідне для вивчення стабільності кадрів, їх плинності, продуктивності праці, визначен­ня розміру пенсії. Стаж роботи - це час трудової діяльності робітника. Розрі­зняють загальний трудовий стаж, безперервний і стаж роботи на даному під­приємстві. В загальний трудовий стаж зараховується будь-яка робота пра­цівника чи службовця, включаючи і час служби в армії, навчання в учили­щах, на курсах підготовки і підвищення кваліфікації кадрів. При визначенні права на пенсію за загальним стажем роботи виділяють такі групи праців­ників: до 5 років, 5-10, 10-15, 15-20, 20-25, більше 25 років. За стажем безпе­рервної роботи розрізняють такі групи робітників: менше одного року, 1-2, 2-3, 3-4, 4-5, 5-8, 8-10, 10-12, 12-15, 20-25, 25-30, 30-35, 35-40, більше 40 ро­ків. Залежно від тривалості безперервного трудового стажу визначається розмір оплати за тимчасовою непрацездатністю працівника.

Групування робітників за рівнем механізації і автоматизації праці про­водиться лише за категоріями робітників. Воно дозволяє визначити чисель­ність робітників, зайнятих механізованою і немеханізованою, тобто ручною працею. Це групування проводиться за матеріалами спеціальних обстежень, на основі яких робітників відповідних професій поділяють на такі групи:

а) робітники, які виконують роботу на автоматах, автоматизованих лініях і установках;

б) робітники, які виконують роботу за допомогою машин і механізмів;

в) робітники, які виконують роботу вручну при машинах і механізмах;

г) робітники, які виконують роботу вручну без машин;

д) робітники, які виконують роботу вручну при налагодженні і ремонті машин та механізмів.

Органами державної статистики періодично, здебільшого раз у три роки, проводиться облік чисельності робітників промисловості, будівництва, сіль­ського господарства і транспорту в розрізі професій і систем оплати праці. На основі матеріалів розраховуються такі показники, як рівень механізації праці робітників, співвідношення між чисельністю основних і допоміжних робітників і ряд інших.

Чисельність і склад робочої сили формуються згідно з виробничою про­грамою підприємства.

Відповідно до завдання чисельність працівників може визначатися на пев­ний момент або за певний проміжок часу, і отже, характеризуватися відпо­відними моментними чи інтервальними показниками. Вони можуть розрахову­ватися для різних категорій працівників залежно від мети дослідження. Розріз­няють такі категорії працівників на виробництві: спискова, явочна і чисельність працівників, фактично працюючих. Всі три показники розраховують для кате­горій робітників, за всіма останніми категоріями працівників основної діяльнос­ті (ІТП, службовці і т. ін.) визначають лише спискову чисельність.

Для обліку чисельності робітників на підприємствах ведуться списки, в які заносяться з дня зарахування всі постійні, сезонні і тимчасові працівники, що прийняті на роботу, пов'язану з основною і неосновною діяльністю на день і більше. На таких працівників заводять трудові книжки.

Постійними вважаються працівники, які прийняті на роботу без обумов-лення строку її закінчення. До тимчасових відносять працівників, які прийняті на роботу на строк до 2 місяців, а у разі заміщення тимчасово відсут­нього працівника - до 4 місяців. Сезонними вважаються працівники, які прийняті на роботу, яка в силу сезонних чи кліматичних умов виконується протягом сезону, проте не більше 6 місяців (цукрове виробництво, переробка інших сільськогосподарських продуктів і т. ін.).

Чисельність всіх працівників, які є у списках підприємства, називають списковою чисельністю або списковим складом працівників підприємства. До нього включаються не тільки ті, хто фактично працював у той день, а й відсутні на роботі з різних причин (працівники, які перебувають у чергових відпустках, у відрядженнях, тимчасово залучені до виконання державних обов'язків, у зв'язку з хворобою, прогулами тощо). Не включають в списко-вий склад осіб, зарахованих на штатні посади для виконання робіт за суміс­ництвом; працівників, залучених для виконання разових робіт (дрібний ре­монт, натирання підлоги і т. ін.), які одержують плату з неспискового фонду заробітної плати; робітники, які відряджені на інші підприємства чи органі­зації і одержують там заробітну плату; учні навчальних закладів, які прохо­дять виробничу практику на підприємстві і т. ін.

Явочний склад - це чисельність осіб, які з'явились на роботу незалежно від того, приступили вони до роботи чи ні, а фактична чисельність працюючих - це особи, які з'явились і приступили до роботи незалежно від її тривалості.

Чисельність працівників на певну дату (момент) має важливе значення, проте внаслідок прийому і звільнення вона постійно змінюється, а значить, не дає вичерпного уявлення про робочу силу підприємства. Тому розрахо­вують середньоспискову чисельність як таку, що характеризує чисельність працюючих за певний проміжок часу (інтервал), що рахується в списках під­приємства. Цей показник потрібний ще і тому, що в економіко-статис-тичному аналізі виробництва чисельність працівників зіставляється з такими інтервальними показниками, як обсяг продукції, фонд оплати праці, інші по­казники. Такі зіставлення не можуть проводитися на основі спискової чисе­льності і вимагають обчислення середньоспискової чисельності. При цьому слід зауважити, що деякі працівники, які рахуються в списках, не врахову­ються при обчисленні середньоспискової чисельності. Серед них жінки, що отримали додаткову відпустку без оплати по догляду за дитиною; інваліди війни, що працюють неповний робочий день; працівники, які навчаються у вищих навчальних закладах заочно і отримують додаткову відпустку без збереження оплати і т. ін. Водночас у середньоспискову чисельність праців­ників підприємства включаються працівники, які залучені за спеціальними договорами і розраховуються за роботу у людино-днях явок.

У практиці статистики застосовують різні методи визначення середньо­спискової чисельності персоналу залежно від наявної вихідної інформації.

Найпоширеніший варіант, коли у вихідних даних є спискова чисельність за всі дні періоду (спискова чисельність у вихідні і святкові дні приймається такою, якою вона була у передвихідний чи передсвятковий день). Якщо по­значити через Т спискову чисельність працівників за кожний день, а число календарних днів - через Д, то середньоспискову чисельність можна розра­хувати таким способом:

де Т - середньоспискова чисельність;

Т^’ - чисельність працівників, які не враховуються при визначенні серед­ньоспискової чисельності працівників.

Наприклад, сума списковом чисельності працівників за листопад місяць становила 90330 людино-днів, сума всіх явок на роботу - відповідно 65516 людино-днів і сума фактично відпрацьованих людино-днів - 65494. Тоді се­редньоспискова чисельність робітників даного підприємства за листопад становитиме:

Середньоспискова чисельність персоналу за квартал чи за рік визначає­ться, як правило, на основі даних про середньоспискові показники за окремі місяці, наприклад, за квартал:

При умові наявності даних про спискову чисельність персоналу за окре­мі інтервали, неоднакові за своєю тривалістю, середньоспискову чисельність розраховують за формулою:

де n - число календарних днів, протягом яких чисельність залишалась незмінною.

Якщо підприємство розпочало свою діяльність не з початку місяця, то середньоспискова чисельність персоналу визначається діленням суми спискової чисельності за дні функціонування підприємства не на число днів фун­кціонування, а на повне число календарних днів у місяці.

Поряд з середньосписковою чисельністю персоналу визначають середньоявочну чисельність працівників шляхом ділення числа явок на роботу на число робочих днів. Явочне число працівників слід відрізняти від числа пра­цівників, які фактично працювали, тобто таких, які фактично приступили до роботи. Ця чисельність менша від явочної чисельності на кількість людино-днів цілоденних простоїв.

Переглядів: 2088