Та в Україні

Менеджмент не з'явився раптово, він не є породженням науковців чи практиків у сфері управління. Менеджмент існує з тих пір, коли почади виникати ділові відносини між людьми, з'явилися перші організації, елементи виробничо-господарської діяльності. В міру зростання спільної діяльності та її ускладнення, поглиблення спеціалізації та кооперації праці, виникла необхідність виділення управління в якості окремого виду трудової діяльності людини на виробництві - управлінської.

Як предмет науки менеджмент пройшов певні етапи свого розвитку, які в зарубіжній літературі отримали наступні назви:

o домонополістичний етап (до 1900р.);

o етап "наукове управління підприємством" (з 1900р. до 1930р. в США);

o етап "адміністративно-бюрократичний підхід" (з 1900р. до 1930р. в Англії, Франції, Німеччині);

o етап "рух за гуманні стосунки" ( 1930-1950 рр. в США);

o сучасний етап.

Домонополістичний етап.Цей етап співпадає з періодом домонополістичного капіталізму. У цей час виробництво велося на дрібних підприємствах. Великі підприємства існували лише в державному та військовому секторах. Управління дрібними підприємствами здійснювалося лише на основі практичного досвіду кожного керівника. На державних та військових підприємствах й організаціях переважав авторитарний стиль управління, який передбачав сувору субординацію керівників різних рівнів управління, чітке дотримання статутів тощо. Це було суто адміністративне управління, при якому чітко прослідковувалася підвищена роль головного керівника й використовувалися адміністративно-командні важелі. Таке управління було характерне й для церкви. Зрештою, структура управління католицькою церквою збереглася й до наших часів: папа (головний керівник), кардинали, архієпископи, єпископи й приходські священики. Отже, для цього етапу розвитку менеджменту характерним було:

♦ невелика чисельність керівників середньої лапки;

♦ малочисельність керівників вищої ланки;

♦ підвищена роль лідера;

♦ використання адміністративно-командних важелів.

Етап "наукове управління підприємством".Даний етап отримав назву "наукового менеджменту", оскільки співпав з масштабними науковими дослідженнями управління підприємствами. Родоначальниками цих досліджень були Фредерік Тейлор (1856-1915 рр.), Френк Гілбрейт (1878-1924 рр.) і Лілія Гілбрейт (1878-1972 рр.), Генрі Гант (1816-1910 рр.). Якщо коротко викласти зміст тейлоризму,то в ньому все зведено до того, щоб синхронізувати, з'єднати в єдине ціле працю людини й машини, створити своєрідний механізм "людина-маишна".

Тейлор і Гілбрейти, які починали свою кар'єру робітниками, займалися спостереженнями,замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового внеску, нормуванням праці тощо. Подружжя Гілбрейт детально вивчало трудові рухи, систематизувало їх і спрощувало. Так, вивчаючи прийоми кладки цегли, Ф. Гілбрейт скоротив кількість рухів та сконструював спеціальні пристрої і в результаті робітник став укладати за годину 350 цеглин замість 120.

Тейлором були сформовані 4 основних принципи наукового управління працею:

· заміна грубопрактичиих методів праці глибоконауковими (вивчення траєкторії рухів, організація робочих місць та інше);

· підбір і навчання робітників (інструктажі, напрацювання навиків і їх закріплення);

· налагодження співробітництва;

· чітке розмежування функцій між адміністрацією і робітниками.

Тейлор описав особливості трудових процесів на ряді промислових підприємств і прийшов до висновку, що основна причина низької продуктивності праці прихована в недосконалості системи стимулювання робітників. Тому перше, з чого він почав - це розробив систему матеріальних стимулів, "прогресивну" систему оплати. Винагороду Тейлор уявляв не лише у грошовому виразі. Він радив підприємцям іти на поступки робітникам, оскільки це також нагорода (їдальні, дитячі садки, вечірні курси і т.д.). Тейлор довів: якщо ввести відповідні вдосконалення в трудовий процес і зацікавити робітника, то за відведений час він зробить у 3-4 рази більше, ніж при звичайному порядку роботи.

Однак у своїх дослідженнях Тейлор не врахував одного дуже важливого аспекту праці – людської психології. Тому, незважаючи на великі досягнення запропонованої Тейлором і Гілбрейтами організації праці, вона була піддана критиці їх послідовниками.

Щодо внеску у науковий менеджмент Г. Ганта, то його книги "Праця і доход" (1910 р.), "Промислове виробництво" (1916 р.), "Організація праці" (1919 р.) характеризують усвідомлення ним провідної ролі людського фактору в промисловості і впевненість в тому, що робітнику повинна бути надана можливість віднайти в своїй праці не тільки джерело існування, але і стан задоволеності.

Етап "адміністративно-бюрократичний підхід". На відміну від тейлоризму, в європейських концепціях розвитку менеджменту на перший план висувалися формально організаційні аспекти. Започаткував цей етап, який ще називають класичною школою управління, французький підприємець Анрі Файоль (1841-1925 р.р.), якого вважають "батьком" менеджменту. Прибічники класичної школи не дуже турбувалися про соціальні аспекти управління. Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. Так, у своїй книзі "Основи менеджменту" А. Файоль запропонував 14 принципів:

· поділ праці;

· єдиновладдя;

· дисципліна;

· повноваження та відповідальність;

· єдність напрямів діяльності;

· підпорядкування особистих інтересів загальним;

· винагорода персоналу;

· централізація;

· ієрархія підпорядкування;

· порядок;

· справедливість;

· стабільність робочого місця персоналу;

· ініціатива;

· корпоративний дух підприємства.

Не дивлячись на те, що в наведеній системі принципів п'ять мають суто психологічне значення, тобто враховують людський фактор, у цілому теорія А.Файоля зводилась до того, що управління повинне базуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб'єктів управління, обов'язків працівників, регламентації їхньої праці аж до детального опису окремих управлінських операцій.

Етап "рух за гуманні стосунки".Для розглянутих вище етапів розвитку теорії менеджменту характерною була недооцінка соціально-психологічних та емоційних потреб людини в процесі виробництва та управління. Як реакція на недоліки попередніх теоретичних поглядів у менеджменті виникла течія за гуманізацію відносин виробництва та управління. Ця течія була заснована Елтоном Мейо (1880-1949 рр.). Що саме зробив Е. Мейо?

У 1927 р. американська дослідницька рада запросила Е. Мейо в Хотсорн на підприємства фірми "Вестерн електрик", де проводилися експерименти із вдосконалення робочих місць. Проблема полягала в тому, що дослідники, в основному інженери, не могли пояснити, чому покращення умов роботи не корелювало з рівнем продуктивності праці. Так, регулюючи освітленість, дослідники фіксували ріст продуктивності праці там, де за їхніми очікуваннями вона повинна була знижуватися, і навпаки. Психологічне пояснення цим явищам дав Е. Мейо.

Він провів серію експериментів. В одному з них брали участь шість жінок-монтажниць. Вони працювали в окремому приміщенні, де змінювали освітлення, колір стін приміщень та устаткування, відпрацьовувався режим праці та відпочинку, організовувалася індивідуальна та колективна оплата тощо. І було зауважено, що кожне з ретельно підготованих нововведень давало приріст продуктивності праці. Після цього дослідну групу переводили у звичайні умови, де не застосовували ніякого стимулювання, а продуктивність, незважаючи на це, досягала ще вищого рівня.

На основі спостережень за даною та іншими групами Мейо зробив висновок, який став іменуватися "хотсорнським ефектом". Він полягав у тому, що продуктивність праці і якість продукції залежать не лише від умов праці, форми її оплати, фізіологічного стану робітника, але й від соціальних та психологічних факторів. Якщо робітники експериментальних груп усвідомлювали, що є предметом уваги зі сторони керівництва і своїх безпосередніх начальників, то вони завжди позитивно відгукувалися на їхні наміри підвищити продуктивність праці.

Цей ефект вивів дослідників на необхідність обліку психологічних явищ у колективах. У кінцевому результаті все закінчилося тим, що в США виникла наука про те, як слід вести роботу з людьми, в інститутах відкривалися відділення із психології праці. Сьогодні в Америці практично не існує жодного великого підприємства, де б набуло людини, яка займається вивченням психологічних конфліктів.

Пізніше результати досліджень Е.Мейо стали відомі у всьому світі: звіт про них був перекладений на 24 мови.

Отож, на даному етапі менеджмент показав залежність результатів праці від існуючих психофізіологічних умов та її мотиваційних характеристик.

Сучасний етап.На сучасному етапі в теорії менеджменту відображене все те раціональне, що було досягнуте на попередніх етапах його розвитку. Якщо розглядати сучасний етап розвитку теорії менеджменту в економічно-розвинутих країнах, то можна відзначити традиційне тяготіння вчених та менеджерів до тієї чи іншої складової частини теорії. Так, в США теоретичні розробки й практичне їхнє впровадження базуються на тейлоризмі, у Німеччині, Швеції, Японії переважають погляди прихильників "руху за гуманні стосунки".

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент є наступні принципові положення:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Застосування системного підходу в управлінні (теорія систем).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.