Боротьба з міжнародним тероризмом.

1934 року після вбивства в Марселі короля Югославії Олександра Карагеоргійовича і французького міністра закордонних справ Луї-Жана Барту, а особливо міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького Польща виступила в Лізі Націй з вимогою застосувати міжнародні санкції проти тероризму. Йшлося насамперед про ненадання політичного притулку емігрантам.

Однією з перших укладена 29 квітня 1958 року багатостороння Женевська конвенція про відкрите море, яка містила низку статей про боротьбу з тероризмом у відкритому морі — піратством. Гаазька конвенція від 16 грудня 1970 року про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден і Монреальська конвенція від 23 вересня 1971 року про боротьбу з незаконними діями, спрямованими проти цивільної авіації, регламентують співробітництво держав у боротьбі проти терористичних актів, що загрожують одному з найвразливіших засобів пересування.

14 грудня 1973 року була прийнята Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів.

26 січня 1977 року в Страсбурзі після детального обговорення питання в органах Ради Європи, була підписана конвенція про боротьбу з тероризмом.

При Організації Об'єднаних Націй з 1973 року діє спеціальний комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:

· вироблення та узгодження правових норм; підготовка міжнародних договорів і конвенцій;

· виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;

· розробка заходів боротьби з тероризмом.

Для перемоги над міжнародним тероризмом будуть потрібні ті самі заходи, що і в боротьбі з тероризмом усередині окремих країн, але і вони не досягнуть результатів, якщо проводитимуться не на глобальному, а на національному рівні. До 11 вересня 2001 р. тільки чотири держави ратифікували конвенцію ООН про боротьбу з тероризмом. За даними Держдепартаменту США, у 2004 р. у світі відбувся 651 акт міжнародного тероризму (з них в Іраку - 201), в яких постраждали “понад 9000” осіб, у тому числі 1907 загинули.

Першою основною тенденцією сучасного тероризму, характерної для багатьох держав світу, є неухильний ріст його суспільної небезпеки як для міжнародних відносин, міжнародної безпеки, так і для конституційного ладу й прав громадян. Стрімкий технічний прогрес починаючи не лише надав тероризму додаткового імпульсу, а й перетворив його на «ахіллесову п’яту» цивілізації. Цьому сприяють мініатюрність зброї, «прозорість» кордонів і авіатехніка, що дає змогу за лічені години перенестись у найвіддаленіші куточки земної кулі. Масштабні теракти у Росії, Америці, Ізраїлеві й ряді інших країн поставили тероризм в центрі уваги суспільства.

Стало порівняно легко виводити з ладу навіть системи життєзабезпечення цілих країн. Комп’ютерні мережі та трубопроводи, високовольтні лінії та ядерні реактори, склади токсичних речовин і транспортні перевезення продуктів розпаду, радіоактивні відходи — усе це може в будь-яку мить потрапити під приціл терористів або стати об’єктом для шантажу з боку нечистих на руку політичних діячів або фанатиків. Утім, знайдуться навіть такі, кого на теракт штовхає патологічне прагнення до популярності: Л. Лугані, який у 1898 р. здійснив замах на австрійську імператрицю Єлизавету, записав перед тим у своєму щоденнику: «Як хотілося б мені когось убити. Однак цей хтось неодмінно має бути відомим, аби це стало надбанням газет».

Інтеграційні процеси в Європі наприкінці XX — на початку XXI ст. Вступ України до Ради Європи.

Ще в 1947 р. виникли перші міжнародні економічні організації країн Західної Європи. У липні 1947 р. в Парижі на нараді представників 16 європейських держав був створений Комітет європейського економічного співробітництва, який розпочав свою роботу в напрямі реалізації «плану Маршалла».

Європейська економічна інтеграція великою мірою залежала від подолання суперечностей між Францією та Німеччиною, які за останні 70 років тричі воювали одна з одною. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман дійшов висновку, що кращий спосіб уникнення нової війни — це об’єднання сталеливарної та вугільної промисловостей обох країн, що унеможливило б таємне виробництво озброєнь («план Шумана»), Одночасно можна було підвищити ефективність цих галузей. У травні 1950 р. відбулося об’єднання виробництва сталі й вугілля Франції та ФРН. У квітні 1951 р. до них приєдналися Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург, які разом із ФРН та Францією підписали в Парижі Договір про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС).

У 1957 р. були створені ще дві міжнародні організації. Європейське товариство з атомної енергії (Євроатом), покликане об’єднати зусилля його членів у сфері ядерних досліджень і використання ядерної енергії, та Європейське економічне співтовариство (ЄЕЄ),відоме під назвою Спільний ринок. 25 березня 1957 р. 6 держав — ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург і Нідерланди — підписали у Римі договір про створення ЄЕС.

На межі 1990-х років інтеграційні процеси в Європі прискорилися. Підготування нової інтеграційної угоди тривали приблизно три роки. 7 лютого 1992 р. в нідерландському м. Маастрихті, на перетині кордонів Нідерландів, Бельгії та ФРН, міністри закордонних справ і міністри фінансів країн-членів ЄЕС (Бельгії, Данії, Люксембургу, Нідерландів, Іспанії, Італії, Ірландії, Португалії, Греції, Франції, Німеччини, Великої Британії) підписали Договір про Європейський Союз (Маастрихтська угода), який мав на меті поетапну трансформацію ЄЕС у новий економічний, валютний, а в перспективі — політичний Європейський Союз. Прийнята програма довгострокового стратегічного розвитку Європи передбачала: запровадження єдиної валюти — євро (1999), часткову відмову від суверенітету у сфері зовнішньої та військової політики, розширення прав основних інституцій Європейського Союзу — Ради міністрів Європарламенту, Комісії європейських товариств, збільшення наднаціональних повноважень ЄЄ у соціальній політиці, охороні навколишнього середовища,промисловості, культурі, охороні здоров’я.

Маастрихтський договір — один із найважливіших правових актів в історії XX ст., є логічним продовженням понад 40-річної історії євроінтеграції. На початку XXI ст. Євро-
пейський Союз значно розширив свій склад.

У 2004 р. членами цієї міжнародної організації стали ще 10 країн: Польща, Чехія, Угорщи на, Кіпр, Латвія, Литва, Естонія, Мальта,Словаччина, Словенія, а в 2007 р. до ЄЄ приєдналися Болгарія та Румунія. Після входження у 2013 році Хорватії ЄС нараховує 28 країн-учасників.

У 2007 р. був підписаний Лісабонський договір, який започаткував існування НОВОГО ЄС.

Система установчих документів нового ЄС відображає концепції, висунуті Президентом Франції Н. Саркозі. Перший короткий установчий документ ЄС — Договір про Європейський Союз (55 статей). Другий повний документ — Договір про функціонування Європейського Союзу (358 статей). Місце та дати підписання Договорів не змінилися. Тому Договір про Європейський Союз має назву «Маастрихтський договір 1992р.» у редакції Лісабонського договору 2007 p., а Договір про функціонування ЄС — «Римський договір 1957р.» у редакції Лісабонського договору 2007 р.

Іншою впливовою європейською організацією є Рада Європи (РЄ) — міжнародна міжурядова організація, створена 5 травня 1949 р. в Лондоні. Країнами-засновницями РЄ стали: Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Франція. Головні органи РЄ — Комітет міністрів закордонних справ країн-членів Ради Європи та Консультативна парламентська асамблея. Комітет на основі принципу одностайності виробляє політичні рекомендації урядам країн-членів Ради Європи, які підлягають ратифікації парламентами. Консультативна парламентська асамблея РЄ обговорює та ухвалює більшістю голосів рекомендації Комітету міністрів закордонних справ. У роботі Асамблеї від кожної країни-учасниці РЄ обов’язково беруть участь і представники парламентської більшості, і делегати від опозиції. При Раді Європи функціонують:

• Європейська комісія з прав людини;

• Європейський суд із прав людини;

• Європейський центр молоді;

• Європейський молодіжний фонд;

• Інформаційний центр охорони природи;

• Інститут спеціальних уповноважених із прав людини на місцях.

Основні організації Ради Європи розміщені в м. Страсбурзі (Франція).Упродовж довгих років РЄ була маловпливовою інституцією, роль якої значно зросла лише наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років у зв’язку з гео- політичними змінами у світі та з прискоренням процесу євроінтеграції. 9 листопада 1995 р.Україна стала 37 членом Ради Європи (38 — Хорватія, 39 — Росія).

Для України вступ до РЄ означав:

• піднесення на новий рівень питання про дотримання прав людини (тенденція пріоритету особистості над державою);

• приєднання протягом 3 років до 150 європейських конвенцій — необхідність приведення у відповідність до них українського законодавства;

• участь 12 народних депутатів Верховної Ради України (представників усіх фракцій) у парламентській Асамблеї Ради Європи;

• річний членський внесок до бюджету РЄ — 2 млн доларів (у 1996 р. РЄ витратила 3 млн доларів на програму підготовки для країни спеціалістів у різноманітних галузях).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тероризм можна трактувати як політику і практику досягнення політичної мети з допомогою терору.	\|	Розширення Європейського союзу та НАТО, місця України у цьому процесі. Співробітництво між Україною та ЄС

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.