Грімельгаузен, як представник літератури 30-ї війни

Антивоєнна тема і роман Гріммельсгаузена "Сімпліцис-сімус".Не було поета, письменника в Німеччині в XVII столітті, який так чи інакше не озвався б на події Тридцятирічної війни.

Гриммельсгаузену було 23 роки, коли закінчилася війна. Його юність пройшла в найважчі роки страждань народу. 20 років він носив у собі похмурі спостереження юності, щоб потім запам'ятати їх у приголомшливих за трагізмом і художньою яскравістю образах.

Гріммельсгаузен вірний життєвій правді. Ніяких прикрас! Мова його проста, майже буденна, часто грубувата, як ті характери, що він описує. От зразки її: "У цієї дівчини волосся таке жовте, немов пелюшки замацані, а проділ на голові такий білий і прямий, немов на шкіру наклеїли свинячої щетини... Ах, гляньте, яке гарне у неї чоло; хіба не виступає воно ніжніше, ніж найтовстіша сідниця, і чи не біліше воно від мертвого черепа, що багато років під дощем провисів?" Іронія, як бачимо, не тільки грубувата, але й похмура.

Роман його не що інше, як філософський роздум про людський світ. Думки автора, виражені в строкатій галереї картин і осіб його роману, похмурі. Жодний промінь світла не прорізується крізь темну пелену змальованих кошмарів.

Гріммельсгаузен похмурий до розпачу. Він не вірить ні в яку стабільність буття - усе змінне, причому мінливість світу -трагічного порядку. Змінюється все на гірше. Доля людини сумна: "Я - м'яч минущого щастя, мінливості і свічадо мінливості життя людського" і т.д.

Часто Гріммельсгаузен сміється, сміється навмисно голосно, але цей сміх похмурий. Як не "сміятися", коли здирники-солдати прирікають бідного селянина на смерть від конвульсій, примушуючи цапа лизати підошви його ніг? Як не "сміятися", коли в горло нещасливої жертви ллють липку гнойову жижу? Як не "сміятися", коли селянина присмажують у звичайній кухонній печі? Хіба це не смішно? Так із саркастичним сміхом ніби запитує автор, і нам стає моторошно від цього сміху.

Ім'я героя романа - Сімпліцій Сімпліциссімус ("простий із найпростіших"). Таких імен ніхто не носив у Німеччині. Це ім'я вигадане, що символізує філософську основу роману. Автор пропонував читачу глянути на світ очима простака, у якого зір не замутнений цивілізацією, університетською освітою, книгами, теоріями і який зберігає природний здоровий глузд. Усе життя Сімпліціуса - низка насильств над ним, над його волею, над його здоровим глуздом, інстинктом добра і моральних принципів, які він успадкував від народження. Гріммельсгаузен розповідає про пригоди свого героя аж ніяк не для розваги читача і не заради реалістичного побутописання. Іноді письменник відходить від правдоподібності і вносить у свій роман епізоди фантастичні. Так, Сімпліціус потрапляє на шабаш відьом, відправляється до центру Землі. На сторінках роману з'являються привиди, примари. Та й саме життя Сімпліціуса, несподівані перипетії в його долі аж ніяк не є реальним життям реальної людини. Усе є філософською алегорією. У другій книзі роману розповідається, як при дворі правителя Ганау із Сімпліціуса хочуть зробити блазня. Його переслідують та знущаються над ним автор зіштовхує героя з різними типами людей.Закінчується роман тим що герой находить собі спокій на віддаленому острові. Письменник зобразив світ хаоса і зла, в період 30-річної війни.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фр. Літ 18 ст.	\|	Нім літ 18 ст заг характеристика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.