• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Система конституційного права.

Система конституційного права - є системою інститутів і норм конституційного права. Це складна, струкгурована, динамічна система, з притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємозв'язаних блоків (елементів): принципів конституційного права, його інститутів і норм.

Принципи конституційного права - це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела - Конституції України. Це своєрідний каркас, який складає основу конституційного права, об'єднує його в єдине ціле, визначає його характер і динамічну спрямованість.

Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи - загальні і спеціальні.

У загальних принципах втілюються основні ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них - державний суверенітет, розподіл влад, непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо.

Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи органів державної влади, виборності місцевого самоврядування тощо.

Державознавці радянського періоду приділяли досить багато уваги питанням системи конституційного права. В період радянського конституціоналізму, який, проте, мав яскраво виражений "державний характер", систематизація конституційно-правових норм, розташування конституційно-правових інститутів будувались, як правило, за схемою:

1) суспільний устрій;

2) державний устрій;

3) органи державної влади;

4) органи державного управління, суду і прокуратури;

5) основні права та обов'язки особи;

6) виборча система.

Такої схеми притримувались практично всі радянські державознавці.

Найбільш показовим тут є п. 5 - місце інституту основних прав і свобод особи, що цілком відповідало становищу особи в радянській державі, яка стояла над особою, пригнічувала і знеособлювала її.

Конституційне право України орієнтоване на інші пріоритети, тому розташування його інститутів повинно мати принципово новий вигляд:

1) основи конституційного ладу України;

2) права, свободи й обов'язки людини і громадянина;

3) форми безпосереднього народовладдя: вибори,

референдуми та ін.;

4) законодавча влада;

5) Президент України;

6) виконавча влада;

7) судова влада;

8) територіальний устрій;

9) місцеве самоврядування.

Така й система Конституції України - основного джерела конституційного права України.

До речі, тривалий час дискутується проблема співвідношення системи Конституції і системи галузі конституційного права. Обидві тісно пов'язані, єдині в своїй основі, однак не тотожні, адже кожній з них притаманні свої критерії побудови та обсяг.

Система конституційного права - конструкція суб'єктивна, результат певної розумної діяльності людей. Система Конституції є менш суб'єктивним явищем, її основи об'єктивно зумовлені історією, досвідом.

Неоднаковий характер розміщення інститутів Конституції та галузі права. Так, інститути конституційно-правової відповідальності виконавчої влади, "розкидані" по всьому тексту Конституції, є ні чим іншим, як інститутами галузі права.

Розміщення інститутів і норм, їх структуризация зумовлені як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками, системоутворюючими факторами, головними з яких є процес формування демократичної правової держави, предмет правового регулювання, момент зацікавленості в регулюванні тих чи інших спеціальних відносин на конституційному рівні, рівень розвитку соціальних цінностей тощо.

Конституційне право як елемент національної системи права має внутрішньосистемну, структурно-функ-ціональну природу. Як і будь-яка галузь права конституційне право є системою правових норм, які регулюють однорідні специфічні види суспільних відносин. Такі норми, зазначає А. Нашіц, - не просто існують, а обов'язково взаємопов'язані, співвідносяться. Нормальне функціонування системи значно залежить від того, наскільки гармонійно узгоджуються приписи, що володіють вищою юридичною силою, з приписами, які займають нижчі ступені ієрархії норм.

На систему конституційного права поширюються закони, характерні для подібних систем. Серед них найважливіші такі:

- взаємозв'язаність, логічна взаємоузгодженість і субординація елементів системи;

- багатоелементність, структурованість системи, як що під структурою розуміти спосіб зв'язку елементів в єдине ціле;

- наявність системоутворюючих факторів;

- зв'язок із зовнішнім середовищем, яке "живить" систему, наповнює її реальним змістом, забезпечує про гресивний поступ такої системи;

- ускладнення системи в міру її розвитку, збагачення змісту її елементів, розширення функціональних зв'язків між ними;

- наявність головного центру системи, який інтегрує, єднає всі її ланки, визначає принципи та закономірності її побудови;

- достатня автономність функціонування "низових" елементів системи, які не можуть бути занадто пригнічені авторитарним впливом елементів більш високого порядку.

Для будь-якої системи характерні не тільки зовнішні, а й внутрішні системоутворюючі фактори, серед яких визначальними є: генетичні, субординаційні, координаційні (взаємодії), управлінські.

Конституційне право - відкрита система, яка по-стійно втягує в орбіту свого регулювання нові елементи, звільняючись від "спрацьованих", "віджилих" елементів. Цим забезпечується стабільність системи та її правоохо-ронний вплив на суспільні відносини.

4. Конституційно-правові норми та їх специфіка.Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом.

Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.

Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина

Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.

Четверта група – норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо.

П’ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні і процесуальні.

Процесуальні норми є складовою частиною практично всіх інститутів конституційних прав України. В цьому їх функціональне призначення: обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм.

Розрізняють насамперед регулятивні та охоронні норми. Це – головний розподіл норм конституційного права, який відповідає поділові спеціально-юридичних функцій на регулятивні і охоронні. Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин.

У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими.

Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії.

Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона.

Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.

За сферою дії норми бувають загальні і локальні; за тривалістю дії – постійні й тимчасові. Їх можна класифікувати також за органами що видають нормативні акти, можна розрізняти норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування тощо.

Можна класифікувати акти також за їх державно-правовою природою. Зокрема, за природою державно-владних повноважень. Так, деякі органи, посадові особи, не маючи необхідних повноважень, інколи отримують їх від інших органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Це так звані делеговані повноваження.

Норми конституційного права можна поділяти за їх юридичною силою.

Переглядів: 3950