Конституції зарубіжних країн

Таким чином, конституційне право – це система правових норм конкретної країни, які визначають і регулюють статус людини у суспільстві та державі, засади громадського ладу, засади організації та діяльності системи державних органів, а також органів самоврядування.

Конституційно-правові інститути – це певна система норм конституційного права, яка регулює споріднені та взаємопов’язані суспільні відносини, що становлять відносно самостійну групу. До конституційно-правових інститутів належать, зокрема, засади суспільного ладу, виборче право, правовий статус людини та громадянина, форма правління, народне представництво, конституційний контроль. Вони, у свою чергу, поділяються на дрібніші приватні інститути. Так, інститут прав людини та громадянина містить такі більш приватні інститути, як політичні, економічні, особисті, екологічні, соціальні права.

Конституційно-правові норми – це загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою з метою охорони та регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права та обов’язки і забезпечуються примусовою силою держави.

Суб’єктами конституційного права є фізичні особи (громадяни, іноземці, групи громадян, виборці та депутати як особи з особливою правоспроможністю) та громадські утворення (держава в цілому, її органи, територіальні одиниці, установи та органи самоврядування, а також політичні партії, та інші громадські об’єднання).

У деяких державах суб’єктом конституційного права є церква. Так, у Великобританії главою англіканської церкви є глава держави (монарх), у палаті лордів засідають призначені ним духовні лорди, церква має право законодавчої ініціативи з питань, які стосуються її діяльності.

Джерелом конституційного права є письмовий або іншої форми об’єктивний носій державно-правових вимог, зазвичай, нормативного характеру та зобов’язального значення, встановлених або визначених державою. Джерела конституційного права розрізняються за формою, найменуванням, походженням, юридичним та політичним значенням, забезпеченням приписів, які в них містяться. До джерел конституційного права належать: конституції, конституційні закони, органічні закони (які ухвалюються на основі банкетних норм, зосереджених у конституціях); звичайні закони; надзвичайні закони (які ухвалюються на короткий термін); внутрішньодержавні публічно-правові норми-угоди; регламенти парламентів та їхніх палат; акти глави держави та виконавчої влади; акти органів конституційного контролю; судові прецеденти; конституційні звичаї; релігійні джерела; правові доктрини (думки та висловлювання видатних учених-юристів, фахівців конституційного права); міжнародно-правові акти; акти видані у порядку тлумачення конституційних норм та законів.

1.2.Поняття „конституції” в конституційному праві зарубіжних країн

Під конституцією, зазвичай, розуміють єдиний кодифікований нормативно-правовий акт, який ухвалюється або шляхом референдуму, або законодавчим органом, або установчими зборами та має вищу юридичну силу в країні. Усі інші норми, що містяться у законах та інших джерелах права, повинні виходити з конституції, відповідати та не суперечити їй.

Сам термін „конституція” –латинського походження (лат. „constitutio” – норма, припис, постанова). Проте конституції в Стародавньому Римі мали зовсім інше значення. Це були імператорські конституції, які надавали римського громадянства певним особам, що споруджували в Римі житлові будинки або займалися щонайменше три роки пекарською справою. Отже, це були навіть не нормативно-правові акти, а вияви індивідуального застосування права.

Конституції у вигляді єдиного, кодифікованого законодавчого акту, який регулює найважливіші громадські відносини в галузі прав та свобод людини, системи та організації публічної влади, часто називають конституціями у формальному розумінні. У тих країнах, що мають конституції, саме вони виступають основним джерелом як конституційного, так і всієї системи національного права. Утім, існують також конституції й у матеріальному розумінні. У таких випадках конституції у формальному розумінні відсутні.

Конституції у матеріальному розумінні бувають трьох видів:

1) це – сукупність законів, що мають більш вищу юридичну силу порівняно зі звичайними законами. У багатьох країнах їх називають конституційними. За відсутності конституції у формальному розумінні вони очолюють ієрархію законодавчих актів у країні. Ці закони також можуть називатися основними.

2) це є звід звичайних законів. Таких конституцій небагато. Прикладом може бути Канада, де до конституції внесені: Прокламація про конституційний акт 1882 р.; сам Конституційний акт 1882 р.; Акт про союз Канади, Нової Шотландії та Нью-Брансунка, про їх управління та пов’язані з цим справи від 1867 р.

3) це – звід звичайних законів, конституційних звичаїв та судових прецедентів. Такий стан справ характерний для Великобританії та Нової Зеландії. Особливість правової системи цих країн, що називається англосаксонською, полягає у тому, що джерелом права в них виступає не лише нормативно-правовий акт, а здебільшого – судові прецеденти та звичаї. Судовий прецедент, як джерело права, являє собою рішення суду стосовно конкретної розглянутої юридичної справи, яке поширюється на всі наступні аналогічні справи. Звичай, як ще одне джерело права, становить собою правило поведінки, що склалось у суспільстві та внаслідок багаторазового повторення його людьми перетворилось на постійну норму, визнану всіма.

Деякі конституції можна назвати формально-матеріальними. Це ситуації, коли країна має єдиний законодавчий акт під назвою „конституція” (тобто, існує конституція у формальному розумінні), й окрім цього, до її складу входять інші правові акти, зазвичай, різноманітні угоди, декларації.

Конституції розрізняються й за іншими ознаками.

1. За формою. Залежно від того, як із зовні виглядають конституційно-правові норми, конституції поділяються на писані (повністю писані) та неписані (частково писані). Писані конституції поділяються на кодифіковані та некодифіковані.

Кодифікована писана конституція має місце за наявності в країні єдиного законодавчого акту, який регулює всі основні конституційно-правові питання та має вищу юридичну силу. Такий акт найчастіше і називають „конституцією” з посиланням на офіційну назву держави. У деяких країнах він може мати іншу назву (наприклад, Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини) або він має назву „Конституція”, але з певним одночасним уточненням (Конституція (Основний Закон) Естонської Республіки, Конституція Аргентинської нації, Політична конституція Мексиканських Сполучених Штатів). Кодифікованих конституцій у сучасному світі – більшість. Вони повністю співпадають з поняттям „конституція” у формальному розумінні.

Некодифіковані писані конституції – це частина конституцій у матеріальному розумінні, коли конституція складається з кількох конституційних (Австрія, Швеція) або звичайних (Канада) законів.

Неписані конституції - це конституції в матеріальному розумінні, які складаються з конституційно-правових звичаїв, судових прецедентів та звичайних законів (писаних), тому ці конституції мають назву частково писаних, оскільки повністю неписаних конституцій немає.

2. За порядком прийняття. конституції бувають октроровані, прийняті парламентами, установчими зборами, референдумами.

3. За порядком внесення змін і доповнень конституції поділяються на жорсткі, особливо жорсткі та гнучкі.

Жорсткі конституції змінюються та доповнюються в особливому порядку, більш складному, порівняно зі звичайною законодавчою процедурою. Якщо парламентські закони ухвалюються простою більшістю голосів (50% кворуму + 1 голос), то для прийняття поправок та доповнень до конституції встановлюється особлива процедура.

Подекуди для зміни чи відміни конституції вимагається не тільки кваліфікована або особливо кваліфікована більшість голосів, але ще й більш ускладнений порядок. Такі конституції називаються особливо жорсткими. Так, в Іспанії повний перегляд або зміна найважливіших положень конституції можливі за умови схвалення їх 213 голосами від загальної кількості депутатів обох палат парламенту, після чого вони розпускаються. Новобраний парламент розглядає проект змін або перегляду конституції, і, якщо він схвалить їх кваліфікованою більшістю голосів у кожній палаті, то ці зміни (або перегляд) виносяться на референдум.

Гнучкі конституції змінюються та доповнюються в тому ж порядку, що й звичайні закони: ніяких особливих процедур у цьому випадку не передбачено, оскільки відсутній сам писаний текст основного закону (зокрема, це стосується конституцій Великобританії та Нової Зеландії).