Національна боротьба на західноукраїнських землях.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях в умовах режиму конституційної монархії, який надавав українському населенню ширшу свободу слова та асоціацій, чим у Російській імперії, дедалі більше активізувалося суспільно-політичне життя і розгортався національно-визвольний рух. Створювалися і діяли українські політичні партії, організації і товариства, видавалися газети, журнали і книги. Розширялося співробітництво між західними і східними українцями, зокрема у західноукраїнських виданнях публікували свої праці письменники і громадські діячі Східної України (В.Антонович, Леся Українка, А.Кримський).

Наприкінці 90-х років ХІХ ст. почали проявлятися суперечливі тенденції в діяльності Української радикальної партії, створеної в 1904р. з ініціативи Б.Грінченка, С.Єфремова, Д.Дорошенка. В її лавах сформувалися три політичні групи: власне радикальна на чолі з М.Павликом, К.Трильовським, Ю.Бачинським, соціал-демократична, на чолі з Р.Ярославичем, М.Ганкевичем, М.Новаковським: та націонал-демократична на чолі з В.Охрімовичем, М.Левицьким, В.Будзиновським. Остання виступала за згуртування усіх українців навколо ідеї української державності. Соціал-демократи пропонували реформувати УРП та об’єднати її з соціал-демократичною партією Австрії. Радикальна група не заперечувала ідею утворення Української соціал-демократичної партії, висловлювала свою готовність співпрацювати з нею, але відкидала необхідність об’єднання із соціал-демократичною партією Галичини, звинувачуючи її в націоналізмі.

18 вересня 1899р. на конференції соціал-демократів було прийнято рішення про утворення УСДП, а 26 грудня того ж року на з’їзді представників національно-демократичного крила УРП, організації «Народна Рада» та Комітету львівських русинів була створена Українська національно-демократична партія.

Загострення соціально-економічної та політичної ситуації на західноукраїнських землях виявлялося також у зростанні страйкового руху. Найбільших масштабів сягнув страйк 1902р. у Галичині, в якому взяли участь до 200 тис. сільських робітників і який був підтриманий всіма українськими партіями краю. Дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім економічних, звучали і політичні вимоги. Такого характеру набули страйки будівельників (1902р.), нафтовиків Борислава (1904р). У період 1905-1907рр. страйковий рух був під впливом російської революції набув всеохоплюючого характеру.

Завоювавши у 1907р. загальне виборче право до віденського парламенту,трудящі Галичини в 1908-1914рр. розгорнули боротьбу за загальне виборче право й до галицького сейму. Галичина делегувала до австрійського парламенту 20 українців-переважно соціал-демократів та радикалів.

Заслуговує на увагу питання про ставлення українських партій до Першої світової війни, Українські соціал-демократи розуміли, що Галичина стане першою мішенню російської армії, тому виступали проти війни. Ці погляди поділялися й іншими українськими партіями краю.

Широку діяльність розгортало товариство «Просвіта». На 1914р. в Галичині товариство мало 77 регіональних філій, близько 3 тис. сільських читалень і сільських ж бібліотек. Членів читалень у складі львівської філії було 36 тис. чоловік, у сільських читальнях – близько 200 тис. При читальнях діяли театральні гуртки, хори, оркестри. З 1894р. почали створюватися спортивні товариства «Сокіл» та «Січ», яких на 1914р. налічувалося 974 місцевих відділень, у яких було понад 33 тис. членів.

Гостра політична боротьба відбувалася навколо питання про адміністративний поділ Галичини та Східну (українську) і Західну (польську) з наданням кожній з них рівних автономних прав. Хоча в 1907р. в Галичині при виборах до віденського парламенту і галицького сейму систему курій було скасовано і впроваджено загальне голосування, в час виборів 1907р. через зловживання властей українців дістали непропорційно мале представництво.

Протестуючи проти цих зловживань студент Львівського університету Мирослав Січинський 12 квітня 1908р. з револьвера убив губернатора графа Потоцького, за що був засуджений до смертної кари, заміненої під тиском громадськості на 20 років ув’язнення.

Рішуче боролися українські студенти за відкритті Українського університету у Львові. Ця боротьба виливалася у гостру конфронтацію між польською адміністрацією, студентами-поляками, і українськими студентами. В одній із сутичок 1 липня 1910р. пострілом з пістолета був убитий провідник української студентської громади Адам Коцко. На початку ХХ ст. дедалі більшого розмаху набирав страйковий рух робітників. У 1900-1903рр. у Східній Галичині відбулося 70 робітничих страйків, які часто супроводжувалися мітингами, зборами і демонстраціями. Найбільшими були страйк будівельників Львова у 1902р., у якому взяли участь 5 тис. чол. і який закінчився кривавою розправою поліції і жандармерії, внаслідок якої були вбиті і поранені, і страйк 8 тис. нафтовиків Дрогобицько-Бориславського басейну у 1904р. У січні-лютому 1905р. у Львові, Чернівцях, Тернополі, Дрогобичі, Станіславі, Коломиї, та інших містах і селах прокотилася хвиля масових мітингів, зборів, демонстрацій, під час яких робітники, селяни прогресивна інтелігенція гаряче вітали революцію в Росії і висловлювали свою солідарність з трудящими Росії. Так, 29 січня 1905р.багатолюдний мітинг і демонстрація під лозунгами «Геть царизм!» і «Хай живе революція!» відбулися м. Чернівцям. 31 січня учасники масових зборів у Львові у своїй резолюції в Росії.

Під впливом російської революції на значно вищий рівень у 1905-1907рр. піднеслася революційна боротьба західноукраїнських робітників і селян. Значно частішими, масовішими й організованішими стали страйки, політичні мітинги, демонстрації селянські віча. У 1905р. число підприємств, охопленими страйками, зросло проти 1900р. майже в 4 рази, а кількість страйків – більше, як у 3 рази. Загалом протягом 1905-1907рр. у Східній Галичині відбулося понад 220 страйків, у яких взяли участь понад 40 тис. робітників близько 1750 підприємств. Більш масовими й численними були також страйки і наступи селян на Північній Буковині і в Закарпатті. Саме масові виступи-мітинги і демонстрації, які розгорнулися під впливом загальноросійського жовтневого політичного страйку, що вирвав у царя маніфест 17 жовтня, по всій Австро-Угорщині, а в тому числі і в Західній Україні, змусили австрійський уряд 4 листопада 1905р. заявити про свою згоду на введення загального виборчого права.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зростання українського руху в Наддніпрянщині.	\|	Революція 1905-1907рр. ЇЇ значення для України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.