Політика Польщі щодо українських земель (1921 —1939 pp.)

Період	Характеристика
1921— 1923 рр.	Намагання показати світовій громадськості, що уряд дотримується прав національних меншин. Конституційно було закріплено право українців на власну мову й отримання початкової освіти українською мовою. Східній Галичині були надані автономні права
1923 — 1926 рр.	Після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини польський уряд узяв курс на асиміляцію укр. населення. Українці зазнавали дискримінації в усіх областях. Роздача укр. земель польським осадникам. Переслідування українських політичних партій і діячів
1926 — 1937 рр.	Спроби пошуку порозуміння з українством. Регіоном для цього мала стати Волинь. Створення двомовних (утраквестичних) шкіл, призначення укр. на високі державні посади тощо. У той же час проводилися акції пацифікації (умиротворення)1930р.
1937 — 1939 рр.	Повернення до жорсткої антиукраїнської політики

Щоб придушити опір українців, за ініціативи польського прем'єр-міністра Юзефа Пілсудського в Галичині проведено «пацифікацію»— масові репресії проти українців, здійснені за допомогою військових та поліції.

Національні утиски доповнювалися соціально-економічним гнобленням. Польський уряд поділив країну на дві території: «Польщу А»( етнічні польської землі) та «Польщу Б»( з/українські та з/білоруські). Для території «А» був визначений швидкий індустріальний розвиток, а територія «Б» мала залишатися ринком збуту польських товарів та джерелом сировини. 85% підприємств цього краю були дрібними й не витримували серйозної конкуренції. Так, у Польщі «Б» була надзвичайно обмежена видача дозволу відкриття промислових підприємств, а встановлені урядом високі залізничні тарифи обмежували її зв'язки з ринками Польщі «А».

Галицькі українці намагалися протистояти іноземному економічному впливу. Сформувалася розгалужена мережа кооперативів, котра включала кредитні спілки, об'єднані в асоціацію «Центробанк», сільські споживчі й торгові спілки, координовані «Центросоюзом», молочні кооперативи, об'єднані спілкою «Маслосоюз».

У липні 1919 р. польський сейм схвалив «Основи земельної реформи». Аграрна реформа, здійснювана в Польщі, не ліквідувала безземелля в краї. Лише частина поміщицьких земель підлягала парцеляції і розподілу між селянами. Її головною метою було економічне підкорення селянства та колонізація краю вихідцями з корінних польських земель.

На стан с/г згубно вплинула світова економічна криза й зумовлені нею стрімке падіння цін на с/г продукти, що стало однією з причин скорочення посівних площ.

Робочий день на українських землях Польщі тривав до 10-14 годин. Реальна заробітна плата не збільшувалася, а зменшувалася. Робочий день с/г робітників не регламентувався. Платню видавали натурою, рідко грішми. Була поширена система відробітків за випас худоби, за зимові позички тощо.

Матеріальна скрута, нестерпні житлові умови підривали здоров'я населення. На окупованих землях лютували епідемії тифу, дизентерії, скарлатини. У 1939р. природний приріст населення Західної України різко зменшився: у Галичині він становив 8 на 1000 чол.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Територія і населення західноукраїнських земель (початок 1930-х pp.)	\|	Провідні українські політичні партії на території Польщі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.