Реформи в промисловості та сільському господарстві

Реформи О. Косигіна — система заходів у промисловості та сільському господарстві, яка передбачала запровадження елементів економічного регулювання. Їх розробка і здійснення відбувалися за сприяння Голови Ради міністрів СРСР О. Косигіна.

І етап. (1964— 1965 pp.) Перевірка на практиці та відпрацювання нових методів господарювання. Економічні експерименти.У 1964р. деякі об'єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв'язками з крамницями. Виробництво продукції безпосередньо залежало від її реалізації. У 1965р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машинобудівної, вугільної, приладобудівної промисловості, галузей легкої промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне стимулювання. У 1965р. опробовано нову систему преміювання інженерно-технічного персоналу (85 підприємств) і робітників (90 підприємств)

Висновок. Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління господарством.

II етап. (1965— 1969 рр.) Сільське господарствоУ листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959—1963 pp., які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який намітив заходи щодо розвитку сільського господарства. Пленум змінив практику планування: план заготівлі сільськогосподарськими підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від урожайності. Вводилася додаткова оплата праці працівників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Запроваджувалась вільна заготівля с/г продукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції встановлювалася 50% надбавка від вартості. Зросли капіталовкладення в розвиток с/г, обсяги зрошення і меліорації земель.

Промисловість та система управління.У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості. На пленумі було прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії).

Було проведено реорганізацію органів управління, у результаті якої в УРСР було утворено 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств.

Удосконалення системи планування.Підвищення наукового рівня роботи планових органів, забезпечення сталості планових завдань, перехід до складання п'ятирічних планів із розбивкою найважливіших завдань по роках.

Посилення стимулювання виробництва.Замість фонду підприємства утворювалися три самостійні фонди: розвитку виробництва (для поповнення основних фондів, запровадження нової техніки, технологій тощо); матеріального заохочення (для преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги); соціально-культурних заходів та житлового будівництва (використовувався для будівництва і капітального ремонту житла, культурно-побутових установ, для поліпшення обслуговування працівників).

Висновки. Реформи не мали комплексного характеру, загалом вони обмежилися промисловістю. Реформи в промисловості прагнули поєднати непоєднуване: розширити самостійність підприємств і відновити всевладдя галузевих міністерств. Зрештою останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств.

Економісти називають восьму п'ятирічку (1966-1970) «золотою»: її результати були найкращими за останні 35 років. Приріст національного доходу склав 39% за п'ятирічку. На деякий час підприємства одержали відносну самостійність, робітники, інженерно-технічні працівники і службовці відчули зв'язок між своїм вкладом у виробництво і заробітною платою. У ці роки завершилося спорудження найбільших у Європі Придніпровської, Зміївської, Бурштинської, Старобешівської і Луганської теплових електростанцій. Було створено єдину енергосистему республіки з підключенням до неї промислових підприємств, радгоспів і колгоспів. Завдяки цьому на початку 70-х років було повністю завершено електрифікацію сіл України,

Прискорення темпів розвитку народного господарства було безпосереднім наслідком економічної реформи 1965 p. і тривало доти, доки діяли основні її принципи.

З початку 70-х років економічна ситуація в Україні різко змінилася. Все відчутніше почали проявлятися ознаки спаду виробництва. Промисловість працювала неритмічно. Тижні простою змінювалися лихоманкою «штурмівщини». Якість продукції була надзвичайно низькою. Радянські товари на зовнішньому ринку були неконкурентоспроможними.

У сфері управління й далі процвітали бюрократизм і формалізм, реформи ніяк не відбилися на матеріальному становищі робітників. Економіка України продовжувала розвиватися екстенсивно: зростала чисельність робітників, обсяг промислової продукції збільшувався за рахунок нових підприємств, продуктивність праці знижувалася.

Рівень спрацьованості основних фондів в республіці зріс від 28 % у 1961 р. до 43 % у 1985 p., що був найбільшим, ніж загалом по всій країні.

70-80-ті роки відзначалися подальшим наступом центру на національні інтереси союзних республік, посиленням централізму в управлінні народним господавством СРСР. Де, що, скільки і коли будувати - вирішували союзні міністерства. У результаті відновлювалась стара структура промислового виробництва, котра грунтувалася на наявних природних ресурсах і кадрах робітників та інженерно-технічних працівників. Першочергова увага надавалася вугільній промисловості, чорній металургії, важкому і електротехнічному машинобудуванню. В Україні споруджувалися нові гірничо-збагачувальні, трубні, металургійні заводи та інші промислові гіганти. Нерідко вони будувалися за застарілими проектами і технологіями, забруднювали природне середовище.

Одночасно погіршалося становище з водопостачанням, споживання питної води на одного міського жителя України було вдвічі меншим, ніж загалом в СРСР. У республіці інтенсивно будувалися підприємства «великої хімії». В економіці України переважала промисловість групи «А». В 1985 р. питома вага цієї групи в загальному обсязі продукції складала 72%, а групи «Б» - 28%. У загальному обсязі промислового виробництва продукція військового призначення сягала до 80%.

Вкрай низькою була механізація робіт. В умовах науково-технічної революції близько 40% промислових робітників працювали вручну. В будівництві таких було ще більше - 60%.

В Україні вироблялося 21% загальносоюзного обсягу електроенергії (8 атомних електростанцій), причому в республіці використовувалася лише частина, а решта передавалася до сусідніх республік і експортувалася за кордон. Виручені за продаж електроенергії кошти поступали у розпорядження центральних відомств.

Як і у попередні десятиліття, у 60-80-ті pp. Україна залишалася одним із найважливіших виробників зброї й різноманітних видів військової техніки. В Дніпропетровську споруджений завод по виробництву ракетно-космічної техніки «Південмаш». В СРСР сформувався потужний ВПК, значна частина якого була розташована в Україні. Розростання воєнного сектора економіки здійснювалось за рахунок інших галузей виробництва і негативно позначалося на життєвому рівні населення, на розвитку соціальної сфери. На потреби армії йшло до 20% валового національного продукту (ВНП). Замовлення військовиків виконували кращі підприємства; там працювали найбільш кваліфіковані робітники, вчені; туди йшла найбільш якісна сировина і матеріали.

У перші роки перебування при владі Л. Брежнєва сільське господарство розвивалося відносно успішно. Впроваджувалися різні форми матеріального заохочення колгоспників. У 1966 -1967 pp. була введена гарантована оплата праці працівників колгоспів, робітників і службовців радгоспів. Збільшувалося застосування мінеральних добрив. Впроваджувалися більш врожайні сорти зернових і технічних культур. Зміцнився кадровий склад спеціалістів колгоспів і радгоспів. Усе це сприяло помітному зростанню сільсько-господарського виробництва, валова продукція якого в 1966 - 1970 pp. збільшилася на 16,6 %.

Проте кризові явища в економіці СРСР в 70 - 80-х pp. особливо відчутно позначалися на сільському господарстві. Приріст аграрного сектора економіки України в роки дев'ятої п'ятирічки у порівнянні з попередньою п'ятирічкою значно зменшився і дорівнював лише 15,5%. У наступні роки тенденція до спаду сільськогосподарського виробництва збереглася. У роки десятої п'ятирічки (друга половина 70-х років) приріст продукції аграрного сектора економіки становив щорічно 1,5%, а в роки одинадцятої п'ятирічки - всього 0,47%.

Штучні моря і водойми в басейнах рік поглинули близько 1 млн. гектарів родючих земель. Зростаючими темпами знищувалося основне національне багатство України - її землі. Близько 2 % найкращих ґрунтів було змито штучними морями та великими водосховищами, утвореними в басейні Дніпра та інших регіонах України, були підтоплені або засолені. Крім того, ще 6% земель, придатних для с/г, опинилося в критичному стані внаслідок водної та вітрової ерозії. Щороку під будівництво промислових об'єктів відводилося 135-140 тис. га землі.

Ціни на сільськогосподарську техніку постійно підвищувалися, а на сільгосппродукцію залишалися без змін. Ніякої уваги не приділялося соціальній та духовній сфері на селі. Сотні українських сіл обезлюдніли і припинили своє існування.

За таких умов тисячі сільських мешканців, особливо молоді подавалися у місто. Протягом 60-х - першої половини 80-х р. питома вага сільських жителів у складі всього населення Української РСР знизилася більш як на 16 %. За цей час з українського села виїхало 4,6 млн. осіб.

Займаючи 5-6 % сільськогосподарських угідь присадибних ділянках селян, давали третину всього обсягу виробленого м'яса, чверть молока і майже 40% картоплі. Отже, в 70-80-ті pp. народне господарство України вступило в смугу глибокої кризи. В її основі було прагнення партійно-державних верхів будь-що зберегти у недоторканому вигляді стару систему управління промисловістю, колгоспно-радгоспний спосіб господарювання.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політика В. Щербицького (1972-1989 pp.)	\|	Заняття18

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.