Зростання політичної активності суспільства. «Гласність».

У середині 1980-х років гласність стала важливою складовою перебудовчих процесів у СРСР. Її суть полягала в забезпеченні більшої відкритості радянського суспільства. Гласність — це своєрідний перехідний етап між періодом тотального контролю держави над інформацією і свободою слова. Вона передбачає можливість одержувати достовірну інформацію і говорити правду, не боячись наслідків. її слід розуміти як право на власну думку, самостійність та оригінальність політичного мислення і як складову політичної свободи і культури. Характерними рисами гласності є об'єктивність, достовірність, доказовість, перевірка інформації, що базується на чесності, порядності й відповідальності перед законом.

Гласність знайшла свій вияв у бурхливому розквіті публіцистики, поверненні забутих імен, висвітленні «білих плям» історії тощо. Все це радикально вплинуло на свідомість народних мас, стало поштовхом до боротьби за демократію і незалежність.

В українському суспільстві ці процеси були зустрінуті неоднозначно. Одна частина палко підтримала намагання істориків докопатися до істини, інша — до цього процесу ставилася байдуже, третя — з тривогою застерігала, що у виховних цілях не варто розкривати на сторінках преси всю правду, оскільки це може спричинити духовну кризу, крах ідеалів і врешті-решт цинізм, пасивність і нігілізм.

Роль першопрохідників у захисті української культури, навколишнього середовища, «білих плям» історії відіграли Спілка письменників України та її центральний орган — газета «Літературна Україна». Широкий розголос мали виступи О, Гончара, І. Дзюби, І.Драча та багатьох інших. Почали повертатися в Україну твори В. Винниченка, С. Петлюри, представників «розстріляного відродження», зокрема М. Хвильового, М. Куліша, М. Зерова, історичні праці М. Грушевського, М. Костомарова та інших, заборонені твори І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», М. Брайчевського «Приєднання чи возз'єднання?», репресованих у роки застою В. Стуса, Є. Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців та інших, повертається з еміграції письменник та один із засновників Української гельсінської групи (УГГ) М. Руденко.

Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії XX ст., як Центральна Рада, голодомор 1932—1933 pp., а також голод 1921—1922 pp., насильницька колективізація, сталінські репресії, діяльність ОУН—УПА, інші трагічні сторінки історії українського народу; розгорнулася дискусія про національну символіку.

Гласність призвела до нової хвилі десталінізації. Те, що не було завершено Хрущовим в 1960-ті роки, було продовжено у 1980-ті. Суспільство знову повернулось до критики Сталіна і сталінізму, започатковану ЦК КПРС. І з 1988 р. почалась нова хвиля реабілітацій. За рік було реабілітовано 59 тис. чоловік. В Україну повернулися 300 політв'язнів. Зрештою була скасована цензура.

Гласність сприяла появі всіляких громадських неформальних об'єднань, які відбивали інтереси різних прошарків населення. Неформальними їх називали на відміну від формальних, що були створені або діяли під керівництвом КПРС. Хоча КПРС ставилась упереджено до діяльності неформальних об'єднань, вони не були протизаконними, бо згідно з Конституцією громадяни мали право на об'єднання. В умовах лібералізації режиму державні органи не наважувалися на заборону їх діяльності.

Одне з перших неформальних об'єднань виникло в Києві у серпні 1987 р. — Український культурологічний клуб (УКК). Проблеми, що розкрилися на зборах УКК, не виходили за межі історії та культури. Проте розкриття «білих плям» історії неминуче ставило членів Клубу в опозицію до існуючого режиму. Зрештою під тиском влади УКК припинив свою роботу.

У жовтні 1987 р. у Львові заявило про своє існування Товариство Лева, що об'єднувало представників різних прошарків суспільства. Тоді ж І. Колинець, М. Осадчий, М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний стали ініціаторами створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. Навесні 1988 р. в Київському університеті ім. Т. Шевченка виникла студентська організація «Громада».

Перша неформальна організація республіканського масштабу постала у березні 1988 р. — Українська гельсінська спілка (УГС) — федерація правозахисних груп і організацій. її лідером став Л. Лук'яненко. УГС стала наступницею УГГ. У 1987 р. було відроджено видання першого в Україні легального незалежного громадсько-політичного журналу «Український вісник» за редакцією В. Чорновола.

Серед широкого спектра тодішніх неформальних організацій слід відзначити Українську студентську спілку (УСС), що виникла наприкінці 1989 р. в Києві. У травні 1989 р. на хвилі розвінчування культу особи Й. Сталіна, що стало однією з рис перебудови, пройшов установчий з'їзд Українського історико-просвітницького товариства «Меморіал». Робітничий і страйковий рух.

Невдачі у реформуванні економіки, непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя призвели до наростання соціальної напруженості. Новим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. 15 липня 1989 р. страйк розпочався на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйкували вже 193 шахти з 400. Це свідчило про початок відродження робітничого руху.

Причини страйків:

1. Невдале реформування економіки.

2. Невирішеність багатьох економічних і соціальних питань: низька технічна оснащеність копалень, тяжкі умови праці, значна частка ручної праці, низька заробітна плата.

3. Непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя.

Значення страйків:

1. Масові виступи шахтарів завдали могутнього удару по тоталітарній системі.

2. Уперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси розходяться з інтересами комуністичної партії, з інтересами тоталітарної держави.

3. Вони започаткували новий етап робітничого руху.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Історичний факт	\|	Вибори до Верховної Ради УРСР 1990 р. Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 р.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.