Зовнішня політика незалежної України.

Міжнародне визнання незалежності України. Набуття без'ядерного статусу.

5 грудня 1991 р. після всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася із Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна відповідно до принципів ООН спрямовувати свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світів дотримуючись принципів міжнародного права.

Надзвичайно важливим питанням було визнання України державами світу. Першими, 2 грудня 1991 p., незалежність України ви знали Польща і Канада, До кінця місяця — Німеччина, США, Японія, Франція, Італія, Іспанія, Китай, Швеція, Норвегія, Фінляндія, країни Латинської Америки — загалом 57 держав. До кінця першого року незалежність України визнали 132 країни. На теперішній день — всі члени ООН (186).

Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. «Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою». Нині Україна підтримує активні дипломатичні відносини з 70 країнами світу, має своїх постійних представників у таких міжнародних організаціях, як ООН, ЮНЕСКО, МАРАТЕ. Україна є членом ОБСЕ Ради Європи, тісно співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями.

Міжнародне визнання було пов'язане з набуттям Україною без'ядерного статусу, про який було проголошено в Декларації про державний суверенітет. У січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов'язувалась протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектування всі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року в Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США і Великої Британії підписали Меморандум про гарантії безпеки України.

На сучасному етапі зовнішня політика України базується на таких принципах:

1. багатовекторності;

2. прогнозованості і стабільності;

3. збереження позаблокового статусу;

4. зміцнення міжнародного миру і стабільності.

Основні напрями реалізації зовнішньополітичних пріоритетів України:

Подальше співробітництво з ЄС, здобуття статусу асоційованого члена ЄС. На цьому шляху передбачається здійснити адаптацію українського законодавства стандартам ЄС, забезпечення прав людини, більш активний розвиток економічного співробітництва, адаптацію соціальної політики стандартам ЄС тощо.

Прагнення України вступити до НАТО.

Головним пріоритетом у відносинах з Росією є зміцнення стратегічного партнерства з одночасним зменшенням залежності від російських енергоносіїв.

Ключовими у зовнішньополітичній стратегії України є відносини з США. За роки незалежності США надає Україні постійну економічну, політичну, фінансову і технічну допомогу. У відносинах з США Україна прагне до довгострокового, взаємовигідного і рівноправного співробітництва. Також неодноразово відмічалося, що відносини України з США не спрямовані проти будь-якої третьої країни.

Важливим напрямом зовнішньої політики України є відносини з сусідніми країнами, де головним є розв'язання всіх територіальних суперечок, налагодження нормального двостороннього і багатостороннього співробітництва у всіх сферах.

Співробітництво України з провідними організаціями і країнами світу.

Після здобуття незалежності розпочався новий етап діяльності України в ООН та інших міжнародних організаціях. Вона починає виступати як самостійний суб'єкт міжнародних відносин. Про підвищення міжнародного авторитету України свідчить те, що міністр закордонних справ Г.Удовенко був обраний в 1997 р. Головою Генеральної Асамблеї ООН. Україна виступила ініціатором проведення самміту Тисячоліття. З 1 січня 2000 р. Україна вперше як незалежна держава стала виконувати функцію непостійного члена Ради Безпеки ООН. Українські військові підрозділи приймають активну участь у миротворчих операціях ООН (Хорватія, Боснія і Герцеговина).

Крім співробітництва з ООН важливим напрямом української зовнішньої політики є інтеграція в європейські та євроатлантичні структури. На цьому шляху важливим є співробітництво з НАТО, ЄС, РЄ, ОБСЄ тощо.

У 1994 р. Україна стала учасником програми НАТО «Партнерство заради миру». У 1996 р. була схвалена індивідуальна програма партнерства Україна — НАТО. На території України проходять спільні навчання військових підрозділів (Янівський полігон, акваторія Чорного моря). У 1997 р. в Мадриді між Україною і НАТО була підписана «Хартія про особливе партнерство».

Указом Президента України в 1998 р. було затверджено державну програму співробітництва з альянсом. Україна розглядає НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі, хоча не схвалила дії НАТО в Югославії. Для більш тісного співробітництва у Києві відкрито офіс воєнного представництва НАТО. Навесні 2002 р. Україна заявила про своє бажання вступити до цієї організації. Для реалізації цих планів потрібно завершити воєнну реформу, привести свої збройні сили до стандартів НАТО. Розпочався активний переговорний процес у цьому напрямку.

14 липня 1992 р. Україна подала заяву на вступ до Ради Європи, а 9 листопада 1995 р. стала 37 членом Ради Європи. Вступивши до РЄ, України взяла на себе цілий ряд зобов'язань з організації влади, розвитку правової сфери і самоуправління, захисту прав людини. Так, згідно з рекомендаціями РЄ в Україні було скасовано смертну кару.

Проголошення Україною стратегічної мети інтеграції в європейські структури зумовило налагодження тісних відносин з Європейським Союзом. У 1994 р. була підписана, а в 1998 р. набрала чинності закону Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. У документі проголошувалися такі цілі співробітництва: розвиток політичного діалогу; сприяння розвитку торгівлі, інвестицій; створення умов для взаємовигідного співробітництва в усіх галузях; підтримання зусиль України по зміцненню демократії, розвитку її економічного потенціалу і завершенню переходу до ринкової економіки. У липні 2002р. відбувся самміт «Україна — ЄС», де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого члена ЄС. У ході роботи саммиту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мають увійти до ЄС у 2004 та 2007 pp.

У 1992 р. Україна приєдналася до Європейського банку реконструкції Та розвитку (ЄБРР), плідно співпрацює з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком і іншими фінансовими структурами.

Також Україна бере участь у регіональному співробітництві (організації, що об'єднують країни окремих регіонів континенту). Будучи членом СНД, організації Чорноморського економічного співробітництва, Балто-Чорноморського співробітництва, ГУУАМ, вона прагне до більш тісного співробітництва з сусідами на рівноправній основі рівноправного і взаємовигідного співробітництва.

Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала Статут цієї організації, бо деякі його положення суперечать українському законодавству. Україна ставиться до СНД як до дорадчого органу, і віддає переваги двосторонньому співробітництву, проте це не заважає їй впливати на діяльність СНД. До позиції України з деяких питань прислуховуються інші учасники організації. На противагу Росії в 1996 р. у межах СНД утворилось об'єднання Грузії, України, Азербайджану і Молдови (ГУAM), як офіційно було за явлено, для реалізації ідеї євразійського транспортного коридору. У 1997 р. до організації увійшов і Узбекистан (організація отримала назву ГУУАМ), але в 2002 р. він заявив, що виходить з організації.

Таким чином, співробітництво України з міжнародними організаціями відповідає її стратегічній меті інтеграції в європейське і світове товариство. Тепер на порядку денному стоїть питання вступу України до Світової організації торгівлі (COT).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Заняття 20	\|	Політичне життя 1996 - 2008 pp.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.