Параліч дихального центру.

Параліч дихального центру – остання стадія недостатності дихання, коли активність дихального центру знижується і припиняється діяльність дихальної мускулатури.

Причини паралічі дихального центру:

Параліч внаслідок асфіксії – настає в разі припинення надходження в кров кисню і видалення з неї вуглекислого газу - гіпоксемія (нестача кисню в крові) і гіперкапнія (надлишок СО₂) спричинюють перезбудження дихального центру – рух дихальних м’язів припиняється, що призводить до смерті (ефективний засіб - застосування кисню).

Неврогенний параліч– виникає в разі дії хімічних чинників, які пригнічують дихальний центр і проходження імпульсів по рефлекторних шляхах (препарати, що стимулюють дихальний центр: лобелін, цититон та ін.).

Параліч внаслідок серцевої недостатності або тотальної крововтрати – настає при гіпоксії головного мозку після обов’язкової задишки з короткими періодами повної зупинки дихання.

Параліч внаслідок перезбудження дихального центру – спостерігається при тепловому ударі, зовнішній або внутрішній гіпертермії. При перегріванні тварини центр терморегуляції гіпоталамуса збуджується - виникає тахіпноє, що призводить до гіпервентиляції і газового алкалозу - дихальні рухи стають швидкими, поверхневими - це збільшує гіпоксемію, перезбуджує дихальний центр внаслідок чого настає його параліч (слід використовувати кисень з домішками вуглекислого газу).

Визначення патогенезу дихального центру дуже важливе у виборі ефективних засобів лікування.

Асфіксія.

У перебігу асфіксії виділяють три періоди:

Перший період –швидке збільшення глибини і частоти дихання з переважанням фази вдиху над фазою видиху - інспіраторна задишка.

Розвивається:

- загальне збудження;

- підвищується тонус симпатичної частини ВНС - розширення зіниць, тахікардія, підвищення артеріального тиску;

- можливі судорожні клонічні скорочення скелетних м’язів;

- скорочення гладеньких м’язів з мимовільним виділенням калу, сечі, сперми.

Другий період – частота дихання поступово зменшується, амплітуда дихальних рухів зберігається, посилюється фаза видиху.

Переважає тонус парасимпатичної частини ВНС:

- зіниці звужуються;

- артеріальний тиск знижується;

- відмічається брадикардія.

Третій період – спостерігається:

- зменшення амплітуди дихання, частоти, зупинка дихання;

- артеріальний тиск значно знижується;

- після короткочасної зупинки (претермінальна пауза) з’являється кілька поодиноких судорожних дихальних рухів (гаспнінг – дихання)

Таке дихання називають термінальним або агональним - після нього настає параліч дихання.

Патогенез асфіксії:

- спочатку накопичення в організмі СО₂ діє на дихальний центр - збуджує його - максимальне збільшення частоти і глибини дихання;

- дихання рефлекторно стимулюється зниженням у крові напруженості молекулярного кисню;

- із збільшенням в крові вмісту СО₂ підвищується артеріальний тиск, рефлекторний вплив хеморецепторів на судинноруховий центр посиленим викидом адреналіну в кров; збільшення хвилинного об’єму крові внаслідок підвищення тонусу вен і збільшення припливу крові при посиленні дихання.

-із збільшенням СО₂ в крові проявляється його наркотична дія рН крові знижується до 6,8-6,5 настає пригнічення дихання, зниження артеріального тиску - настає параліч дихання і зупинка серця.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Значення дихання. Основні причини патології дихання.	\|	Порушення дихання в окремих ланках системи органів дихання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.