Ірраціоналізм у сучасній філософії

Ірраціоналізм –вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання – інтуїція, почуття.

Каркегор і Шопенгауер – мислителі, яких вважають засновниками сучасного ірраціоналізму.

Ірраціоналізм проголошує основою світу і людини (отже, основою світогляду) волю, інстинкти, життєві поривання, протиставляючи їх розумові, вважаючи їх такими, що вислизають з раціоналістичної схеми, непідвладні розумному пізнанню та регулюванню.

Одним із засновників ірраціоналізму Нового часу був датський теолог і філософ Сьорен Керкегор (1813 – 1855).

Основні погляди :

- зміщує центр філософської проблематики з гносеології до етики;

- обрав не всезагальні істини, а існування одиниці (одиничної конкретної людини), він абсолютизує одиницю, ставить її над родом;

- різко виступив проти всевладдя розуму (і відповідно принципу необхідності) у філософії;

- розум, пізнання він розглядає як щось вороже вірі, людському існуванню взагалі, як те, що обтяжує людський вибір. Бог у його вченні є ірраціональною істотою;

- у концепції моралі Керкегор виділяє естетичний (тобто чуттєвий), етичний (заснований на розумі) і релігійний рівні моралі.

Своєрідність його концепції полягає в тому, що він розмежовує і навіть протиставляє і релігійний рівні моральності. Він різко виступив проти ототожнення божественного і людського.

Артур Шопенгауер (1788 – 1860) – німецький філософ, засновник волюнтаризму.

Волюнтаризм – філософська течія, яка проголошує основою світу волю, протиставляючи її розуму.

Світ, за Шопенгауером, існує тільки для суб'єкта як його уявлення, тобто як предмет свідомості.

Згідно з його ученням, за кожним конкретним феноменом «світу уявлень» приховується його «ідея», всезагальне.

«Філософія життя»

Наприкінці XIX – у першій чверті XX ст. в Європі набула популярності «філософія життя», найпомітнішими представниками якої були Ф. Ніцше, З. Фрейд, А. Бергсон, які відійшли від онтологічної та гносеологічної проблематики. Їх мало цікавив об'єктивний світ і наукова істина, а більше хвилювала людина, світ людського життя. А сама людина розглядалася ними насамперед як земна біологічна істота - з волею, інстинктами, підсвідомим.

Філософія життя– напрям у некласичній філософії кінця XIX – початку XX ст., представники якого проголосили життя (в біологічній, психологічній формах) основним предметом філософії.

Фрідріх Ніцше. Центральним поняттям його філософії є «життя», виявами якого є «становлення» і «воля».Він змальовує динамічну, процесуальну картину світу. Життя – постійне становлення, бродіння, процес. «Воля» у Ніцше – рушійна сила будь-яких процесів у неорганічному світі, боротьба за виживання, за розширення власного Я, самоствердження. Це – воля до влади.

Людину Ніцше розглядає як біологічну, недовершену, хвору істоту, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підмінені розумом.

Він заперечував абсолютність моральних цінностей, зокрема добра. Ніцше заявив: «Бог – помер».

Він одним з перших зафіксував конфлікт між біологією людини і культурою.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Неопозитивізм і аналітична філософія	\|	Психоаналіз

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.