Лекція №1. Поняття «культура» та «цивілізація»

Культура (від лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії.

Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та ін. галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед, таких як: культурологія, етнографія, культурна антропологія, соціологія, психологія, історія. У класичній давнині слово «культура» вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона «De agri cultura» (ІІІ ст. до н. е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб втримати від крадіжки і легковажності. У середньовічній Європі слово «культура» вживалося в словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (cultura literarum — вдосконалення письма). Слово почало вживатися в сучасному розумінні в працях німецького юриста й історіографа С.Пуфендорфа (1632–1694). Тоді ж культура стала розумітися як надприроднє, як протистояння людини дикій природній стихії.

Становлення культурологічної думки почалося у стародавньому світі, її розвиток мав свої особливості у Середні віки та Новий час:

1. Стародавній світ.В давнину для людини реальне життя не було чимось відмінним від міфологічного світу. Стародавні релігії були політеїстичними (багатобожжя). Люди спілкувалися з богами так само, як один з одним. У цьому випадку сприйняття культури включало в себе поклоніння, шанування, культ. Давньогрецікі філософи Платон, Протагор, Полібій та китайський філософ Сима Цянь вважали культуру частиною божественної природи і її виявом. Подібно будь-якій живій істоті, культура народжується, живе і вмирає, а етапи її розвитку нагадують зміну пори року. Відчуваючи світобудову як вищу гармонію, давні греки прагнули створити фрагмент досконалості на землі. Живим втіленням їх уявлень про гармонію, культурним зразком був поліс — місто-держава, яка формує людину культури. Так, Аристотель розробляв ідею культурної людини як зразкового громадянина. Тобто, в цілому розуміння культури носило гуманістичний характер.

2. Середні віки та Відродження.В середньовічній Європі утверджується християнство – монотеїстична релігія (єдинобожжя). Воно об'єднало у собі і світогляд, і філософію, і етику, і правові норми, підпорядкувало собі науку, освіту, мистецтво. Проблеми культури висвітлювалися у працях філософів-богословів. Світова історія за Августином Блаженним є результатом божественного визначення. «Гріховному» світському граду він протиставляє «град божий», утверджуючи, таким чином, пріоритет церкви. Спробу поєднати арістотелізм і християнство здійснить знаменитий католицький богослов Фома Аквінський. Епоха Відродження утверджує гуманістичний ідеал. Культура уявляється мислителям Відродження результатом вільної творчої діяльності людини. Свобода і творчість як принципи людського співжиття протиставляються середньовічній ієрархії, підлеглості церкві.

3. Просвітництво.По-новому культурний досвід минулого і сучасності, причини виникнення і шляхи розвитку культури переосмислюються у XVIII ст. У ряді праць поняття «культура» і «природа» протиставляються. Так, Жан-Жак Руссо вважає природу продуктом довершеного божественного розуму, а культуру — недосконалого людського розуму. До другої половини XVIII ст. належить діяльність німецького філософа й історика Й.Г.Гердера. Для нього культура є наслідком здатності людини до творчої і розумової діяльності, яка знаходить вираз у мові, науці, ремеслі, мистецтві, державі, релігії, сім'ї.

Форми культури:

1. Матеріальна культура— перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання (породи тварин і сорти рослин, ґрунти і природні ресурси, які зазнали обробки; будівлі і споруди, інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності, шляхи і засоби транспорту, зв'язок і засоби зв'язку, технології.

2. Духовна культура– продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. У майбутньому, можливо, відбудуться революційні зміни духовної культури у зв'язку з розвитком екологічної свідомості і освоєнням космосу.

3. Соціальна культура— це ставлення людей один до одного, системи статусів і соціальних інститутів. Виділення соціальної культури дозволяє з'єднати матеріальну і духовну культури, ввести артефакти в контекст досліджень у соціальних науках.

4. Фізична культура— формування соціально необхідних навичок, умінь і якостей людського тіла. В основі фізичної культури лежить домашня фізична підготовка, що включає розвиток координації рухів всього тіла дитини (формування макро-дій) і артикуляційного апарату (мікро-рухи щелепно-лицевих м'язів, органів дихання і травлення).

Види культури: культура суспільства, культура колективу (організації) та культура особистості.

Світова культура поділяється на такі усталені хронологічні відрізки:

1. Культура первісного суспільства (до 4 тис. років до н. е.),

2. Культура Стародавнього світу (4 тис. до н. е — 5 ст. н. е.),

3. Культура Середньовіччя (5-14 ст.);

4. Культура Відродження або Ренесансу (14—16 ст.);

5. Культура Нового часу (кінець 16—19 ст.), що розпадається на три епохи:

А) Реформація (початок 17 ст.),

Б) Просвітництво (17—18 ст.),

В) Культура ХІХ століття.

6. Культура Новітнього часу (1914 — по сьогоднішній день).

Цивілізація — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними, і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.

Поняття цивілізація (від лат. civilis — громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Часть 2	\|	Лекція №2 Культура первісного суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.