Архітектура

Архітектура першої половини XIX століття пережила свій розквіт у межах класицизму. У цей час у Парижі, Лондоні, Берліні, Санкт-Петербурзі з'являються численні архітектурні ансамблі.

У роки правління Наполеона у Франції склався стиль ампір (від французького імперія), який став продовженням і одночасно завершенням класицизму 18 століття. Будівлі і споруди в стилі ампір відрізнялися монументальністю й урочистістю, часто вони прикрашалися військовою атрибутикою. Ці будівлі були покликані прославляти перемоги Наполеона: Вандомська колона, Тріумфальна арка — найкращий зразок стилю ампір. Тріумфальна арка стала одним з символів Парижа.

З Франції класицизм і його різновид ампір поширилися у Росії, де досягли вершини в архітектурі Петербурга. Образ міста на Неві склався, коли виникли основні його обриси у формі тризубця та численні комплекси: Васильєвського острову, Адміралтейства та Казанського собору. В другій чверті сторіччя в Петербурзі був побудований грандіозний Ісаакіївський собор.

Міцніючий капіталізм і технічний прогрес поставили нові завдання перед архітектурою і особливо містобудуванням. Бурхливо росли міста, в яких з'явилися нові типи будівель: заводи, фабрики, вокзали, універсальні магазини, виставочні павільйони, нові типи видовищних споруд (цирки, театри). Поряд з особняками великої буржуазії будувалися багатоповерхові будинки з квартирами, які здавалися унайм, бараки і казарми для робітників. З'явився міський громадський транспорт.

Першим містом, яке зазнало перебудови, ініційованої буржуазною владою, став Париж. Незабаром за зразком французької столиці стали перебудовуватися Берлін, Відень та інші європейські столиці. Невід'ємною їх частиною стають громадські парки.

Унікальною для XIX ст. спорудою була Ейфелева вежа у Парижі — висотна інженерно-технічна споруда, яка складається з ґратчастих металевих конструкцій без використання зварювання, це клепані деталі. Спроба подолати розходження між технічною і художньою сторонами архітектури була зроблена новим декоративним напрямом в буржуазній архітектурі, який отримав назву модерн (французькою — «сучасний»). Представники цього стилю в архітектурі використали нові технічні і конструктивні засоби, вільне, частіше асиметричне планування і сучасні матеріали в обробці фасадів, і інтер'єрів будівель для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих будівель і споруд.

Модерн, так би мовити, завершив творчі пошуки будівельників XIX ст. і став сходинкою до архітектури ХХ ст.

Музика

«Нова ера в музиці» пов'язана з титанічною творчістю Людвіга ван Бетховена. Вона охопила мало не всі форми і жанри музики, загальновизнаною ж вершиною стали дев'ять симфоній.

Що ж до романтичного напряму, то він виявився у: Франці Шуберті, Роберті Шумані, Гекторі Берліозі, Ріхарді Ваґнері, Ференці Лісті і Фредерику Шопені. Музика стала активніше, ніж раніше, взаємодіяти з літературою: французький композитор Гектор Берліоз давав своїм творам такі назви як «Траурно-тріумфальна симфонія», «Гарольд в Італії», «Ромео і Джульєтта» (за трагедією Шекспіра). Безліч музичних творів пов'язана з «Фаустом» Ґете: "Сцени з «Фауста» Шумана.

Розширюється музична освіта, відкриваються консерваторії, з'являються музичні газети і журнали, цілі музичні видавництва. Справжнім реформатором оперного мистецтва виступив німецький композитор Ріхард Ваґнер — творець опери-драми. Музичний театр його наступників Верді, Мусоргського і Чайковського, Гуно і Бізе ознаменував собою вершину розвитку опери XIX ст. Опери «Трубадур», «Аїда», «Травіата», «Ріголетто», «Дон Карлос», «Отелло» Дж. Верді, «Фауст», «Ромео і Джульєтта» Ш.Гуно, «Кармен» Ж. Бізе, «Чіо-Чіо-Сан» і «Богема» Д.Пуччіні, «Євгеній Онєгін» і П.І.Чайковського та інші майже повністю формують репертуар сучасних оперних театрів.

Музика XIX ст. невіддільна від балету. Реформу балету здійснив російський композитор П.І.Чайковський: «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик», поставлені чудовим хореографом Маріусом Петіпа, стали перлиною світової культури. Оперета — веселий спектакль, де музичні номери чергуються з дотепними діалогами, репліками героїв. Втіленням нового смаку минулого сторіччя стала й естрада — різного роду рев'ю і шоу, музика численних ресторанів і кабаре, символом якої став канкан.

Театр

У XIX ст. народився якісно новий драматичний театр. П'єси Віктора Гюґо, Александра Дюма у Франції, Джорджа Байрона і Персі Біші Шеллі в Англії брали гору над традиційним репертуаром класицизму. У Франції блискуче виступали Марк Дорваль, Фредерік Леметр і Еліза Рашель, життєвістю і реалізмом відзначалася гра легендарної Сари Бернар. У Лондоні володарював Едмунд Кін. Серед його сценічних робіт найбільша слава випала на його романтичне трактування образів образів Гамлета і Отелло. Він був легендою за життя, легендою стала і його смерть на сцені.

Однак поступово головною фігурою в театрі стає не актор, а режисер, який створював художньо цілісні твори на сцені. З таких режисерів в той час виділявся Людвіг Кронек зі знаменитого німецького театру. Зачинателем сучасного «режисерського» театру вважається Антуан Анре, який створив у Парижі «Вільний театр» — студійний, напівзакритий, відвідувати який могли лише особи, які купили абонементи на весь сезон. Він боровся за правдивий показ на сцені сучасного життя. Нові принципи в театральному мистецтві втілилися у творчості створеного в Росії Московського художнього театру — дітища Костянтина Станіславського, Антона Чехова, Максима Горького та ін.

Кіно

У XIX ст. в Європі, у Франції, народився новий вид мистецтва, що завойовував собі наймасовішу глядацьку аудиторію. Винахід в 1859 Луї Даґером фотографії, геніальна здогадка братів Огюста і Луї Люм'єрів, які з'єднали фотографічну плівку з проекційним ліхтарем, привели в 1895 р. до появи кіно. Механік Одеського університету Й.А.Тимченко на два роки раніше створює кінетоскоп і 9 січня 1894 на ІХ з'їзді російських природодослідників і лікарів у Москві, здійснює за його допомогою перший у світі кіносеанс (глядачі побачили на екрані кавалеристів та метальників списів у русі).

28 грудня 1895 в Парижі на бульварі Капуцинок у приміщенні «Гранд кафе» було організовано перший у світі публічний кіносеанс. Глядачі столиці Франції побачили свій перший фільм — вихід робітників з фабрики. Саме цю подію прийнято вважати датою народження кінематографа. Розробивши свій оригінальний пристрій, фірма «Люм'єр» швидко поставила справу кіно «на потік». Дві з перших кінокартин «Прибуття поїзда» і «Политий поливальщик» настільки приголомшили людей, що вже через декілька тижнів апарат і фільми Люм'єрів з'явилися і публічно демонструвалися у Римі, Відні, Берліні, Москві, Петербурзі, Одесі, а потім потрапили до Єгипту, Австралії, США. У всіх країнах світу з'явилися сінематографи, ілюзіони, кінотеатри, а через рік-два в більшості європейських країн починають знімати власні фільми. Як вид мистецтва кіно все ж належить ХХ ст.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Скульптура	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.