Наказ святкування Неділі.

Бог встановив для людей день відпочинку, щоб вони дбали про своє духовне і тілесне здоров'я. Щоб людина у своїх щоденних турботах не забула про Бога і про свою найвищу мету, наказав їй Бог святкувати один день у тижні. Цим Бог призначив нам певний час, коли ми могли б роздумувати над вічними правдами, і, таким чином, відновлювати і примножувати сили нашої душі. У святкові дні людина має нагоду за допомогою молитви виправити помилки, зроблені протягом тижня (св. Григорій Вел.), а також подякувати належно Богу за блага, отримані за остатні дні. Зрештою, людина не може працювати безперервно, бо дуже швидко вичерпала би себе фізично. Отже, день, який Господь Бог призначив на відпочинок, є даром Божої доброти. Святкування цього дня є прообразом нашого майбутнього вічного відпочинку на небі (Євр. 4, 9). Святкове вбрання, яке одягаємо у той день, символізує наше щасливе майбутнє перебування на небі. Бог наказує святкувати сьомий день тижня тому, що Сам відпочивав у цей день, завершивши світотворення. Мойсей, описуючи створення світу, говорить: «Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був» (Бут. 2, 2). Людина створена за подобою Бога, тому повинна в усьому брати з Нього приклад. Це стосується і дня відпочинку — як Бог відпочивав на сьомий день, так і людина після шести днів праці повинна відпочивати. Бог, котрий сотворив тіла небесні на позначення днів і років (Бут. 1, 14), навчає нас відпочивати на сьомий день через зміну місяця. Кожні сім днів місяць змінює свій вигляд. Перші сім днів він з'являється до половини, а у наступні сім днів доходить до повні, потім знову протягом семи днів зменшується до половини і, нарешті, зникає зовсім, щоб знову розпочати своє видозмінювання. Біля 150 р. після Христа св. Теофіл, єпископ Антіохій, пише: «Сьомий день відомий усім народам земної кулі». Ми, християни, святкуємо неділю, євреї — суботу, мусульмани — п'ятницю, монголи — четвер, неґри в Ґвінеї — вівторок і т.д. Бог наказує нам святкувати сьомий день і тому, що після шестиденної праці організму людини необхідний відпочинок. Доведено, що після денної праці людина потребує 6-7 годин сну, щоб відновити затрачені під час праці сили; так і після шестиденної праці людина потребує певного відпочинку. Бог наказав євреям святкувати суботу, тому що це був пам'ятний день звільнення їх із єгипетської неволі. Отже, субота була у євреїв радісним народним торжеством; Бог на горі Синай наказав їм днем відпочинку визнати саме цей день. Цей день був призначений для привселюдного шанування Бога в євреїв тому, що нагадував їм про отримані від Бога блага (Єз. 20, 12). Цей день був одночасно прообразом спочинку майбутнього Спасителя у гробі. Євреї дотримувалися святкування суботи дуже суворо. Зневажання суботи каралося смертю — у цей день заборонялося виконувати навіть найдрібнішу роботу. Фарисеї вважали, що в суботу не можна чинити навіть добрих справ (Мат. 12, 12). У Св. Письмі читаємо, що у пустелі падала манна протягом шести днів тижня, але не в суботу. Єврейська субота припадає на нашу суботу, а субота християнська — на неділю. Замість святкування суботи Апостоли призначили святкування неділі, бо в цей день воскрес Христос. Неділя — це свято всієї Пресвятої Трійці, бо в неділю, як у перший день тижня (Діян. 20, 7; І Кор. 16, 2), Бог Отець розпочав створення світу, в неділю воскрес Бог Син і в неділю зійшов Св. Дух на Апостолів. Апостоли мали право перенести святкування суботи на неділю, бо у третій заповіді Божій ідеться не про те, щоб святкувати саме суботу, а про те, щоб один із днів тижня присвятити Богові. Неділя називається також "Днем Господнім" (Одкр. 1, 10), тому що саме в цей день ми повинні служити Господу Богу насамперед. Св. Юстин називає неділю "днем світла" (сонця). І справедливо, бо в цей день засяяв Спаситель у сяйві Свого Воскресіння, як нове світило (св. Амвр.). В цей же день Бог сотворив світло, а Св. Дух зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків. У цей день ми повинні просити Бога про просвітлення нашого розуму, щоб ми чітко усвідомили нашу останню мету. Костянтин Великий запровадив 321 р. святкування неділі в усій Римській державі, а Карл Великий накладав грошові покарання на тих, котрі не святкували неділі. У неділю ми повинні відкласти будь-які справи, які пов'язані з фізичним напруженням і взяти участь у привселюдному Богослужінні; повинні також у цей день якнайкраще дбати про добро душі і відпочинок тіла. У багатьох державах, недільний відпочинок є узаконеним. Як Бог відпочивав сьомого дня, так і ми повинні відпочивати. Як Ісус Христос воскрес у Великодну Неділю, залишаючи у гробі хустки і полотна, так і ми повинні залишити будь-які свої буденні заняття і в молитві спілкуватися з Богом. Недільний відпочинок необхідний хоч би вже й тому, що змучена людина не здатна до належної молитви.

Публічне Богослужіння — це Служба Божа, з'єднана з проповіддю (див. другу заповідь церковну). Церква вимагає слухання Служби Божої тому, що це відновлення хресної Жертви є найголовнішим Богослужінням. Ще в давнину сходилися християни на Службу Божу в неділю, — пише св. Юстин; уже тоді існував звичай після читання Євангелія повчати людей. Цей звичай зберігся до сьогодні.

Крім слухання Служби Божої, дбаємо про спасіння нашої душі, приймаючи св. Тайни, промовляючи молитву, слухаючи проповіді, читаючи побожні книжки і творячи милосердні справи.

Відпочинок необхідний нашому організму також тому, щоб ми старанніше могли працювати для спасіння душі. В неділю ми повинні не лише одягати краще вбрання, але також очищати і прикрашати наші серця (св. Григорій Вел.). Саме в неділю вірні мають нагоду приступати до прийняття Св. Тайн. Церква прагне, щоб Св. Причастя вірні приймали саме в неділі і свята (Соб. Трид. 22, 6).

Для молитви маємо в неділю також кращу нагоду, бо храми Божі відкриті протягом цілого дня і Богослужіння відправляється в них не лише вранці, а й увечері. Наші предки мали гарний звичай в неділю читати побожні книжки, передусім пояснення недільних Євангелій і життя Святих; в цьому ми повинні їх наслідувати. Не треба також забувати про справи милосердя. Саме в суботу Спаситель зцілював найважчих хворих, напр. чоловіка з сухою рукою (Мт. 12, 9-21), сліпого від народження (Ів. 9), чоловіка з водяною пухлиною в домі фарисея (Лк. 14), хоч євреї не могли з цим погодитися. Спаситель хотів цим навчити їх, що саме в день присвячений Богові треба здійснювати якнайбільше справ милосердя.

У неділю є дозволеними такі роботи: необхідні роботи, пов'язані з фізичними зусиллями; легкі роботи; заняття, котрі служать для поступу розуму.

Христос не хоче, щоб людина, святкуючи неділю, зазнавала збитків, бо «субота є для людини, а не людина для суботи» (Мр. 2, 27). Тому дозволеними є такі роботи, котрі необхідні для підтримування життя (напр.: готування їжі, збирання збіжжя у випадку раптової небезпеки і т. п.). Дозволеними вважаються також роботи, необхідні іншим людям (напр.: поштаря, залізничника, телеграфіста і т.п.). Духовна влада має право дозволяти, якщо на це є поважні причини, виконання важких фізичних робіт у неділю. Адже Христос називає Себе «Господом суботи» (Лк. 6, 5), — так само може сказати про себе і Церква, як заступниця Ісуса Христа. А раз неділя призначена для духовного добра і спасіння людських душ, тому, в першу чергу, необхідно в той день виконувати всі ті справи, які сприяють досягненню цієї мети. Отже, Ісус Христос говорить: «... священики в суботу порушують у храмі суботу й провини не мають» (Мт. 12, 5).

Рекомендовані також діла милосердя, тому що ніщо так не допомагає нашому спасінню, як милосердні діла. Ісус Христос пов'язує наше спасіння з учинками милосердя (Мт. 25, 35). Ісус Христос власним прикладом доводив, що ми повинні в неділю чинити справи милосердя, говорячи: «... в суботу можна добро чинити» (Мт. 12, 12). В неділю не є забороненими послуги, які виконуємо з любові і для добра ближніх, хоча би це були і важкі роботи (св. Іреней). Св. Оділія, ігуменя (+720), заснувала на власні кошти лікарню, і за прикладом Ісуса Христа, завжди відвідувала хворих у неділю після Богослужіння і прислуговувала їм протягом усього дня (Мег. III, 263). Так само чинили й інші святі. Дозволяються, однак, лише такі справи милосердя, пов'язані з фізичною роботою, котрі є дійсно потрібними. Справи милосердя навіть деколи звільняють людину від Богослужіння, бо в такому разі вони самі є чистим і непорочним Богослужінням (Як. 1, 27). Однак, якщо є можливість, необхідно погоджувати одне з другим, тобто чинити справи милосердя і бути на Богослуженні. «І те слід робити, і того не слід лишати», — говорить Св. Письмо (Мт. 23, 23). Дозволені також у неділю легкі роботи, тому що Бог не хоче, щоб людина в неділю зовсім дармувала; тому дозволяється, напр.: щоденне миття посуду, підмітання, лагодження щойно пошкодженого одягу, читання, писання, заняття математикою, музикою та ін., котрі сприяють розвиткові розуму людини.

Згідно цієї заповіді Ісус Христос у святкові дні шанував свята участю в Богослужінні та добрими ділами, не забуваючи і про діла крайньої необхідності (Мт. 12, 10-13; Лк. 13, 14-17; Ів. 9, 16).

За приладом Спасителя апостоли та перші християни в святкові дні брали участь в Богослужіннях, а також, згідно своїх сил та можливостей, чинили благо дійства для Церкви та вірних (Діян. 20, 7; І Кор. 16, 13; Рим. 12, 13) та передали нам правила і самим звільнятися в свята та звільняти тих, що знаходяться в нас на службі, від праці для служіння Богові (Апостольські Конституції кн. 5, 12; кн. 8, 33). Про ревність перших християн дійшли до нас свідчення письменників давнини: з ІІ ст. св. Юстина та Тертуліяна (De fuga in persecutione).

Юстин говорив: «в день недільний чи воскресний є у нас збір в одному місці всіх що мешкають в містах та селах» (І апологія, 87). Бути присутніми на Богослужінні було благочестивим обов’язком перших християн, що його не могло ослабити навіть гоніння. Коли християни не могли збиратися вдень на Богослужіння, то робили це вночі (свідчення поганина Плінія – кн. 10, кап. 37). І тільки важка хвороба, ув’язнення, заслання чи інша подібна причина могли утримати перших християн від участі в Богослужінні. Проте, навіть в такому випадку вони проводили час призначений для Богослужіння в молитві, і коли було дозволено, отримували від Церкви дари (Св. Причастя). Таким чином всі християни колись єдналися в свята, і ті що були присутніми, і ті що з поважних причин не могли брати участі.

Прикладом для віруючих в святкові дні своїми законами та поведінкою служили і імператори. Так Рівноапостольний Костянтин Вел.за свідоцтвом Євсевія «перший приймав участь в прилюдних християнських Богослужіннях, звершуваних при дворі його. Під час цих священних зборів він, взявши в руки книги, або уважно вислуховував читання Св. Писання, або зі всім збором проголошував приписані молитви. Найкращим часом для Богослужіння він вважав спасительний день Воскресіння, як направду особливий та істинно перший. Тоді приходили на церковний збір прислуга, диякони та пресвітери, посвячені на служіння Господеві. Царя, який сам подавав приклад заховування обрядів, наслідували його охоронці, що шанували Господній день. та в цей день читали молитви назначені імператором. Робити це імператор переконував усіх, і молитви свої звершував він для того, щоб мало- по-малу привести всіх смертних до богопочитання. Він постановив, щоб усі піддані римської імперії в дні Господні залишали всяке заняття, щоб вшановані були події звершені в ці дні Спасителем. Також і своєму війську імператор наказав вшановувати день Господній. Тих солдат, що були серед числа вірних, він звільняв в недільний день від обов’язків військової служби, щоб вони мали можливість йти до церкви для принесення молитви Богові. Інші ж (що готувалися до хрещення) повинні були виходити на відкриті поля за містом і там, при умовному знакові, всі разом виголошували перед Богом призначену молитву. В своїй перемозі, вчив імператор своїх вояків, потрібно було покладати надію не на списи та щити, а на Господа – подателя перемоги, нашого Захисника, Охоронця та Помічника. Костянтин і сам вшановував і інших настановляв вшановувати (празднувати) не тільки День Воскресний щотижневий, але й празник Пасхи, дні мучеників та інші християнські торжества» (Євсевій про життя Костянтина, кн.. 4, кап. 17, 18, 19, 22, 23).

Перші християни святкували празники не тільки участю у Богослужінні, але також і ділами християнського милосердя, і як всі члени Церкви Христової – кожен окремо згідно своїх сил та можливостей.

Навіть християнські імператори даючи високий приклад християнської любові, забороняли у святкові дні суд чинити (вести судові справи), що перечило ділу милосердя відносно ближнього.

Так за рівноапостольного імператора Костянтина було прийнято давати свободу рабам у свята. Оскільки у святковий день користуються правом – один отримує свободу, а інший – її дає. Імператори Валентиніан та Лев, під загрозою покарання, забороняли в свята відбирати позику, чи то державну, чи приватну. Гонорій та Феодосій ІІ приписували суддям, щоб ті в святкові дні відвідували в’язнів та випитували в них, чи наглядачі тюрем віддають їм (в’язням) законами встановлений борг чоловіколюбності. Також був припис, згідно якого ув’язненим та тим, що не мали щоденного хліба (жебракам), постачати харчі та видавати гроші у свята. За недотримання цих норм щодо в’язнів та бідних на суддів накладалися грошові стягнення. Також була заборона у свята справляти безсоромні утіхи-веселощі, що сіють в наших серцях та головах думки та почуття несумісні з християнським святкуванням празників. Св. Отці у своїх творах багаторазово наголошують на тому, щоб в празники не віддаватися розкоші як юдеї та погани, але святкувати духовно та тверезо, скромно – дякуючи Богові та ближньому.

Отці Африканської Церкви, що були на Карфагенському помісному соборові 418 р. просили християнських імператорів, щоб ті заборонили в празники ігри та видовища, оскільки народ охочіше збирався в конюшнях ніж у Церквах. «Нехай проводитимуться ігри в несвятковий день, а християн не будуть зобов’язувати до цих видовищ». На що імператори в день Воскресний та в день Різдва та Богоявлення, а також і в день Пасхи та Пятидесятниці, по всіх містах скасували забави, видовища, ігри та піклувалися, щоб думки християнина були наповнені ділами Богоугодними.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ранок після торжества.	\|	Початок та закінчення денного святкування християнина.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.