На Сході.

Тоді, коли на Заході Різдвяний піст у VI ст. стає вже загальним, то на Сході під впливом Заходу він у той час щойно починається. Першу згадку про Різдвяний піст від 14 листопада подає Коптійський календар з VIII ст.

Йоанові Постникові патріярхові Царгороду (582-595 рр.), приписують такі слова: "Годиться, щоб миряни здержувалися від м'яса в дві Чотиридесятниці, це є піст святого Пилипа і піст святих апостолів Петра й Павла". У IX ст. різдвяний піст стає загальним на усьому Сході.

З давніх-давен празник Христового Різдва був на рівні з празником Христового Воскресення. Тому й церковний устав дивиться на Христове Різдво, як на другу Пасху. У старих типіках і богослужбовому псалтирі під 25 грудня є така примітка: «Пасха, празник триденний». Тож, як до празника Пасхи вірні готувалися молитвою і постом, так і Різдвяний піст став для них часом приготування до приходу Спасителя. Симеон Солунський (†1429) каже: «Цей сорокаденний піст схожий на піст Мойсея, який постив 40 днів і ночей та прийняв таблиці Божих Заповідей. Постім і ми 40 днів, і приймемо живе Слово Боже, воплочене від Діви, і причастимося Його Тіла».

Різдвяний піст став для Церкви також символом молитов і постів старозавітних патріярхів і пророків, які з тугою очікували приходу Месії. Під час цього посту свята Церква, бажаючи скріпити своїх вірних прикладом святих Ст.й Н. З., вшановує пам'ять деяких пророків, а саме: пророка Авдія — 19. 11, Наума — 1. 12, Авакума — 2. 12, Софонії — 3. 12, Агея — 16. 12 і Даниїла — 17. 12; святих апостолів Матея — 16. 11 і Андрія — 30. 11; святителя Миколая — 6. 12; преподобних Йоана Дамаскина— 4. 12 і Сави Освяченого — 5. 12; визначних мучеників і мучениць: Гурія — 15. 11, Катерини — 24. 11, Варвари — 4. 12, Євстратія — 13. 12, Ігнатія Богоносця — 20. 12, Анастасії — 22. 12 і Євгенії — 24. 12, а вкінці дві останні неділі присвячені всім старозавітним праотцям і отцям.

Наша Церква має прадавню традицію, за якою вірні готуються до празника Христового Різдва не тільки молитвою і постом, але й святими таїнством сповіді і святого причастя. Київський митрополит Георгій (1072-1073 рр.) у своєму «Білеческому Уставі» приписує причащатися, між іншим, і на Христове Різдво (§ 9). Святий Йосафат у своїх «Правилах для священиків» радить їм заохочувати вірних до сповіді під час Пилипівки. Київський Митрополит Петро Могила (†1647) у требнику доручає вірним сповідь і причастя під час кожного з чотирьох річних постів. Замойський Синод (1720 р.) поручає сповідь і причастя принаймні три рази в році — на Пасху, Успення Богородиці і Христове Різдво. Цей синод приписує поміркованість від набілу через цілу Пилипівку. Львівський Синод (1891 р.) дещо злагіднює Різдвяний піст, дозволяючи в понеділок, середу й п'ятницю набіл, а інші чотири дні тижня м'ясні страви, але зобов'язує священиків відмовляти п'ятдесятий псалом, а миряни мають проказувати: п'ять "Отче наш" і п'ять "Богородице Діво" перед обідом і перед вечерею.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Різдвяний Піст.	\|	Тривалість Різдвяного Посту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.