• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція № 14

Тема.Служби Інтернету. Поняття Internet. Конфігурація мереж. Протоколи Інтернету. Доменні ім’я DNS, адреси URL. Гіпертекстова система. Електронна пошта. Протоколи та принципи функціонування пошти.

План

1. Поняття «Інтернет».

2. Конфігурація мереж.

3. Поняття «сервери».

4. Протоколи ТСР/ІР, НТТР.

5. Гіпертекстова система WWW.

6. ІР-адреса.

7. Доменні ім’я DNS, адреси URL.

8. Гіпертекст, браузери.

9. Поняття «електронна пошта».

10. Протоколи електронної пошти.

11. Адреса електронної пошти, ім’я поштового серверу.

12. Програми електронної пошти.

Іnternet (в перекладі – між мережеве з’єднання) – це з’єднання багатьох мереж, яке забезпечує поширення інформаційних потоків на всій земній кулі.

Для передавання від одного комп'ютера до іншого різно­манітної інформації, в тому числі програм і даних, викорис­товуються комп'ютерні мережі.

Існуючі комп'ютерні мережі можна поділити на два класи: локальні та глобальні.

Локальна мережа використовується для передавання да­них на невеликі відстані, наприклад в межах однієї кімна­ти, однієї будови чи одного підприємства. Прикладом локаль­ної мережі може бути шкільний комп'ютерний клас, де є головний комп'ютер, за яким працює вчитель, і комп'юте­ри учнів. Головний комп'ютер у мережі називається серве­ром. За його допомогою здійснюється управління мережею чи її ділянкою. Сервер повинен мати достатньо велику опе­ративну пам'ять і місткий диск.

Глобальними називаються мережі, які об'єднують ком­п'ютери, розміщені на великій території. Здебільшого гло­бальні мережі є об'єднанням багатьох локальних мереж.

Комп'ютери зв'язуються між собою за допомогою спе­ціальної апаратури, куди входить мережевий адаптер. Мережевий адаптер — це пристрій, який забезпечує під'єднання комп'ютера до мережі.

Глобальною мережею, точніше супермережею, є мережа Інтернет, яка за останнє десятиліття стала основою світово­го інформаційного простору, забезпечивши недосяжні рані­ше інформаційні та комунікаційні можливості. Історія Інтернету бере початок від 60-х років, як дітище військових розробок у США. (ARPAnet (the Advanced Research Projects Agency) – перше втілення Internet).

Найпоширенішим способом під'єднання комп'ютерів до Інтернету є використання телефонних ліній. Це під'єднан­ня здійснюється за допомогою пристроїв, які називаються модемами. Організації та фірми, які забезпечують підклю­чення до Інтернету і надають відповідні послуги, називають­ся провайдерами.

Схема електричного з’єднання комп’ютерів в мережі називається конфігурацією або топологією мережі.

Основні конфігурації:

- загальна шина: всі комп’ютери мережі підключаються до одного коаксіального кабелю, а інформація може розповсюджуватися в обидві сторони. Це найбільш проста та дешева схема підключення, але й найменш надійна. Пошкодження кабелю в одному місці може вивести з ладу всю мережу (рис. 14.1, а);

- зірка: кожен комп’ютер підключається окремим кабелем до загального устрою - концентратору, який знаходиться в центрі мережі. Ця конфігурація є більш надійною, оскільки пошкодження кабелю периферійного комп’ютера не впливає на роботи всієї мережі (рис. 14.1, б);

- деревоподібна: за допомогою декілька концентраторів можна будувати ієрархічні («деревоподібні») мережі (рис. 14.1, в);

- кільце: кожен комп’ютер зв’язаний відрізками кабелю з попереднім та наступним комп’ютерами та він може обмінюватися інформацією тільки з ними. Дані передаються по кільцю, зазвичай в одному напрямку. При цьому з’єднання «кільце» має невелику надійність (рис. 14.1,г);

Рис. 14.1 Можливі конфігурації ЛВС:

а – «загальна шина»; б – «зірка»; в – «деревоподібна»; г – «кільце»

Обмін інформацією в мережах здійснюється на основі ме­режевих протоколів. Мережевий протокол являє собою сукупність правил, які дозволяють комп'ютерам, що підклю­чені до мережі, «розуміти» один одного та обмінюватися між собою даними.

Протокол TCP/IP – основний транспортний протокол для передачі даних в Інтернеті. ТСР (Transmition Control Protocol – протокол управління передачею) та ІР (Internet Protocol – протокол Internet).

Перша складова протоколу (ТСР) встановлює надійний зв’язок між комп’ютерами та керує передачею даних. Цей протокол розбиває інформацію на порції-пакети та кожному пакету присвоює номер, щоб при отриманні можна було правильно відновити інформацію. Поті друга складова (протокол ІР) добавляє до кожного пакету службову інформацію з адресами от правника та отримувача та забезпечує доставку всіх пакетів одержувачу.

Протокол НТТР (HyperText Transport Protocol – протокол передачі гіпертексту). Пошук та завантаження документу виконується з допомогою протоколу НТТР.

Найчастіше під словом Інтернет розуміють його найпопулярнішу службу - World Wide Web (WWW)або просто Web. Інформація, що міститься в Мережі у форматі цієї служ­би, надається у вигляді Web-сторінок.

WWW – це глобальна система поширення гіпертекстової інформації.

Гіпертекст – це спосіб організації тексту, графіки та інших даних, при якому елементи даних зв’язані між собою.

Web-сторінки - це комплексні документи, які можуть міс­тити будь-які дані: текст, графіку, звук, відео та анімацію.

Для перегляду Web-сторінок використовуються спеціальні програми - браузери. Вони з'явилися практично одночасно з концепцією World Wide Web і пройшли великий шлях роз­витку. Найбільш популярними броузерами є Netscape Navigatorта Microsoft Internet Explorer, Opera, Mozilla Firefox.

Місцезнаходження потрібної Web-сторінки визначається адресою URL (Uniform resource locator - стандартна адреса ресурсу) - спеціальною формою запису адреси документа, що використовується в Інтернет. Вона дозволяє однозначно вказати потрібний документ, на якому б сервері мережі він не знаходився.

Для переходу до потрібної Web-сторінки досить ввести її адресу URL в полі панелі Адресвікна Internet Explorer і натиснути клавішу Enter.

Адреси в Інтернеті.Кожен комп'ютер у мережі має свою адресу, яка називається IP-адресою і складається з чотирьох чисел, кожне з яких приймає значення від 0 до 255 і які при написанні розділяються крапками, наприклад: 194.44.192.20. Оскільки цифрові адреси важко запам'ятову­вати, то для зручності IP-адресі ставиться у відповідність адреса, яка нагадує поштову адресу.

Кожній країні присвоєно своє унікальне ім'я, зареєстро­ване у світовій мережі: uk— Англія, jp — Японія, ru — Росія та ін. Ім'я України в Інтернеті — иа.

IP-адреса зручні для ідентифікації комп’ютерів в Інтернеті, однак незручні для користувачів. Тому замість числових ІР-адрес використовується система доменних імен, яка називається DNS (Domain Name Server – доменне ім’я сервера).

Доменне ім’я однозначно визначає сервер в Інтернеті та будується за ієрархічним принципом:

- на самому верхньому рівні (домен верхнього рівня) зазвичай знаходиться назва країни, наприклад ua.Але часто замість назви країни ставиться скорочення, яке відповідає типу організації, який належить домен: com— комерційні установи (фірми, компанії і т.п.); edu— навчальні заклади; gov — урядові організації; mil — військові організації; net — організації, які надають мережні послуги; int — міжнародні організації; org — організації інших типів.

Електронна пошта (Electronic mail або скорочено E-mail) – це засіб відправлення та отримання повідомлень за допомогою комп’ютерної мережі.

Протоколи електронної пошти:

SMTP (Simple Mail Transfer Protocol – простий протокол передачі пошти), призначений для відправлення повідомлень. Відправлені користувачем повідомлення поступають на SMTP-сервер провайдера, який обробляє вихідну пошту.

POP3 (Post Offіce Protocol – протокол поштової служби), призначений для вхідних повідомлень. Згідно цього протоколу поштові сервери отримують та зберігають електронні повідомлення в поштових скринях.

IMAP (Internet Message Access Protocol – протокол Інтернет доступу до повідомлень), який служить для обробки вхідних повідомлень, які мають текстовий та HTML-формат.

Електронна пошта дає користувачеві змогу відсилати й одержувати повідомлення через мережу Інтернет з ви­користанням поштових адрес. Повідомлення може бути мультимедійним документом або звичайним текстом, крім того, разом із повідомленням можна пересилати будь-які файли (додатки).

Приймають і передають повідомлення поштові сервери. На них користувачам виділяються «поштові скриньки», які ідентифікуються поштовими іменами користувачів і накопичують повідомлення, що надходять. Користувач повинен епізодично приєднуватися до сервера для отри­мання і відсилання повідомлень.

Адреса поштової скриньки складається з двох частин, які розділені знаком @. Ліва частина адресу – це локальне ім’я користувача (ім’я поштової скриньки), а права частина – ім’я домену. Значок @ означає прийменник at («в», «при») та називається просто «собака». Наприклад: ivanov@ya.ru.

Розроблено дуже багато програм, що дають змогу працювати з електронною поштою. Однією з них є Micro­soft Outlook Express,яка входить до складу операційної системи Windows. Програма дає змогу створювати, надсилати, одержувати та читати повідомлення і вкладки, а також виконувати дії, що спрощують процес роботи з поштою.

Питання для самоконтролю

1. Що таке Інтернет?
2. Для чого призначені протоколи ТСР/ІР, НТТР?
3. Хто такі провайдери?
4. Для чого призначена гіпертекстова система WWW.
5. Що таке ІР-адреса?
6. Наведіть приклади браузерів.
7. Що таке електронна пошта?
8. Для чого призначені протоколи SMTP, POP3?
9. З чого складається ім’я поштового ящику?

Література:

1. Бакушевич Я.М., Капаціла Ю.Б. Інформатика та комп’ютерна техніка: Навчальний посібник. – Львів: «Магнолія 2006», 2009. – 312 с. (с. 266 – 273, 278-281).

2. Гаевский А.Ю. Информатика 7-11 кл.: Учеб. пособие. – 2-е узд., доп. – К.: А.С.К., 2005. – 536 с. (374 – 385)

Переглядів: 383