Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Історія розвитку музейної мережі міста

На західноукраїнських землях великим музейним центром стало місто Львів. Тут наприкінці ХІХ століття було відкрито цілий ряд музеїв:

— 1874 р. – Міський промисловий музей

— 1880 р. – Природничий музей графа В. Дідушицького

— 1889 р. – Музей Ставропігійського інституту

— 1893 р. – Історичний музей Львова

— 1895 р. – Етнографічний музей Наукового товариства

— імені Т. Г. Шевченка

— 1904 р. – Археологічний музей «Народного дому»

— 1905 р. – Церковний музей Андрея Шептицького

— 1907 р. – Народний музей (ЛНГМ)

 

Міський промисловий музей заснований на поч. 1870-х рр. з ініціативи ремісників та інтелігенції м. Львова. Мета: шляхом комплектування і систематизації зразків продукції мистецької та наукової цінності сприяти вдосконалюванню в краї технологій виготовлення та естетики промислових і ремісничих виробів. На початку ХХ ст. на вул. Гетьманській, 20 (нині проспект Свободи, приміщення Національного музею у Львові) постав новий будинок, а 2 січня 1905 в ньому для публічного доступу була відкрита експозиція музею. Музей влаштовував виставки, лекції, інформації, короткотермінові курси, публікував книги, у т. ч. ілюстровані (серед них: 10 зошитів «Зразків домашнього промислу селян на Русі» і 2 зошити часопису «Художній промисел»). 1951 р. цей музей обє’днали з Державним музеєм етнографії. Як результат – виинк Музей етнографії та художнього промислу Ін-ту народознавства НАН України; розміщується в будинку Галицької ощадної каси — проспект Свободи, 15).

 

Природничий музей графа В. Дідушицькогосформувався у 1880 р., коли граф Володимир Дідушицький передав свою природничу колекцію в дар місту. Цей музей був найбагатшою інституцією такого роду в Східній Європі й унікальним прикладом цілісного образу природи, геології та фольклору Галичини. У музеї була також археологічна колекція та колекція предметів народного побуту. Згодом музейну колекцію було реорганізовано, в результаті чого виник Державний природознавчий музей Національної Академії Наук України , а також поповнилися фонди Музею етнографії та художнього промислу НАН України.

 

Музей Ставропігійського інститутузаснували 1889 р. зусиллями А. Петрушевича та І. Шараневича. Колекцію музею сформували предмети, матеріали і документи Успенської церкви у Львові, Братського архіву та монастирів Галичини. Найбільшу цінність представляли давні рукописи, Бучацьке (ХІІІ ст.) і Перемиське (ХVI ст.) Євангелії, «Львівський літопис» та ін.), архів Львівського братства, привілеї, грамоти, розпорядження польських королів 1522 — 1767, документи й листи молдавських господарів у справі Волоської церкви, Братської школи і друкарні 1558–1694, грамоти царгородських патріархів 1586–1670 та ін., листування й акти Львівського Братства; стародруки, а також предмети церковного мистецтва. У часі І світової війни русофіли вивезли музейну колекцію до Києва, а потім – до Ростова-на-Дону. У 1929 р. колецію повернуто до Львова. А з приходом сюди радянської влади 1939 р. збірку музею було розкомплектовано між Львівським історичним музеєм, Львівською галереєю мистецтв та Центр. держ. істор. архівом у м. Львів.

 

Церковний музей Андрея Шептицькогобув заснований у 1905 р. греко-каталицьким митрополитом Андреєм Шептицьким як приватна фундація під назвою «Церковний музей» для розвитку української культури. Роботу з організації музею й укомплектування збірок очолив Іларіон Свєнціцький, відомий історик, славіст і мистецтвознавець, в майбутньому — довголітній директор музею (1905-1952). Основу фондів склала особиста колекція засновника, який подарував близько 10 тисяч предметів і утримував музей на особисті кошти. Для експонування колекції у 1911 році був придбаний Палац Дуніковських. У грудні 1909 р. музей було перейменовано на «Національний музей митрополита Андрея, графа на Шептичах Шептицького», 13 грудня 1913 року урочистим актом музей передано в дар українському народові. Того ж дня експозиції були відкриті для відвідувачів.




Переглядів: 425

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема № 5: Музейна мережа Львова | Загальний огляд та класифікація музеїв Львова

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.025 сек.