Компетенційні спори та спори з адміністративних договорів.

З прийняттям Верховною Радою України Кодексу адміністративного судочинства України законодавче закріплення порядку розгляду отримали компетенційні спори. Цим кодексом закріплено компетенцію адміністративних судів щодо вирішення, зокрема, спорів між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Найбільш поширеною в науковій літературі є оцінка компетенції як сукупності владних повноважень та предметів відання [3, с. 56]. Причому предмети відання розглядаються як юридично визначені сфери діяльності та об’єкти впливу. Компетенція державного органу, як визначає В.Б. Авер’янов, є сукупністю його прав і обов’язків (повноважень) та підвідомчості (питання відання, тобто питання, які вирішує орган, коло діяльності). Тобто предмети відання розуміються як юридично визначені цілі та завдання, які стоять перед об’єктами управління і на досягнення яких спрямована діяльність органу. Такі завдання та цілі є визначальними щодо характеру його прав і обов’язків. Отже, юридично визначені завдання та цілі є нормативно встановленим орієнтиром, яким орган керується у своїй діяльності.

Як зазначає Ю.О. Тихомиров, спір про компетенцію виникає з різноманітних підстав: щодо її обсягу й характеру, предметів відання, повноважень суб'єкта компетенції або всього в сукупності. При цьому фактичний обсяг компетенції порівнюється з її нормативним статусним обсягом і характером. Відхилення від нормативно встановленої компетенції виникають насамперед з вини органу, коли він перевищує свої повноваження, здійснює помилкові дії або бездіяльність. Відхилення спричиняються й тиском ззовні, втручанням інших органів або створенням перешкод для законної діяльності.

За суб’єктним складом компетенційні спори можна класифікувати так:

- спори між державними органами та органами (посадовими особами) місцевого самоврядування;

- спори між органами місцевого самоврядування;

- спори між органами (посадовими особами) місцевого самоврядування та органами самоорганізації населення;

- спори між іншими суб’єктами владних повноважень.

Ю.О. Тихомиров звертає увагу на деякі особливості процедури розгляду в суді спорів між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації компетенції:

- сторонами є, як правило, суб’єкти публічного права: державні та муніципальні органи, посадові особи. Причому вони виступають і заявниками, і відповідачами, і представниками сторін;

- статус органів, їх предмети відання та повноваження мають бути проаналізовані з урахуванням правових актів та фактичних дій (бездіяльності);

- більш значущою є роль експертів – вчених, спеціалістів, переважно незалежних;

- суд та прокурор не можуть проявляти себе більш активно, ніж у звичайному судовому процесі. В даному випадку можливо призупинення акта або дії при звернення до суду;

- своєрідним є збір доказів, адже доводиться давати оцінку таким доказам, як компетенційні норми законів, акти, положення, плани роботи, службова інформація і навіть усні рішення.

особливістю порядку розгляду компетенційних спорів є неможливість відмови від позову, примирення сторін, адже прийняте судом рішення завжди буде впливати на права та обов’язки інших осіб. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Перелічені особи, наділені компетенцією, завжди реалізують функції держави, тобто діють не у власних інтересах, а в інтересах держави, яка є носієм влади народу. При виникненні спірного питання щодо реалізації компетенції його розв’язання завжди впливатиме на права та обов’язки інших органів влади (наприклад, при вирішенні питання про розмежування компетенції суб’єктів владних повноважень, виконанні адміністративного акта, виданого вищим суб’єктом владних повноважень, спільному виконанні суб’єктами владних повноважень завдань управлінського характеру чи припиненні повноважень суб’єктів делегованих повноважень), права та обов’язки фізичних та юридичних осіб (наприклад, при прийнятті рішення, вчиненні дій або бездіяльності суб’єктом владних повноважень, які, на думку іншого суб’єкта владних повноважень, не відповідають закону).

1Спори, що виникають з адміністративних договорів, є самостійною категорією спорів, що віднесені до адміністративної юрисдикції (пункт 3 частини першої коментованої статті). Водночас деякі з них є одночасно компетенційними спорами - якщо вони стосуються адміністративних договорів, обома сторонами у яких є суб'єкти владних повноважень. Адміністративний договір - доволі нова для нас форма регулювання відносин між органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами адміністративно-правових відносин через використання диспозитивного методу у публічній сфері. Визначення поняття адміністративного договору дано в пункті 14 статті 3 КАСУ (див. також коментар до неї).

Формула "спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів" охоплює весь спектр спорів, що виникають у відносинах, пов'язаних з адміністративними договорами, у тому числі спори щодо недійсності цих договорів, їх зміни чи розірвання.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спори щодо публічної служби.	\|	Спори за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень до фізичних чи юридичних осіб.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.