• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема: Методи теоретичного професійного навчання та рекомендації щодо їх застосування

Лекція №5

Методи навчання, їх сутність та класифікація. Як випливає з характеристики процесу навчання, основними проблемами його є: для чого вчити — мета навчання; чого навчити — зміст навчання; як ор­ганізувати процес навчання — форми організації навчання; що ви­користовувати у процесі навчання — засоби навчання; як навчати — методи навчання. Не принижуючи значущості кожної проблеми навчального процесу, зазначимо, що найважливішою з них є методи навчання. Саме від їх ефективності, за будь-яких інших умов і фак­торів, залежить і кількість, і якість одержуваних студентами знань, навичок та вмінь.

Метод (від гр. methodos — шлях до чогось) означає спосіб досяг­нення мети, певним чином упорядковану діяльність. Методом на­вчання називають спосіб упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і студентів у справі, що спрямована на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку у процесі навчання. Метод навчання характеризують три ознаки: мета навчання, спосіб засвоєння, харак­тер взаємодії суб'єктів навчання. Поняття "метод навчання" вітчиз­няні педагоги трактують неоднаково. Деякі розуміють його як спосіб передачі іншим знань (Д.І. Тихомиров) чи зараховують до нього вза­галі всі способи, прийоми та дії вчителя (К.В. Єльницький). Інші роз­глядають метод навчання як сукупність координованих прийомів викладання (С.О. Ананьев) тощо.

Дослідження педагогів і психологів довели, що засвоєння знань та способів діяльності відбувається на трьох рівнях: усвідомленого сприйняття і запам'ятовування; застосування знань та способів ді­яльності за зразком чи в подібній ситуації; творчого застосування. Методи навчання повинні забезпечити досягнення усіх рівнів засво­єння.

Оскільки методи навчання мають множинну характеристику, є можливість класифікувати їх за декількома критеріями. Методи по­діляють, по-перше, за джерелами передачі та характеру сприйняття інформації на словесні, наочні і практичні (С.І. Перовський, Є.Я. Голант). Залежно від основних дидактичних задач, що реалізуються на конкретному етапі навчання, методи поділяють на методи знахо­дження знань, формування умінь і навичок, застосування одержува­них знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки знань, умінь та навичок (М.О. Данилов, Б.П. Єсипов). Відповідно до характеру пі­знавальної діяльності студентів щодо засвоєння змісту освіти виріз­няють такі методи, як пояснювально-ілюстративні (інформаційно-рецептивні), репродуктивні, проблемного викладу, частково пошу­кові (евристичні) і дослідні (М.Д. Скаткін, І.Я. Лернер).

Є класифікації, в яких поєднуються методи викладання з відпо­відними методами навчання: інформаційно-узагальнювальні та ви­конавчі, пояснювальні й репродуктивні, інструктивно-практичні і продуктивно-практичні, пояснювально-збуджувальні та частково-пошукові, збуджувальні і пошукові (М.І. Махмутов). Дедалі частіше застосовуються підходи до класифікації методів навчання одночасно за джерелами знань і логічними підставами (М.М. Верзилін), за дже­релами знань та рівнями самостійності студентів у навчальній ді­яльності (О.М. Алексюк, І.Д. Зверев та ін.).

В.Ф. Паламарчук і В.І. Паламарчук запропонували модель мето­дів навчання, в якій поєднуються джерела знань, рівень пізнаваль­ної активності і самостійності студентів, а також логічний шлях на­вчального пізнання. Класифікацію, в якій розглядаються чотири боки методів — логіко-змістовна, джерельна, процесуальна й організаційно-управлінська — було розроблено С.Г. Шаповаленком.

Різні погляди на проблему класифікації методів відображають природний процес диференціації й інтеграції знань про них. Дедалі чіткіше позначається багатосторонній, комплексний підхід до ха­рактеристики їх сутності. Сьогодні, коли активно впроваджуються інноваційні технології у процес освіти, методи навчання доцільно поділити на традиційні та інноваційні. Ю.К. Бабанський узагаль­нив і систематизував уявлення щодо традиційних методів навчання на основі методології цілісного підходу до діяльності. Зокрема ним було виокремлено три основні групи традиційних методів: 1) ме­тоди організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; 2) методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності; 3) мето­ди контролю й самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності. У свою чергу методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності поділяються: на словесні, наочні та практичні за джерелом передачі і сприйняття навчальної інфор­мації; індуктивні та дедуктивні за логікою передачі і сприйняття інформації; репродуктивні та проблемно-пошукові за ступенем само­стійності мислення; на навчальну роботу під керівництвом виклада­ча та самостійну роботу студентів за ступенем керування навчаль­ною роботою.

До інноваційних методів навчання слід зарахувати дуже попу­лярні сьогодні метод портфоліо та метод кейса (рис. 3.2).

Запропонована класифікація методів навчання є відносно ціліс­ною, оскільки враховує всі основні структурні елементи діяльності (її організацію, стимулювання і контроль): усі основні функції та особливості методів, що виявлені до цього часу педагогічною наукою, не відкидаючи жодної з них. Проте вона не просто механічно поєднує відомі підходи, а розглядає їх у взаємозв'язку, вимагаючи вибору їх оптимального поєднання. У ній цілісно подано такі аспекти пізна­вальної діяльності, як сприйняття, осмислення і практичне застосу­вання. Нарешті, такий підхід до класифікації методів не виключає можливості доповнення його новими приватними методами, що виникають у ході вдосконалення процесу навчання в сучасних навчаль­них закладах.

Словесні методи навчання. До словесних методів навчання нале­жать розповідь, бесіда, робота з книгою тощо.

Розповідь. Цей метод передбачає усний оповідний виклад на­вчального матеріалу, що не переривається запитаннями до студен­тів. Є декілька видів розповіді: розповідь-вступ, розповідь-виклад, розповідь-висновок. Мета першого — підготовка студентів до сприй­няття нового навчального матеріалу (який може бути подано іншими методами, наприклад бесідою). Цей вид розповіді характеризується відносною стислістю, яскравістю, емоційністю викладу, що допома­гає викликати інтерес до нової теми, потребу в її активному засвоєн­ні. Під час такої розповіді в доступній формі повідомляються завдан­ня діяльності студентів, педагог розкриває зміст нової теми, викла­дає навчальний матеріал у чіткій послідовності, з вичленовуванням головного, істотного, із застосуванням ілюстрацій та переконливих прикладів. Розповідь-висновок зазвичай проводиться наприкінці за­няття. Викладач у ній резюмує головні думки, робить висновки й узагальнення, дає завдання для подальшої самостійної роботи з цієї теми.

У ході застосування методу розповіді використовуються такі ме­тодичні прийоми усного викладу інформації, як активізація уваги, прискорення запам'ятовування (мнемонічні, асоціативні прийоми), логічні прийоми порівняння, зіставлення, виділення головного, уза­гальнення.

Перш ніж перейти до характеристики окремих методів навчання, необхідно сказати, що кожний метод складається із сукупності мето­дичних прийомів. Методичні прийоми — це способи досягнення найближчих (дрібних) цілей, розв'язання часткових завдань навчан­ня, це складники, "цеглинки" методів, тобто конкретні дії й опера­ції. Вони можуть входити до складу того чи іншого методу навчання. На цій підставі методи також визначають як сукупність методичних прийомів, що забезпечують розв'язання завдань навчання.

Рис. 3.2. Методи навчання

Перейдемо до більш докладного опису всіх основних груп мето­дів, що використовуються у процесі теоретичного навчання у профе­сійних навчальних закладах.

Умовами ефективного застосування розповіді є ретельне проду­мування теми, вдалий підбір прикладів та ілюстрацій, підтримка належного емоційного стану викладу.

Бесіда. Метод бесіди передбачає розмову викладача зі студента­ми. Бесіда організовується за допомогою ретельно продуманої систе­ми питань, що поступово підводять студентів до засвоєння системи фактів, нового поняття чи закономірності. У ході застосування мето­ду бесіди використовуються прийоми постановки питань (основних, додаткових, навідних тощо); обговорення відповідей та думок сту­дентів; коректування відповідей; формулювання висновків з бесіди.

Питання до бесіди повинні бути досить місткими для цілісного сприйняття. Занадто велике дроблення теми на питання руйнує її логічну цілісність, а занадто об'ємні питання стають недоступними для обговорення студентів. Питання не повинні вимагати від тих, хто навчається, коротких відповідей. Викладач може використову­вати допоміжні, навідні запитання, що дають змогу продовжити об­говорення досліджуваної проблеми.

Можливі бесіди, у ході яких студенти згадують, систематизують, узагальнюють засвоєне раніше, роблять висновки, відшукують нові приклади використання в житті досліджуваного явища. Такі бесіди здебільшого пояснювальні і розраховані на оперування раніше за­своєним, на активізацію пам'яті студентів.

Водночас можливі, і навіть бажані, при достатній підготовленос­ті студентів, бесіди, у ході яких під керівництвом викладача студен­ти самі відшукують можливі відповіді на проблемні питання.

Робота з книгою. Є такі види роботи з книгою: складання плану прочитаного; конспектування (короткий виклад прочитаного); ви­писування цитат; складання тез (дуже коротке конспектування); реферування (виклад якого-небудь матеріалу з використанням різ­них джерел і з висловленням власної думки); рецензування (відгук на роботу); складання анотації (передача короткого змісту статті чи книги).

Наочні методи навчання. Наочні методи навчання умовно можна поділити на дві великі групи: ілюстрацій і демонстрацій. Метод ілюстрацій передбачає показ студентам ілюстративних посібників: плакатів, карт, рисунків на дошці, картин, портретів учених та ін. Метод демонстрацій зазвичай пов'язаний з демонстрацією прила­дів, дослідів, технічних установок, різних препаратів. До демонстра­ційних методів належить також показ кінофільмів.

Особливістю наочних методів навчання є те, що вони обов'язково тією чи іншою мірою поєднуються зі словесними. Тісний взаємозв'язок слова і наочності випливає з того, що діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності припускає застосування в єдності споглядан­ня, абстрактного мислення та практики. Вчення І.П. Павлова про першу та другу сигнальні системи свідчить, що під час пізнання явищ дійсності вони повинні застосовуватися разом. Сприйняття че­рез першу сигнальну систему має органічно поєднуватися з оперу­ванням словом, з активним функціонуванням другої сигнальної сис­теми. JI.B. Занков вивчив кілька основних форм такого поєднання: за допомогою слова викладач керує спостереженням, що здійснюєть­ся студентами, а знання про вигляд предмета, його безпосередні влас­тивості та відношення до інших предметів вони отримують від само­го наочного об'єкта у процесі спостережень; за допомогою олова ви­кладач на підставі здійсненого студентами спостереження наочних об'єктів і на базі наявних у них знань підводить їх до осмислення та­ких зв'язків у явищах, що не можуть бути виявлені у процесі наочно­го сприйняття; зведення про вигляд об'єкта, про його безпосередньо сприймані властивості і відношення з іншими об'єктами студенти одержують зі словесних повідомлень педагога, а наочні засоби є під­твердженням чи конкретизацією словесних повідомлень; відштовхуючись від здійснюваного студентами спостереження наочного об'єкта, педагог повідомляє про такі зв'язки між явищами, що безпосередньо не сприймаються студентами, або робить висновок, поєд­нує, узагальнює окремі дані.

Отже, є різноманітні форми зв'язку слова і наочності. Віддати окремим із них повну перевагу було б помилковим, тому що залежно від особливостей завдань навчання, змісту теми, характеру наявних наочних засобів, а також рівня підготовленості тих, хто навчається, необхідно в конкретному випадку обирати найбільш раціональне по­єднання.

Є кілька методичних умов, виконання яких забезпечує успішне використання наочних засобів навчання: 1) чітке виокремлення, ос­новного в ході показу ілюстрацій, оскільки вони часом містять і від­волікаючі елементи; 2) детальне продумування пояснень (вступних, основних (по ходу показу) і заключних), необхідних для з'ясування сутності демонстраційних явищ, а також для узагальнення засвоє­ної навчальної інформації; 3) залучення самих студентів до знахо­дження бажаної інформації в наочному посібнику чи демонстрацій­ному пристрої, постановка перед ними проблемних завдань наочного характеру.

В умовах демонстрації хімічних, фізичних та інших технічних пристроїв необхідно строго дотримуватися правил техніки безпеки, що чітко визначені відповідними інструктивними документами.

Практичні методи навчання. Практичні методи навчання охоп­люють дуже широкий діапазон різних видів діяльності студентів. Під час використання практичних методів навчання застосовуються такі прийоми: постановка завдання, планування його виконання, оперативне стимулювання, регулювання і контроль, аналіз підсум­ків практичної роботи, виявлення причин недоліків, коригування навчання для повного досягнення мети.

До практичних методів теоретичного навчання професії нале­жать вправи, у ході виконання яких студенти застосовують на прак­тиці отримані ними знання. Основна мета вправ, що застосовуються у процесі вивчення спеціальних предметів, — формування у студен­тів уміння практично використовувати набуті знання. Вправи є та­кож ефективним способом закріплення й удосконалення їх знань і вмінь.

Усю різноманітність вправ можна поділити на два основні типи: репродуктивні і творчі. Виокремлення цих типів вправ має певною мірою умовний характер, тому що в будь-якій вправі поєднані репро­дуктивні та продуктивні компоненти.

Репродуктивні вправи. Характерною їх ознакою є обмеженість заданого змісту галузі застосування знань. Це переважно задачі на визначення, розуміння і вираження змісту, зрозумілого в заданому об'єкті. Одним із характерних типів таких вправ є вивчення устатку­вання, матеріалів, інструментів, пристроїв тощо, проведене у формі виконання письмових завдань, коли студент за малюнком (схемою) зображеного предмета (загального вигляду верстата, механізму, приладу, апарата) повинен вказати призначення, назву, розташування окремих його вузлів, деталей тощо. Типовим видом репродуктивних вправ є розбір і виконання креслень, схем, графіків, діаграм та ін.

Творчі вправи. Виконуючи вправи такого типу, студенти комбі­нують набуті знання й уміння, вчаться самостійно знаходити оригі­нальні рішення поставлених завдань, способи дії, здобувають умін­ня вирішувати суб'єктивно нові для них проблеми пізнавального і практичного характеру. Такі вміння формуються, зокрема під час проведення вправ із систематизації. При цьому студенти розподіля­ють досліджувані предмети, явища, властивості, способи тощо за групами та підгрупами, класифікують їх, порівнюють залежно від видових ознак. Однією з типових творчих вправ є розв'язання про­дуктивних задач: на вибір (інструментів, пристосувань, способів об­робки, настроювання тощо); порівняння й оцінювання (способів ви­конання робіт, ефективності застосування інструментів, приладів, процесів); визначення залежностей (властивостей, технічних вимог, зв'язків між явищами тощо); на пояснення різних технічних явищ і процесів.

Лабораторні експерименти. Іншу значну групу практичних методів теоретичного професійного навчання становлять лабора­торні експерименти. У професійному навчанні лабораторно-практичні роботи займають проміжну позицію між теоретичним та виробничим навчанням і стають одним із важливих засобів поєд­нання теорії та практики. При цьому, з одного боку, закріплюються й удосконалюються знання студентів, з іншого — в них формуються професійні вміння, які в подальшому застосовуються у процесі виробничого навчання.

Практичні методи застосовуються в тісному поєднанні зі словес­ними та наочними методами навчання, тому що виконанню прак­тичної роботи має передувати інструктивне пояснення педагога. Сло­весні пояснення та показ ілюстрацій зазвичай супроводжують і сам процес виконання роботи, а також її аналіз, що найбільш доречно зробити при особистому контакті зі студентами.

Індуктивні та дедуктивні методи навчання. Індуктивні та дедук­тивні методи навчання характеризують дуже важливу особливість методів — здатність розкривати логіку зміни змісту навчального ма­теріалу. Застосування індуктивних і дедуктивних методів означає вибір певної логіки розкриття змісту досліджуваної теми — від част­кового до загального й від загального до часткового.

При використанні індуктивного методу навчання діяльність ви­кладача і студента відбувається у послідовності, наведеній у табл. 3.1.

Таблиця 3.1.Послідовність навчальної діяльності

Індуктивне вивчення теми особливо корисне в тому разі, коли ма­теріал має переважно фактичний характер чи пов'язаний з форму­ванням понять, зміст яких може стати зрозумілим лише в ході ін­дуктивних міркувань. Широко застосовують індуктивні методи щодо вивчення технічних пристроїв і виконання практичних зав­дань. Індуктивним методом вирішується багато математичних за­дач, особливо коли викладач вважає за необхідне самостійно підвес­ти студентів до засвоєння більш узагальненої формули.

Недолік індуктивного методу навчання полягає в тому, що цей метод потребує більше часу на вивчення нового матеріалу, ніж де­дуктивний. Він меншою мірою сприяє розвитку абстрактного мис­лення оскільки базується на конкретних фактах, експериментах й інших даних.

У ході використання дедуктивного методу, діяльність виклада­ча й студентів має такий порядок (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Діяльність викладача і студентів у разі застосування дедуктивного методу

Дедуктивний метод сприяє швидкому засвоєнню навчального ма­теріалу, активніше розвиває абстрактне мислення. Застосовувати його дуже корисно під час вивчення теоретичного матеріалу, вирі­шення завдань, що вимагають виявлення наслідків з деяких більш загальних положень. Такий підхід дає змогу студентам раніше за­своювати знання загального й абстрактного характеру і вже з них ви­водити більш часткові та конкретні. Але це не означає, що необхідно перейти до дедуктивного вивчення всього матеріалу. Має бути знай­дене його раціональне поєднання з індуктивним підходом, без якого не можна успішно підготувати студентів до вирішення нестандарт­них завдань.

З наведеної характеристики діяльності викладача та студентів зрозуміло, що під час використання дедуктивного чи індуктивного методів навчання застосовуються описані вище словесні, наочні і практичні методи. Але зміст навчального матеріалу розкривається певним логічним чином — індуктивно чи дедуктивно. Тому можна говорити про індуктивно чи дедуктивно побудовану бесіду, про де­дуктивні і проблемно побудовані розповіді, про репродуктивно чи пошуково побудовану практичну роботу.

Застосування дедуктивного чи індуктивного методу в певній си­туації визначається провідною дидактичною задачею, поставленою педагогом на цьому етапі навчання. Якщо, наприклад, викладач ви­рішив сконцентрувати увагу на розвитку дедуктивного мислення узагальненого характеру, то він використовує дедуктивний метод, поєднуючи його з проблемно-пошуковим, реалізованим за допомо­гою спеціально побудованої бесіди.

До цієї підгрупи методів організації навчання належать і методи навчального аналізу, синтезу, навчальної аналогії, виявлення причинно-наслідкових зв'язків.

Репродуктивні та проблемно-пошукові методи навчання. Ці ме­тоди навчання визначаються насамперед на основі оцінки ступеня самостійності мислення студентів, у пізнанні нових понять, явищ і законів. Репродуктивний характер мислення передбачає активне сприйняття й запам'ятовування матеріалу, що повідомляється ви­кладачем чи в іншому джерелі інформації. Застосування цих мето­дів не можливе без використання словесних, наочних і практичних методів та прийомів навчання. Так, у репродуктивно організованій бесіді викладач ґрунтується на відомих студентам фактах, на раніше отриманих знаннях. Завдання обговорити гіпотези, припущення не ставляться.

Наочність при репродуктивному методі навчання також застосо­вується з метою кращого й активнішого засвоєння і запам'ятовування інформації. Прикладом наочності є використовувані в досвіді викла­дача В.Ф. Шаталова опорні конспекти. В них послідовно використані особливо яскраві цифри, слова і рисунки, що активізують запа­м'ятовування матеріалу. Практичні роботи репродуктивного харак­теру відрізняються від інших тим, що студенти виконують завдання за зразком, застосовуючи раніше чи тільки що засвоєні знання. Ре­продуктивні вправи особливо ефективно сприяють відпрацьовуван­ню практичних умінь і навичок, тому що формування навички по­требує кількаразових дій за зразком. Особливо ефективно діють ре­продуктивні методи в тих випадках, коли зміст навчального матері­алу має переважно інформативний характер, є описом способів прак­тичних дій, дуже складним і принципово новим для того, щоб сту­денти могли здійснити пошук знань. Репродуктивними методами найчастіше здійснюється програмоване навчання.

У цілому ж репродуктивні методи навчання не дають змоги на­лежно розвивати мислення, а особливо самостійність, гнучкість мис­лення, формувати у студентів, навички пошукової діяльності. При надмірному застосуванні ці методи сприяють формалізації процесу засвоєння знань. Тому разом з ними варто застосовувати і методи на­вчання, що забезпечують активну пошукову діяльність.

До репродуктивних методів належать пояснювально-ілюстра­тивний і відтворювальний.

Пояснювально-ілюстративний метод. Студенти повинні за­своїти знання, повідомлені педагогом, а також отримані з книг, кіно­фільмів та інших джерел у готовому вигляді, без розкриття шляхів доказу їх істинності. Здобуваючи готові знання, вони залишаються в межах репродуктивного (відтворювального) мислення. Така діяль­ність необхідна, тому що вона дає змогу в стислий час у концентрова­ному вигляді надавати потрібні знання та зразки способів діяльнос­ті. Підтвердження правильності наведених положень використову­ються у цьому випадку не як докази, а ілюстрації. Цей метод розвиває сприйняття, осмислення (розуміння чужих думок) і пам'ять у студентів. У вищому навчальному закладі він широко застосовуєть­ся для накопичення відомостей, але все ж таки не може бути визна­ний провідним.

Відтворювальний метод. Після засвоєння знань необхідна ор­ганізація діяльності з їх відтворення і застосування в ситуаціях, по­дібних до наведених у зразках. До відтворювального методу нале­жать розв'язання типових завдань, виконання лабораторних робіт з інструктивними описами.

Проблемно-пошукові методи навчання. Проблемно-пошукові методи застосовуються в ході проблемного навчання. Під час їх ви­користання викладач застосовує такі прийоми: створює проблемну ситуацію (ставить запитання, пропонує задачу, експериментальне завдання), організовує колективне обговорення можливих підходів до розв'язання проблемної ситуації, підтверджує правильність ви­сновків, ставить готове проблемне завдання. Студенти, спираючись на колишній досвід і знання, висувають припущення про шляхи ви­рішення проблемної ситуації, узагальнюють раніше набуті знання, виявляють причини явищ, пояснюють їх походження, вибирають найбільш раціональний варіант. На думку І.Я. Лернера, цей вид ме­тодів охоплює і методи проблемного викладу, частковопошукові, або евристичні, дослідні методи навчання.

Метод проблемного викладу. Педагог, використовуючи різні за­соби (засоби демонстрації, кіно, підручники, наочні приладдя тощо) не просто викладає матеріал, а спочатку ставить проблему, форму­лює пізнавальну задачу, а потім, розкриваючи систему доказів, по­казує логічний шлях її вирішення студентам. Вони стають немов би свідками пошуку. Викладач пропонує студентам розвиток наукової думки, звертається до фактів з історії науки. У лекційному викладі цей метод був і залишається провідним.

Частковопоиіуковий, або евристичний, метод. Після того, як студенти ознайомлені з фактичним матеріалом, перед ними ставить­ся пізнавальне пошукове завдання, яке вони мають сприйняти як своє власне (ще краще, якщо вони самі зможуть його поставити). Від­повідні завдання спонукають до аналізу фактів і підводять до само­стійних висновків, тобто організовується активний навчальний по­шук, пов'язаний з переходом до творчого, продуктивного мислення. Процес мислення при цьому поетапно контролюється і спрямовується педагогом. Такий метод, одним із різновидів якого є сократівська бесіда, — перевірений спосіб активізації мислення студентів на семі­нарах і колоквіумах.

Дослідний метод. Після постановки проблеми, формулювання завдань і короткого інструктажу студенти самостійно працюють над літературою і джерелами, проводять спостереження, виміри тощо. Вони самостійно висувають гіпотезу, шукають і знаходять шляхи її розв'язання, контролюють себе. Ініціатива, самостійність, творчий характер діяльності студентів виявляються у цьому випадку най­більш повно, методи навчальної роботи безпосередньо зближуються чи навіть поєднуються з методами наукового дослідження.

Наочні пристрої при проблемно-пошукових методах навчання застосовують вже не з метою активізації запам'ятовування, а для по­становки експериментальних завдань, що ініціюють проблемні си­туації на заняттях. Такі методи в навчанні застосовують переважно з метою розвитку навичок творчої навчально-пізнавальної діяльнос­ті, вони сприяють більш осмисленому й самостійному оволодінню знаннями. Особливо ефективно їх застосовують у тих випадках, коли потрібно домогтися формування понять, законів і теорій у відповідній галузі науки, а не лише повідомити фактичну інформацію. Доцільно, щоб у ході навчання проблемно-пошукові методи поєдну­валися з репродуктивними.

Методи стимулювання навчальної діяльності. Як зазначалося вище (див. рис. 3.2), групу методів стимулювання і мотивації можна умовно поділити на дві великі підгрупи. До першої з них належать методи формування пізнавальних інтересів у студентів. До другої — методи, спрямовані переважно на формування почуття обов'язку та відповідальності в навчанні. Охарактеризуємо докладніше кожну з цих підгруп методів стимулювання і мотивації навчання.

До методів формування пізнавального інтересу належать:

1. Створення на занятті ситуації цікавості — введення в навчальний процес цікавих прикладів, експериментів, парадоксаль­них фактів. Багато викладачів використовують для підвищення ін­тересу до навчання аналіз уривків з художньої літератури, присвя­чених життю видатних учених і суспільних діячів. Успішно застосо­вуються й такі прийоми підвищення цікавості навчання, як розпо­віді про застосування в сучасних умовах тих чи інших пророкувань наукових фантастів, показ цікавих експериментів.

2. Використання цікавих аналогій. Дуже позитивно сприйма­ються студентами аналогії в курсі фізики, що ґрунтуються на прин­ципах біоніки. Під час вивчення явищ локації проводяться аналогії зі способами орієнтування кажанів, а у розгляді піднімальної сили крила літака роблять аналогії з формою крил птаха.

3. Зіставлення наукових і побутових тлумачень окремих природних явищ. Наприклад, студентам пропонується порівняти побу­тове і наукове пояснення явища невагомості, законів падіння, зако­нів плавання.

4. Створення ситуації новизни, актуальності, наближення зміс­ту до найважливіших відкриттів у науці і техніці, до явищ суспільно-політичного внутрішнього і міжнародного життя.

5. Створення в навчальному процесі ігрових ситуацій. Гра вже давно використовується як засіб формування інтересу до навчання.

6. Навчальні дискусії.

7. Стимулювання за допомогою аналізу життєвих ситуацій. Цей метод навчання безпосередньо стимулює навчання за рахунок максимальної конкретизації знань.

8. Створення ситуації успіху в навчанні. Одним із дієвих прийо­мів стимулювання інтересу до навчання є створення ситуації успіху в тих студентів, котрі відчувають певні труднощі в навчанні. Відомо, що без переживання радості успіху неможливо по-справжньому роз­раховувати на подальші успіхи в подоланні навчальних труднощів. Такі ситуації створюються і шляхом диференціації допомоги студен­там у виконанні навчальних завдань однієї й тієї самої складності. Ситуації успіху створюються викладачем шляхом підбадьорення, схвалення нових зусиль. Важливу роль при цьому відіграє забезпе­чення сприятливої морально-психологічної атмосфери в ході вико­нання навчальних завдань, що зменшує почуття непевності й стра­ху. Стан тривожності при цьому змінюється станом упевненості.

Методи, спрямовані на формування почуття обов'язку і відповідальності в навчанні. Процес навчання базується не тільки на мотиві пізнавального інтересу, а й на інших мотивах, серед яких осо­бливо значущими є мотиви обов'язку й відповідальності в навчанні. Вони дають змогу студентам переборювати ускладнення в навчанні, відчувати радість, почуття задоволення від подолання труднощів. Мотиви обов'язку й відповідальності формуються на підставі засто­сування такої групи методів та прийомів: висунення вимог; навчання виконанню вимог; заохочення успішного, сумлінного виконання своїх обов'язків; оперативного контролю за виконанням вимог і в не­обхідних випадках вказування на недоліки, засудження — для фор­мування відповідального ставлення до навчання.

Висунення навчальних вимог. Треба мати на увазі, що відчуття обов'язку й відповідальності в навчанні має поєднуватися з метода­ми навчання виконання навчальної роботи, навчальних вимог, тому що брак таких навичок може викликати відставання в засвоєнні знань, а відповідно, в порушенні дисципліни. Велику роль тут віді­грає приклад інших студентів і самих викладачів.

Заохочення і засудження в навчанні. Метод заохочення застосову­ється з метою підтримки і розвитку хорошої поведінки, навчальної діяльності. Способи заохочення дуже різноманітні. У навчальному процесі це похвала викладача, підвищена оцінка тощо. Засудження та інші види покарання є винятком у формуванні мотивів навчання і здебільшого, застосовуються лише в особливих ситуаціях. Тільки вміле поєднання різноманітних методів стимулювання в єдності може забезпечити успішність навчання.

Переглядів: 3677