• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

У нижчих формах літературної мови – її територіальних діалектах.

Не слід порівнювати поняття “Літературна мова” і “ Національна мова”.

Національна мова охоплює літературну мову, територіальні діалекти, професійні і соціальні жаргони, суто розмовну лексику, а літературна мова є вищою формою національної мови.

Національну мову творить народ, а літературна мова твориться під пером митців.

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: громадські та державні установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту і побут людей.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектичні риси інших наріч Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський ( автор “Енеїда”, “Наталка Полтавка”. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка, його продовжили :І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський… Українська мова постійно розвивається і збагачується.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує в сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість — головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації. Розрізняють такі типи норм:

— орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень);

— графічні (передавання звуків на письмі);

— орфографічні (написання слів);

— лексичні (слововживання);

— морфологічні (правильне вживання морфем);

— синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень);

— стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування);

— пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на всіх мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові. У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються в правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови. Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

Мова характеризується стилем викладення думки. Стиль (від латин. Stilus — паличка для письма). Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і діяння, впливу.

Стиль літературної мови — різновид мови (її функціонувальна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в певних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Кожний стиль мови має:

— сферу поширення і вживання (коло мовців)»;

— функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо)»;

— характерні ознаки (форма та спосіб викладу)»;

— систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не забезпечує цю другу, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова «акт», «договір», «наказ», «протокол», «угода» є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування. Високорозвинена сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких:

— розмовний;

— художній;

— науковий;

— публіцистичний;

— епістолярний;

— офіційно-діловий;

— конфесійний.

Для виокремлення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форму, хоча усна форма більш притамання розмовному стилю, а писемна — книжному. Структура текстів мовних стилів неоднакова: якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для решти — переважно монолог.

Розрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Проте спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування в усіх його сферах і галузях. У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Нарівні з функціональними стилями, враховуючи характер експресивності мовних елементів, виокремлюються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний тощо.

Розмовний стиль — усне повсякденне спілкування в побуті, в родині, на виробництві. Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків. Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо повсякденне спілкування попередньо не планується, не визначається його мета і зміст, то ділові контакти передбачають попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися усіляких, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування має найчастіше довільний інформативний характер. Ділова ж мова зазвичай не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована вирішенню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети. Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває й спонтанно обирає кожен мовець.

Художній стиль— найбільший і найпотужніший стиль української мови — можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів, надаючи їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій. Широко використовується у творчій діяльності, усіляких видах мистецтва, в культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві — художній літературі) цей стиль покликаний, крім інформаційної функції, впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки. За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

— епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис)»;

— ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма)»;

— драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль)»;

— комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Науковий стиль. Його призначення — викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

— власне науковий із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези, — який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти»;

— науково-популярний — застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів»;

— науково-навчальний — наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не включає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль, сфера використання — громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

— інформаційно-пропагандистськими методами розв’язувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми»;

— активно впливати на читача (слухача), спонукаючи його до діяльності, потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові»;

— пропагувати певні думки, переконання, ідеї, теорії та активно агітувати за втілення їх у повсякдення.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подавання інформації групується в такі підстилі:

— стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення тощо)»;

— художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо)»;

— есе (короткі нариси вишуканої форми)»;

— науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Епістолярний стиль, сфера його використання — приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад, художньої літератури, основні мовні засоби — поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сучасний епістолярний стиль став лаконічнішим (електронна пошта тощо), скоротився обсяг обов’язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості.

Конфесійний стиль, сфера використання — релігія та церква. Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у «Біблії» та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма). Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.

Офіційно-діловий стиль. У статті 11 «Закону про мови в Українській РСР», затвердженого Верховною Української РСР від 28 жовтня 1989 року № 8312-ХІІ, записано: «…мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ, організацій є українська мова». Офіційно-діловий стиль — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Основне призначення — регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Офіційно – діловий стиль – мова ділових паперів:розпоряджень, законів, указів, статутів, протоколів, розписок.

Оф. – діл. Стиль характеризується чітким формулюванням думок, що досягається шляхом уточнень і пояснень важливих положень і слів. Структура речень у більшості ділових документів складна, речення будуються за своєрідною схемою, не властивою жодному іншому стилю.

Різного роду ділові документи пишуться за чітко встановленими зразками – стандартами. У зв’язку з цим виготовляються спеціальні бланки.

Характерні риси офіційно-ділового стилю:

1.Наявність реквізитів, які мають певну черговість. Закріплення за реквізитами постійного місця робить документи зручними для зорового сприймання, спрощує їх опрацювання. Підпис є обов’язковим реквізитом документа.

2.Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

3.Наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. ( широке вживання готових словесних формул типу на підставі, через те що, незалежно від, відповідно до, з метою, що спрощує процес укладення деяких документів.

4.Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні.

5.Для чіткої організації текст переділяється на параграфи, пункти, підпункти.

6.У текстах часто вживаються словосполучення з дієсловами у формі Теп.ч. із значенням поза часовості: рішення надсилається, має місце, виробнича рада розглядає, вживаються і такі звороти, як з оригіналом згідно, складено і завірено в двох примірниках, вжити заходів, надати слово.

7.Найхарактерніші речення – прості і поширені. Вживаються також складні речення із сурядним і підрядним зв’язком.

Переглядів: 438