Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ПРОБЛЕМИ ВІКТИМОЛОГІЇ ТА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

План лекції

1. Віктимологія: загальне поняття й історія розвитку.

2. Основні поняття віктимології (жертва, потерпілий, віктимність, віктимізація).

3. Віктимна поведінка та її види. Класифікація потерпілих від злочинів.

4. Поняття та механізм суїцидальної поведінки.

1. Віктимологія: загальне поняття й історія розвитку.

Як свідчить практика правоохоронної діяльності, для значної кількості злочинів проти особи та проти власності приводом стала поведінка потерпілої особи, або як її називають – жертви злочину. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов’язані з цим проблеми, – віктимологією.

Віктимологія (від лат. vісtіmа – жертва і грецьк. λόγος– слово, вчення, наука) – вчення про жертву взагалі (стихійного лиха, нещасних випадків – виробничого, транспортного чи побутового травматизму, війни та ін.), а також жертву правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільних, трудових тощо) (Юридична енциклопедія, т. 1, с. 473).

Виходячи з наведеного визначення, слід розрізняти загальну віктимологію та кримінальну віктимологію.

Кримінальна віктимологія – це вчення про жертву злочину.

Предметом кримінальної віктимології є, по-перше, жертви правопорушень як відповідна категорія осіб і процес їх перетворення на жертв протиправних посягань; по-друге, індивідуальна здатність тих чи інших осіб стати жертвами чи нездатність уникнути протиправного посягання, протидіяти йому там, де об’єктивно це можливо (Юридична енциклопедія, т. 1, с. 473).

Кримінальна віктимологія (далі для зручності – віктимологія) досліджує також відносини, що пов’язують злочинця і жертву, та ситуації, що передують злочину.

Віктимологія вивчає жертву, а саме її морально-психологічні та соціальні якості, що впливають на її уразливість від злочинів, і ситуації, що передують злочину, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину.

Віктимологічні дослідження встановлюють зв’язок між поведінкою потенційної жертви злочину та формуванням криміногенної ситуації, що передує злочину, а також ситуації під час учинення злочину, як у цих ситуаціях, у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокуюче проявляється поведінка жертви.

Із середини XVIIIст. кримінологія вивчає злочинну поведінку людей, а з кінця ХІХ ст. – проблеми особи злочинця. Жертву злочину почали розглядати як об’єкт кримінологічних досліджень лише після Другої світової війни.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив німецький вчений Ганс фон Гентіг. У своїй праці «Зауваження стосовно інтеракції між злочинцем і жертвою» (1941 р.) вперше заявив, що жертва є не пасивним об’єктом злочинного посягання, а активним суб’єктом процесу криміналізації. У 1948 році він же опублікував книгу «Злочинець і його жертва», де охарактеризував потерпілого як фактор виникнення злочину, а також висунув ідею про те, що злочинність є відносинами між особами, що завдають шкоду, і потерпілими. Г. Гентіг вважав віктимологію галуззю кримінології.

Засновником розробки проблеми і розвитку віктимології на теренах колишнього СРСР був Л. Франк, який у 1972 р. написав працю «Віктимологія і віктимність». Значний внесок у розвиток віктимології зробили Д. Рівман, В. Рибальська, В. Мінська, В. Полубінський та ін.

Віктимологія вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розроблює так званий віктимологічний аспект попередження злочинів, основним завданням якого є максимальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосередньо потерпілими.

Сутність віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає в тому, щоб здійснювати профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й серед потенційних потерпілих – людей, чия поведінка, стиль життя, соціальні зв’язки, сімейний стан і вид діяльності створюють для них підвищений ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.

Віктимологічні дослідження проводяться вченими-кримінологами багатьох країн світу. Створене й діє Міжнародне віктимологічне наукове товариство, яке, починаючи з 1973 р. провело багато міжнародних симпозіумів з питань віктимології.

Однією з актуальних проблем віктимології є захист законних прав та інтересів осіб, що потерпіли від злочинних посягань. У багатьох країнах діє правовий інститут компенсації шкоди, що була завдана жертвам злочину. У багатьох країнах прийняті спеціальні закони про відшкодування шкоди жертвам злочинів (наприклад, Нова Зеландія (1963 р.), Австрія (1972 р.), США (1982 р.)).

Проблема захисту прав потерпілих від злочину привертає до себе увагу всього світового співтовариства. У 1983 році Рада міністрів Європейської ради прийняла Європейську конвенцію про відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів. Генеральна Асамблея ООН 29 листопада 1985 р. затвердила Декларацію основних принципів правосуддя із захисту жертв злочинів та зловживання владою, згідно з якою визначено такі основні напрями підтримки й допомоги потерпілим:

• введення в національне законодавство міжнародних стандартів із забезпечення потерпілим доступу до системи правосуддя та державної підтримки;

• кримінально-правова реституція;

• компенсація потерпілим з державних фондів;

• подання потерпілим матеріальної, медичної, психологічної та соціальної допомоги державними, громадськими і місцевими установами.

В Україні поки що робляться лише окремі спроби й окремі заяви щодо намірів відшкодування шкоди, завданої злочинними посяганнями. Реально більш-менш послідовно виконуються тільки правові акти про відшкодування шкоди, завданої зловживанням владою при здійсненні правосуддя, а також жертвам політичних репресій минулих років. Усі інші потерпілі від злочинів залишаються без будь-якої підтримки держави та правового захисту.

Слід зазначити, що в Україні на законодавчому рівні вирішене питання забезпечення особистої безпеки потерпілого і членів його сім’ї. Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" закріплено право потерпілих від злочину на забезпечення державою їх безпеки. Це положення знайшло своє відображення й у Кримінальному процесуальному кодексі України.

У Кримінальному кодексі України в ст. 380 і 381, передбачена кримінальна відповідальність за невжиття заходів безпеки щодо осіб, узятих під захист, і за розголошення відомостей про заходи безпеки щодо таких осіб.

Разом з цим власне механізм застосування заходів безпеки та їх реалізація в обсязі, передбаченому законом, як щодо потерпілого та членів його сім’ї, так і щодо інших суб’єктів кримінального процесу, ще недостатньо відпрацьовані.

2. Основні поняття віктимології (жертва, потерпілий, віктимність, віктимізація)

Основні наукові терміни, якими послуговується віктимологія є «жертва», «потерпілий», «віктимність» і «віктимізація».

Жертва злочину – це окрема людина або спільнота людей, яким злочином заподіяно моральної, фізичної чи матеріальної шкоди (Юридична енциклопедія, т. 2, с. 429).

У віктимології під жертвою розуміють постраждалу від злочину фізичну особу незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у встановленому законом порядку і чи вважає себе такою.

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (ч. 1 ст. 55 КПК України).

Потерпілим є особа, яка подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до кримінального провадження як потерпілого (ч. 2 ст. 55 КПК України).

Особа набуває статусу потерпілого з моменту подання вказаної заяви. Жодних інших процесуальних документів щодо визнання особи потерпілою чинним КПК України не передбачено.

У разі неподання такої заяви, особа може бути визнана потерпілою лише за її письмовою згодою (ч. 7 ст. 55 КПК України).

Поняття «жертва» і «потерпілий» у віктимології вважаються тотожними.

Потерпілий вивчається віктимологією, насамперед, на індивідуальному рівні як фактор, що може впливати на виникнення наміру у потенційного злочинця вчинити злочин, а також на саму злочинну дію в процесі її виконання.

Віктимологія досліджує також потерпілих від злочинів у їх сукупності для визначення реальних суспільно шкідливих наслідків злочинності та її ціни для суспільства.

Метою дослідження потерпілих від злочинів є вироблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності профілактики як певних конкретних злочинів так і злочинності загалом шляхом здійснення цілеспрямованого впливу як на потенційних злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Віктимність – це підвищена вірогідність за тих чи інших обставин стати жертвою правопорушення (Юридична енциклопедія, т. 1, с. 472).

Віктимність окремої особи (індивідуальна віктимність) – це об’єктивно притаманна людині здатність, схильність стати в певних обставинах жертвою злочину. Такі обставини можуть мати різний характер. Це і комплекс рис та якостей потенційної жертви, які виявляються в її негативній поведінці, що провокує вчинення злочину за наявності певної криміногенної ситуації.

Кожна людина є віктимною з моменту народження й до смерті, адже будь-хто може стати жертвою злочинного посягання.

У віктимології залежно від різних критеріїв класифікації розрізняють різні види віктимності.

Залежно від особистих якостей і поведінки конкретного індивіда, ступінь його віктимності може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (понижена віктимність).

За масштабністю та рівнем узагальнення й спеціалізації розрізняють віктимність загальнуі спеціальну (вибіркову).

Віктимність окремої особи є відносним поняттям, оскільки завжди реалізується в певній конкретній криміногенній ситуації. Одна й та ж особа своєю поведінкою в одній ситуації провокує вчинення злочину, в іншій ситуації – ні, незважаючи на те, що її особисті якості і характер поведінки не змінилися. Змінилася взаємодія особи та зовнішніх обставин (ситуації). Звідси, слід розрізняти віктимність особисту та ситуативну.

Загальна віктимність особи поєднує ситуативну та особисту віктимності. Частка цих складових компонентів у загальній віктимності може бути різною. Це залежить від багатьох факторів: професійної чи громадської діяльності потенційної жертви, способу життя, психофізіологічних якостей індивіда тощо. Так, наприклад, жертвою злочину став працівник міліції, який здійснював охорону громадського порядку. Тут буде відсутня або мінімальна особиста складова віктимності і максимальна ситуативна віктимність. Для жертви перевищення меж необхідної оборони домінуючою є особиста віктимність, так як своєю поведінкою (злочинний напад) ця особа спровокувала злочин.

Віктимізація – це процес перетворення потенційної жертви на жертву злочину, тобто процес реалізації віктимних потенцій і результат цього процесу.

3. Віктимна поведінка та її види. Класифікація потерпілих від злочинів

Потерпілий відіграє різну роль у вчиненні злочину. Його поведінка може бути позитивною (охорона громадського порядку, виконання громадського обов’язку тощо), нейтральною (перебування в громадському місці, користування транспортом тощо) або провокуючою (чіпляння до перехожих, образи, провокація конфлікту тощо).

Особливе віктимологічне значення має провокуюча поведінка жертви, так як саме вона досить часто є приводом для злочину.

Особа може стати жертвою злочину внаслідок своїх необачних дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки.

В окремих випадках особа провокує вчинення злочину своєю бездіяльністю, коли не чинить протидії злочинцю на ранніх стадіях учинення злочину, тим самим нібито заохочуючи того до продовження протиправних дій.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, коли вона виконує службовий або громадський обов’язок, здійснює захист іншої особи від злочинних посягань.

За соціальною природою розрізняють такі види віктимної поведінки жертви:

• негативна, тобто така, що провокує злочин або створює для нього об’єктивно сприяючу ситуацію;

• позитивна, що виражається у протидії злочинцю, виконанні громадського обов’язку тощо;

• нейтральна – така, що не сприяла вчиненню злочину.

За змістом розрізняють такі види віктимної поведінки:

• конфліктна, коли потерпілий сам, своєю поведінкою створив конфліктну ситуацію або встряв у наявний конфлікт. Особливими різновидами такої поведінки є необхідна оборона, затримання злочинця, правозахисна активність;

• провокуюча, коли потенційна жертва своєю поведінкою дає привід для злочину, формуючи у потенційного злочинця впевненість у легкості вчинення злочину, його безкарності чи значному результаті (демонстрування багатства тощо);

• легковажна, коли особа проявляє надмірну довірливість і наївність (наприклад, бере участь у азартних іграх, віддає гроші та цінності шахраям тощо).

Наскільки численними є різні злочинні посягання, настільки численними є й різні види потерпілих від цих злочинів. Ця обставина дає підстави для класифікації потерпілих від злочинів на окремі групи, види тощо.

Класифікація потерпілих від злочинів має важливе значення для організації профілактики злочинності, оскільки дозволяє диференціювати профілактичні заходи як стосовно певних видів злочинів так і стосовно певних груп їх потенційних жертв.

Основними критеріями для класифікації потерпілих від злочинів є: стать, вік, професійна приналежність, морально-психологічні якості особита ін.

Класифікація жертв за статтю (чоловіки – жінки). Така класифікація важлива тому, що жертвами окремих деяких злочинів можуть бути, переважно, тільки жінки, а інших – тільки чоловіки. Наприклад, жертвами зґвалтування, практично, є виключно жінки, порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями – чоловіки тощо.

Класифікація жертв за віком (малолітні, неповнолітні, повнолітні, особи похилого віку, певні вікові градації) необхідна тому, що підвищена віктимність певних вікових категорій осіб (наприклад, малолітніх, неповнолітніх та осіб похилого віку) потребує спеціальних заходів віктимологічної профілактики.

Професійна приналежністьтакож може зумовлювати підвищену віктимність. Так, наприклад, судді, працівники правоохоронних органів, інкасатори, водії таксі, бізнесмени та деякі інші працівники мають підвищену віктимність. Одні з них протидіють злочинному елементу (судді, працівники правоохоронних органів) і постійно з ними стикаються у своїй професійній діяльності, інші (бізнесмени, інкасатори, водії-перевізники, таксисти тощо) являють підвищений інтерес для злочинців через свої статки чи довірені їм грошові та товарно-матеріальні цінності.

Важливе значення для профілактики злочинності має класифікація жертв за морально-психологічними якостямиособи. Як свідчить практика правоохоронної діяльності, віктимність особи підвищують її негативні морально-психологічні якості. Такими, зокрема, є статева розбещеність, зловживання алкоголю й наркотиків; жадібність; агресивність, нестриманість, боягузтво тощо. Класифікація потерпілих від злочинів за морально-психологічними ознаками необхідна для профілактики окремих видів злочинів, у яких певні негативні риси особи жертви стали приводом їх учинення.

Серед морально-психологічних якостей особи окремо можна окремо виділити особисті якості та ступінь віктимності.

За особистими якостями виділяють такі види жертв злочинів:

• агресивні жертви– особи, які умисно створюють конфліктну ситуацію, яка за певних обставин переростає в криміногенну ситуацію;

• активні жертви– особи, чия активна негативна поведінка хоча й не пов’язана з нападом або створенням конфлікту, проте сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди;

• ініціативні жертви– особи, поведінка яких має, загалом, позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди;

• пасивні жертви– особи, які не чинять протидії злочинцю з об’єктивних чи суб’єктивних причин;

• некритичні жертви– особи, для яких характерні необачливість, невміння правильно оцінювати життєві ситуації;

• нейтральні жертви– особи, що не сприяють вчиненню проти них злочину.

За ступенем віктимності виділяють такі види жертв:

• випадкова жертва,тобто особа стає жертвою злочину внаслідок випадкового збігу обставин;

• жертва з незначним ступенем віктимності,тобто особа, якій притаманні звичайні фактори ризику, віктимність цієї особи підвищується в умовах конкретної несприятливої ситуації;

• жертва з підвищеним ступенем віктимності,тобто особа, якій притаманні підвищені фактори ризику, обумовлені їх професійною діяльністю чи легковажною поведінкою;

• жертва з високим ступенем віктимності, тобто особа, якій притаманні високі фактори ризику, обумовлені її антисоціальною спрямованістю (повії, наркомани, алкоголіки та ін.).

Класифікація жертв злочину необхідна, у першу чергу, для організації та здійснення спеціального напряму попередження злочинності – віктимологічної профілактики.

Віктимологічна профілактика включає два основні напрями здійснення попереджувальних заходів, об’єктами яких є 1) віктимологічні ситуації; 2) потенційні жертви на індивідуальному (індивідуальна віктимологічна профілактика) і груповому рівнях (загальна або індивідуально-групова віктимологічна профілактика).

Профілактика віктимологічних ситуацій включає попереджувальні заходи, спрямовані на усунення віктимно небезпечних ситуацій.

Віктимологічна профілактика з потенційними жертвами полягає у здійсненні виховної роботи, професійного навчання, правової пропаганди тощо.

Таким чином, віктимологічне дослідження особи жертви злочину включає в себе:

• визначення кола осіб, які найчастіше стають жертвами злочинів;

• дослідження зв’язку між поведінкою потерпілого і злочинця;

• дослідження впливу поведінки жертви формування особи злочинця;

• вироблення заходів профілактики віктимізації потенційних жертв злочинів;

• дослідження особливостей особи злочинця, зокрема, у відносинах з жертвою злочину.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Мотивація злочину	\|	Поняття та механізм суїцидальної поведінки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.