• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Значення кримінологічного прогнозування.

Кримінологічне прогнозування дозволяє не лише скласти прогноз щодо можливо ймовірного стану злочинності у майбутньому, а й передбачити заходи протидії цьому явищу.

Завдяки кримінологічним прогнозам здійснюється розрахунок необхідних сил та засобів протидії злочинності, обираються та плануються заходи боротьби з нею.

Кримінологічне прогнозування сприяє вибору оптимальної методики й тактики боротьби зі злочинністю.

Прогнозування злочинності тісно пов’язане з плануванням боротьби зізлочинністю. Результатом кримінологічного прогнозування є передбачення можливого стану злочинності, виявлення її детермінант. Метою планування боротьби зі злочинністю є забезпечення її ефективності та результативності шляхом визначення переліку необхідних заходів протидії злочинності, встановлення строків та порядку їх виконання. Прогнозування злочинності є науковою передумовою відповідного планування боротьби з нею, передує йому в часі, визначає його зміст і наповненість.

4. Поняття, завдання і види кримінологічного планування

Кримінологічне планування– це діяльність щодо підготовки, складання і затвердження планів попередження злочинів.

Кримінологічне планування є важливою складовою організації діяльності правоохоронних та інших державних органів щодо протидії злочинності.

План– це письмовий документ, що включає перелік заходів, черговість та строки їх виконання, відповідальних осіб за їх виконання, необхідні засоби, контрольні заходи тощо.

Як правило, плани боротьби зі злочинністю чи окремими її проявами є комплексними документами, оскільки передбачають різноманітні заходи протидії злочинності та її попередження і велике коло суб’єктів профілактики, адже злочинність є загальнодержавною проблемою.

Плани боротьби зі злочинністю є різноманітними, і їх можна певним чином класифікувати. Основними критеріями класифікації таких планів є сфера, територія та строк їх дії.

За сферою дії плани боротьби зі злочинністю поділяються на комплексні та відомчі плани. Комплексні плани, як правило, охоплюють різноманітні сфери суспільного життя і передбачають велике коло виконавців, незалежно від їх галузевої належності. У більшості випадків такі комплексні плани мають місцевий характер і поширюють свою дію на певний регіон чи населений пункт. Відомчі плани визначають діяльність суб’єктів певної галузі, відомства. Ці плани мають функціональний характер, який визначається певною галуззю чи сферою суспільного життя.

За територією дії плани протидії злочинності поділяють на загальнодержавні (різноманітні програми боротьби зі злочинністю та окремими її видами, комплекси заходів тощо) та місцеві. Місцеві плани, у свою чергу, поділяються на такі, що поширюють свою дію на певний регіон (АРК, область, район) чи населений пункт (місто, район у місті, селище, село).

За строком дії розрізняють короткострокові (на один рік), середньострокові (до 5 років) і перспективні (на 10-15 років) плани боротьби зі злочинністю.

До короткострокових відносять також поточні плани здійснення профілактичних заходів, розраховані на нетривалі проміжки часу чи певні події (наприклад, на час ліквідації наслідків стихійного лиха тощо).

Процес кримінологічного планування складається з таких послідовних основних етапів:

• організаційно-підготовчий;

• інформаційно-аналітичний;

• безпосередня розробка плану;

• організація виконання плану та контроль за його виконанням.

На першому, організаційно-підготовчому етапі визначається необхідність і мета плану боротьби зі злочинністю, приймається саме рішення про розробку плану, створюється спеціальна комісія (робоча група, призначаються відповідальні виконавці) по складанню плану, встановлюються строки, порядок узгодження тощо.

На другому, інформаційно-аналітичному етапі комісія (інший робочий орган) зі складання плану збирає кримінологічну та іншу необхідну інформацію, аналізує стан злочинності у регіоні чи населеному пункті, визначає її динаміку й тенденції.

Безпосередня розробка плану профілактики злочинів здійснюється на основі даних кримінологічного прогнозування та аналізу кримінологічно важливої статистичної інформації про стан злочинності. Обираються конкретні заходи протидії злочинності, визначається черговість, терміни їх виконання, конкретні виконавці та відповідальні за реалізацію цих заходів. Складається спеціальний документ – план, який містить перелік профілактичних заходів, терміни їх виконання, виконавців тощо. Після цього план проходить процедуру узгодження, обговорення, коригування, доопрацювання. Остаточний варіант плану затверджується відповідальним органом чи посадовою особою і підлягає виконанню.

Організація виконання плану профілактики злочинності передбачає здійснення комплексу заходів щодо його реалізації. Розрізняють заходи організаційного, фінансового. матеріального та іншого забезпечення виконання плану. Організаційні заходи включають доведення плану до відома виконавців. проведення різного роду інструктивних та координаційних нарад, здійснення навчання виконавців, залучення інших спеціалістів тощо. Визначаються порядок і терміни подання звітності щодо виконання планових заходів та їх результатів, порядок коригування планових заходів, термінів їх виконання тощо, а також форми контролю за виконанням плану в цілому чи окремими його заходами.

Плани профілактики злочинності мають відповідати таким основним вимогам:

• плани профілактики та попередження злочинності мають бути актуальними, реальними для виконання та результативними;

• включені до плану заходи не можуть суперечити один одному, а також раніше затвердженим планам;

• плани мають враховувати стан кримінологічної обстановки в регіоні (населеному пункті) і своєчасно коригуватися залежно від динаміки та тенденцій злочинності.

За формоюплан – це, як правило, письмовий документ, що містить перелік заходів, виконавців, строки виконання, відповідальних за виконання. В окремих випадках можуть вказуватися в плані задіяні для виконання конкретного заходу сили та засоби, форми та терміни звітності тощо.

ТЕМА 9

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА Й ПОПЕРЕДЖЕННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

План лекції

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

2. Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця.

3. Причини й умови вчинення злочинів неповнолітніми.

4. Попередження злочинів неповнолітніх.

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх

Протидія злочинності неповнолітніх є чи не найважливішим завданням на шляху побудови сучасної правової демократичної Української держави. Показники цього виду злочинності характеризують, у значній мірі, стан криміногенності суспільства в цілому.

Злочинність неповнолітніх суттєво відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлено віковими соціально-психологічними особливостями її суб’єктів.

Особа вважається неповнолітньою до досягнення віку 18 років. Нижня межа віку неповнолітніх злочинців визначається кримінальним законом і складає, за загальним правилом, 16 років, а у разі вчинення неповнолітніми злочинів, передбачених ч. 2 ст. 22 КК України (переважно насильницькі злочини та злочини проти власності) – 14 років. Нині в Україні налічується близько 11 млн. неповнолітніх осіб, із них близько 2,2 млн. осіб віку кримінальної відповідальності (14-18 років).[1]

Злочинність неповнолітніх відрізняється від дорослої злочинності кількісно і якісно. Щодо її кількісних показників, то, спрощено, для порівняння, чисельність потенційних неповнолітніх злочинців складає трохи більше двох мільйонів чоловік, чисельність повнолітніх громадян України перевищує 33 млн. чоловік. Навіть враховуючи дещо підвищену криміногенність неповнолітніх осіб, порівняно з дорослими членами суспільства, число злочинів, учинених неповнолітніми незрівнянно нижче, ніж дорослими. За статистичними даними МВС України, у 2011 році число злочинів, учинених неповнолітніми та за їх участю склало 5,6 % від усього числа вчинених та розкритих злочинів.

Щодо відмінності якісних показників злочинності неповнолітніх від дорослої злочинності, то для неповнолітніх найбільш характерними є злочини проти особи, власності та проти громадського порядку. Це викликано складними віковими психофізіологічними процесами формування особистості неповнолітніх. Разом з тим, для неповнолітніх непритаманними є злочини проти основ національної безпеки, у сферах господарської та службової діяльності, військові злочини та ін.

Для злочинності неповнолітніх характерною є підвищена латентність, оскільки багато злочинів, учинених неповнолітніми (невеликої та середньої тяжкості), не сприймаються оточуючими як такі, інформація про їх учинення до правоохоронних органів не поступає. Як правило, обліковуються, переважно, тяжкі та особливо тяжкі злочини, які вчиняють неповнолітні.

У структурі злочинності неповнолітніх, як свідчить статистика МВС України, переважають крадіжки приватного, державного та колективного майна (близько 70 % від усіх учинених неповнолітніми злочинів); грабежі та розбійні напади (до 10 %), хуліганство (5 %). Значна частина злочинів була вчинена неповнолітніми в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння (до 20 %). Характерною рисою злочинності неповнолітніх є те, що переважна більшість злочинів учиняється злочинними групами (близько 70 %).

Найхарактернішими є такі особливості і тенденції, що спостерігаються у злочинності неповнолітніх в сучасних умовах:

• кількісні показники злочинності неповнолітніх підвищувались, починаючи з 90-х років ХХ століття і досягли максимуму у 2005 році (22 767 осіб, або 9,6 %), далі відбулося зниження рівня цього виду злочинності (16 966 злочинів (7,9 %) у 2006 р.; 15 572 (7,3 %) у 2007 р.; 13 541 (6,5 %) у 2008 р.; 12 956 (6,1 %) у 2009 р.). У 2010 та 2011 роках знову відбулося різке зростання чисельності злочинів, учинених неповнолітніми (17 342 (5,3 %) та 17 846 (5,6 % відповідно). Проте, на фоні загального зростання злочинності в Україні в цей час, питома вага злочинності неповнолітніх навіть зменшилася. Тенденція щодо зростання кількісних показників злочинності неповнолітніх спостерігається і в сучасних умовах.

• щодо якісних показників злочинності неповнолітніх, то слід відзначити корисливо-насильницький її характер (крадіжки, грабежі, розбійні напади складають десь 80 % усіх учинених неповнолітніми злочинів);

• зростає освітній рівень, професійна підготовленість та технічна оснащеність середньостатистичного неповнолітнього злочинця;

• злочинність неповнолітніх має тенденцію до «омолодження»;

• певне збільшення питомої ваги дівчат серед неповнолітніх злочинців;

• зниження порогу мотивації при вчиненні злочинів – злочини вчиняються через незначний привід, а то й взагалі без приводу, мають місце прояви виняткової жорстокості та цинізму;

• поширення серед неповнолітніх наркоманії, алкоголізму, токсикоманії, проституції та сексуальної розбещеності, які є фоновими явищами злочинності;

• збільшення кількості неповнолітніх з певними психічними аномаліями, які не виключають осудності;

• переважну більшість злочинів неповнолітні вчиняють у складі злочинних груп, у тому числі й з дорослими злочинцями;

• підвищення рівня організованості злочинності неповнолітніх, створення стійких кримінальних груп, які спеціалізуються на викраденнях автомототранспорту, квартирних крадіжках, грабежах тощо.

2.Кримінологічна характеристика особи неповнолітнього злочинця

Будь-якій неповнолітній особі властиві певні біологічні та психологічні особливості, пов’язані з процесом формування, становлення особистості: брак життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок; невизначеність щодо пріоритетних соціальних цінностей; підвищена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на неформальну групу; прагнення показати себе дорослим, самоствердитись; намагання продемонструвати незалежність і самостійність.

Усі ці риси притаманні й неповнолітньому злочинцю. Окрім того, йому притаманні скептичність і байдужість щодо інших; відсутність інтелектуальних інтересів; дуже низький рівень законослухняної поведінки; відсутність почуття відповідальності за свої вчинки; зневажливе ставлення до загальнолюдських цінностей; жорстокість, підозрілість, низький самоконтроль; підвищена збудженість та агресивність.

Значна частина неповнолітніх злочинців раніше вчиняли різного роду порушення дисципліни та адміністративні правопорушення, але не були притягнуті до відповідальності, що сформувало в них почуття безкарності та зневажливе ставлення до кримінальної відповідальності.

Важливу роль у становленні особи неповнолітнього злочинця відіграють засоби масової інформації, які пропагують «злочинну романтику», «легке й красиве життя», насильство, жорстокість, агресивність, безладне статеве життя тощо.

Залежно від глибини та стійкості антисоціальної спрямованості розрізняють такі типи особи неповнолітніх злочинців:

• випадковий тип особи неповнолітнього злочинця – це особа, яка взагалі спрямована позитивно, вчиняє злочин з легковажності, а також через випадковий збіг обставин;

• ситуаційний тип особи неповнолітнього злочинця – це особа, яку до злочину призвела певна криміногенна ситуація через невміння знайти вірний вихід із неї, а також через нестійкість загалом позитивної спрямованості особи;

• нестійкий тип особи неповнолітнього злочинця – це особа з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталеності. Це особи, які раніше вчиняли правопорушення і в цілому характеризуються негативно;

• злісний тип особи неповнолітнього злочинця – це особа із сформованою стійкою антисоціальною спрямованістю, яка раніше вчиняла злочини й притягалася до кримінальної відповідальності, але на шлях виправлення не встала.

Переважна більшість неповнолітніх злочинців належать до перших двох типів, тобто випадкового та ситуаційного.

3. Причини й умови вчинення злочинів неповнолітніми

Детермінанти злочинності неповнолітніх такі ж як і причини й умови, що зумовлюють злочинність дорослих, тобто загальні криміногенні фактори, які є наслідком суперечностей у політичній, соціально-економічній та культурній сферах життя суспільства. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників.

На макрорівні на злочинність неповнолітніх впливають стратифікація суспільства, його диференціація на дуже багатих і незаможних, соціальна й майнова нерівність, неспроможність задоволення нормальних матеріальних і духовних потреб, вимушена трудова міграція, корумпованість влади тощо.

На мікрорівні вирішальний вплив на становлення особи неповнолітнього чинять відносини в сім’ї, між родичами, знайомими, в неформальних молодіжних групах тощо. Дитина своєю поведінкою копіює батьків, старших родичів та друзів. Відповідно, якщо в сім’ї або ближньому оточенні неповнолітнього домінує негативна соціальна спрямованість, мають місце збочені уявлення про соціальні цінності, зловживання алкоголем, сварки, насильство, діє культ сили, речей чи грошей, правовий нігілізм, то відповідним чином формується й особа потенційного неповнолітнього злочинця.

Характерними особливостями неповнолітньої особи є її бажання ствердитись, здобути авторитет і повагу однолітків чи дорослих, проявити свою «дорослість» та зрілість, мати кошти, гарний одяг оргтехніку тощо. Самі по собі такі бажання не є злочинними, злочинними можуть бути способи й засоби задоволення цих бажань. Так, неповнолітній, не маючи здібностей у навчанні чи спорті, здобуває дешевий авторитет своєю брутальною поведінкою, порушеннями дисципліни, проявами неповаги до старших, застосуванням нецензурної лайки, вживанням спиртного, іншими соціально негативними діями.

У соціології та кримінології здобув поширення термін «саморуйнівна поведінка». Вона має місце, коли особа вчиняє дії, що наносять шкоду, насамперед, їй самій (вживання наркотичних засобів, алкогольних напоїв, одурманюючих речовин тощо). Особа не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної самореалізації власного потенціалу, а йде на конфлікт із суспільством, кидає йому виклик.

Бажання мати різні блага з одночасним небажанням працювати є вирішальним мотивом учинення неповнолітніми більшості злочинів.

Не маючи змоги та й бажання заробити кошти для задоволення своїх матеріальних і нематеріальних потреб, неповнолітній вирішує здобути їх злочинним шляхом (крадіжка, шахрайство, вимагання, грабіж, розбій тощо).

Процес становлення неповнолітнього злочинця розпочинається з учинення незначних порушень дисципліни та правопорушень. У разі, якщо отримане задоволення від учинення порушення було більше від незадоволення, отриманого внаслідок покарання за це порушення, або ж це порушення взагалі залишилося безкарним, процес криміналізації особи продовжується. Неповнолітній швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця. У неповнолітнього формуються стійкі антисоціальні установки які мають тенденцію до поглиблення.

Розглянемо детальніше окремі детермінанти злочинності неповнолітніх.

Негативний вплив сім’ї.Сім’я – це базова ланка соціальної структури суспільства, де людина народжується, виховується, зростає і формується як особистість. Психологи вважають, що вже у віці п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих якостей. Проте, характер і спадкоємність не визначають майбутньої криміналізації особи. Вирішальний вплив на формування особи чинить соціальне середовище. Саме в цьому середовищі в особи формуються уявлення про систему соціальних цінностей, визначаються, які з них є пріоритетними, визначається напрям соціальної установки особи.

Проведені науковцями численні кримінологічні дослідження та статистичні дані показують, що переважна більшість неповнолітніх злочинців виховувались у «неблагополучних сім’ях». Поняття «неблагополучна сім’я» не має єдиного визначення і охоплює різні поняття. Насамперед, це сім’я, де батьки, чи принаймні один із батьків зловживає алкоголем. наркотиками тощо, внаслідок чого сім’я перебуває в скрутному матеріальному становищі. «Фоновими явищами», що чинять вплив на формування особи дитини в такій сім’ї є аморальна поведінка батьків, насильство в сім’ї, сварки, неповага батьків один до одного, відсутність уваги й належного піклування та виховання щодо дітей, нестача коштів на одяг та харчі тощо. Часто в таких сім’ях діти, полишені самі на себе, від побоїв та знущань з боку дорослих, утікають з дому, шукають товариство та засоби для існування на вулиці. Саме ці категорії дітей підпадають під негативний вплив зовнішнього середовища, стають об’єктом уваги з боку дорослих злочинців, стають жертвами злочинів, а частина з них стає на злочинний шлях.

«Неблагополучними» можуть бути й зовні благополучні, з достатком, сім’ї. У таких сім’ях панує культ грошей та речей. Батьки зосереджені на процесі заробляння та нагромадження коштів, упускаючи виховання дітей. І діти компенсують брак уваги з боку батьків спілкуванням на вулиці, у різних неформальних групах, у тому числі й кримінального спрямування.

Отже, неблагополучною може бути як сім’я з матеріальними нестатками, так і сім’я матеріально забезпечена. Статистика свідчить, що близько 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих батьках (соціальне сирітство).

Без належного нагляду і виховання є діти в неповних сім’ях. Як правило, такі сім’ї складаються тільки з матері й дітей. Окрім матеріальної скрути, діти відчувають тут відсутність одного з батьків. Як результат, до 40 % неповнолітніх злочинців вийшли з неповних сімей, до 5 % взагалі не мають батьків.

Вказані вище обставини призводять до того, що дитина почувається в своїй власній сім’ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, тим самим здійснюючи певну помсту суспільству за своє важке дитинство.

Нині загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і чи не єдиним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характеру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється у процесі впливу на особу навколишнього середовища.

Значний вплив на формування особи неповнолітнього чинятьнавчальні заклади:загальноосвітні школи, професійні училища, технікуми, коледжі тощо. «Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору...» – Зазначено в Законі України «Про освіту».

Незважаючи на те, що виховання високих моральних якостей людини визначено метою освіти в Україні, цьому питанню у відповідних навчальних закладах приділяється недостатня увага. Уся увага педагогів зосереджена на навчальному, а не на виховному процесі. Учні є свідками соціальних аномалій, коли успіх у житті визначається не знаннями та інтелектом чи продуктивною працею, а зовсім іншими якостями особи, тому втрачають інтерес до знань та навчального процесу в цілому.

В Україні занедбана система професійної освіти. Недалекоглядна державна політика у сфері освіти, її орієнтація на вищі навчальні заклади ІІІ-IV рівня акредитації спричинили сьогодні в Україні величезну нестачу кваліфікованих робітників різних спеціальностей і безробіття та незайнятість новоспечених магістрів та спеціалістів. Значну кількість професійних училищ було ліквідовано чи реорганізовано, не забезпечено достатнім фінансуванням.

Слід зауважити, що саме в професійних навчальних закладах навчалися діти із незаможних сімей, у тому числі й «неблагополучних», чиї батьки не мали коштів оплатити навчання у відповідних вищих навчальних закладах.

Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт дедалі більше втрачають доступність і масовість, а отже й своє виховне значення, тому що комерціалізуються. До того ж, на ринку розваг і дозвілля дуже багато низькопробної продукції. У засобах масової інформації часто пропагується культ насильства, жорстокості, моральної розбещеності, сумнівних життєвих цінностей. Підлітки сприймають це як зразок для наслідування і відповідно поводять себе в реальному житті.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є їхнезайнятість. У сучасних умовах до традиційних чинників незайнятості неповнолітніх, коли сім’я або добре забезпечена, щоб утримувати неповнолітнього, або фактично не має змоги контролювати його поведінку, додалося безробіття молоді.

В умовах ринкової економіки неповнолітнім часто відмовляють у прийомі на роботу через пільги, передбачені для цієї категорії трудовим законодавством. Щороку тисячі випускників середніх шкіл і профучилищ не можуть працевлаштуватись та заробляти своєю працею на прожиття. Як результат – більше половини неповнолітніх злочинців ніде не вчилися й не працювали.

Практично відсутній виховний вплив на працюючих підлітків безпосередньо на виробництві. Профспілки вже давно втратили свій вплив і авторитет, а для адміністрації підприємств основним є недопущення порушень трудової дисципліни та виконання норм виробітку.

Неповнолітні через брак спілкування й уваги в сім’ї та школі тягнуться до неформальних угруповань, до своїх однолітків, з якими проводять увесь свій вільний час. Певний тип спілкування у цих неформальних групах неповнолітній сприймає як зразок поведінки і наслідує його. Злочинний характер неформального угруповання визначає й негативне соціальне спрямування становлення особи неповнолітнього як потенційного злочинця.

Однією з причин злочинності неповнолітніх є наявність недоліків у роботі судів і правоохоронних органів щодо профілактики злочинності неповнолітніх.

М’якість вироків, необґрунтоване звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та від покарання породжує рецидивну злочинність.

Недостатньо проводять профілактичну роботу серед «важких» підлітків органи міліції. Ця робота проводиться із запізненням, «навздогін» вчиненому неповнолітнім злочину.

І, нарешті, питання протидії та профілактики злочинності серед неповнолітніх залишилися поза увагою місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій.

4. Попередження злочинності неповнолітніх

Розрізняють загальносоціальні і спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинності неповнолітніх.

Загальносоціальне запобігання злочинності включає комплекс соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток і вдосконалення суспільних відносин.

Насамперед, було прийнято ряд законів, які захищають інтереси неповнолітніх і молоді. Зокрема, це закони України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р., «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р., «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. , «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р., «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р., «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 р. та ін.

Верховна Рада України 27 лютого 1991 р. ратифікувала Конвенцію ООН від 20 листопада 1989 р. «Про права дитини».

Заходи соціального становлення й розвитку молоді фінансуються з коштів державного та місцевих бюджетів, інших незаборонених законодавством джерел. Створено соціальні служби для молоді, що подають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги, реалізують різноманітні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо). Законодавчо зафіксовані права молоді у сфері працевлаштування (квотування робочих місць на виробництві), форми підтримки підприємницької ініціативи молоді, допомога молоді у сфері житла, освіти, культурного і фізичного розвитку, охорони здоров’я.

Важливе значення має Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. Виходячи з Конституції України і Конвенції ООН про права дитини цей Закон визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку. Це такі органи і служби:

• Міністерство молоді та спорту України, управління молоді та спорту в складі обласних державних адміністрацій, відділи молоді та спорту в складі районних державних адміністрацій, служби у справах дітей в обласних та районних державних адміністраціях;

• школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

• центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я;

• центри соціально-психологічної реабілітації дітей члужб у справах дітей

• притулки для дітей служб у справах дітей;

• уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ;

• приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;

• спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України;

соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

У Законі також зазначено, що у здійсненні соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей беруть участь у межах своєї компетенції інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, окремі громадяни.

Важливі положення щодо кримінального провадження щодо неповнолітніх закріплені в главі 38 Кримінального процесуального кодексу України.

Програмним документом, що визначає основні напрями та завдання профілактики правопорушень, у тому числі й злочинності неповнолітніх, є Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року. Детально ця Концепція розглядалася раніше (див. тему 7).

Таким чином, профілактика злочинності неповнолітніх як система, що діє безперервно, має певні основні послідовні етапи.

1. Заходи раннього попередження, що включають:

• попередження й усунення істотних порушень нормальних умов життя і виховання неповнолітніх шляхом нагляду та контролю за дотриманням правових норм, що їх регулюють, надання соціальної допомоги в різних формах, які є своєчасними для їх відновлення;

• усунення джерел несприятливого впливу на умови життя й виховання неповнолітніх;

• цілеспрямоване корегування неправильного розвитку особи на початковій стадії, а також нормалізація умов і оздоровлення середовища життя та виховання конкретних підлітків або певних груп.

2. Заходи безпосереднього попередження необхідні, якщо на попередньому етапі не було відвернуто формування у неповнолітнього схильності до правопорушень і він почав їх вчинювати. На цьому етапі здійснюється також нормалізація умов життя і виховання, оздоровлення середовища. Притягуються до відповідальності (адміністративної, кримінальної та ін.) особи, які чинять на неповнолітніх негативний вплив.

3. Заходи щодо самих неповнолітніх, які були помічені у правопорушеннях незлочинного характеру, включають:

• постановку на облік в органах, що здійснюють профілактику злочинів неповнолітніх, виховну роботу і контроль;

• громадський вплив;

• влаштування у студентські будівельні загони, спортивно-трудові табори;

• дію через органи, які розглядають адміністративні правопорушення (попередження, накладення обов’язку відшкодувати заподіяні збитки, передання під нагляд, поміщення в спеціальні заклади);

• цивільно-правові заходи (стягнення збитку).

4. Заходи стосовно неповнолітніх, які у зв’язку з розвитком криміногенної мотивації перебувають на межі вчинення злочину, використовуються ті самі, що і в першій групі, але реалізуються у процесі щоденного, інтенсивного і демонстративного контролю за поведінкою, зв’язками, проведенням часу, інтенсивної дії на джерела негативного впливу. Ці заходи невідкладні та мають своїм завданням утримання від переходу на злочинний шлях.

5. Заходи попередження рецидиву включають:

• діяльність спеціалізованих інспекторів кримінального розшуку, слідчих, прокурорів, суддів із виявлення й усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми (наприклад, внесення подань, приватних постанов); використання виховно-профілактичної дії самого судочинства;

• своєчасне вилучення зброї і знарядь злочинів у раніше судимих підлітків;

• правову і моральну підготовку засуджених, які підлягають звільненню, до життя «на волі»; трудове і побутове влаштування неповнолітніх, звільнених з місць позбавлення волі або засуджених до заходів, не пов’язаних з позбавленням волі, і контроль за їх поведінкою.

Переглядів: 854