Додаткова

5. Ананьев А.А. Экономика и география международного туризма. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975.

6 .География туризма / Под ред..Н.П.Крачило. - К.: Вища шк.,1987.

7. Кертман Л. География, история, культура Англии. М., 1979.

8. Польская Н.М. Великобритания. М., 1986.

9. Юрківський В.М. «Країни світу», К. 2003.

Викладач А.С.Віноградова

Нове соціальне замовлення суспільства в галузі освіти, зокрема щодо навчання іноземних мов (ІМ) в Україні, зростаючі потреби у спілкуванні та співпраці між країнами і людьми з різними мовами та культурними традиціями вимагають суттєвих змін у підході до викладання, оновлення змісту і методів навчання іноземних мов у вищих навчальних закладах.

Знання ІМ є важливою передумовою для особистих,

культурних, професійних та економічних контактів. Сучасні психолого-педагогічні та методичні дослідження розглядають навчання ІМ як процес особистісного розвитку студента в контексті «полілогу культур». Практична мета навчання ІМ у вищих навчальних закладах (ВНЗ) полягає у навчанні студентів міжкультурного іншомовного спілкування в межах тематики, визначеної Програмою , так, щоб здобуті у (ВНЗ) знання з іноземної мови та сформовані мовленнєві вміння змогли надати студентам доступ до інших національних культур і тим самим до світової культури.

Численні дослідження з питань взаємодії культур свідчать про те, що зміст і результати різноманітних міжкультурних контактів багато в чому зумовлюються здатністю їх учасників розуміти один одного і досягати згоди, яка передусім визначається етнічною культурою кожної із взаємодіючих сторін, психологією народів, цінностями, домінуючими в певній культурі. В культурній антропології такі взаємовідносини різних культур отримали назву "міжкультурної комунікації", яка означає обмін між двома і більше культурами та продуктами їх діяльності, що здійснюється в різних формах. Такий обмін може відбуватися як у політиці, так і в міжособистісному спілкуванні людей у побуті, сім'ї, неформальних контактах.

Отже, міжкультурне іншомовне спілкування (а тільки такий рівень спілкування і є нормативним) вимагає взаєморозуміння, а не лише розуміння сказаного і вміння реагувати на репліку. Взаєморозуміння не слід розглядати поверхово, як розуміння на вербальному рівні, розуміння значення слів, фраз, мовленнєвих функцій; необхідно враховувати не тільки те, що людина говорить/пише, але й те, який зміст сказане/написане має в контексті міжкультурної комунікації. Головною передумовою взаєморозуміння, його основою є культурний фон, тобто присвоєні знання про культуру країни, мову якої вивчають , без яких неможливе спілкування іноземною мовою, адекватне його цілям і умовам, а також культурним нормам даної мовної спільноти.

Сукупність таких фонових знань ми визначаємо як культурно- країнознавчий аспект спілкування.

1. Культурно-країнознавчий аспект спілкування

охоплює знання з різних сфер, зокрема літератури, музики, архітектури, образотворчого мистецтва, історії, географії, економіки, політики, традицій, звичаїв та повсякденного життя народу, мова якого вивчається.

Саме тому підручники мають містити певну культурно- країнознавчу інформацію, проте іноді в них бракує вправ для розвитку вмінь використовувати здобуті знання про культуру країни, мова якої вивчається, в основних видах мовленнєвої діяльності. Тому значна увага має приділятись саме формуванню та розвитку навичок та вмінь використовувати культурно- країнознавчі знання в аудіюванні, говорінні, читанні і письмі, що й складає культурно-країнознавчу компетенцію (ККК). ККК є складовою соціокультурної та соціолінгвістичної компетенцій. Соціокультурна та соціолінгвістична компетенції поряд з мовленнєвою і мовною, дискурсивною і стратегічною компетенціями є компонентами комунікативної компетенції.

2. Взаємозв'язок мов і культур та необхідність їх одночасного вивчення не викликають сумніву. Проте суттєві особливості мови і культури розкриваються при зіставленні мов, а тим більше культур, оскільки на рівні однієї культури дуже важко прослідкувати культурні відмінності. Якщо мовні відмінності абсолютно очевидні, то культурні відмінності стають очевидними тільки при зіставленні рідної культури з культурами мов, що вивчаються. Такі відмінності культур сприймаються як дивні, неприємні, такі, що шокують (звідси поняття Culture Shock "культурний шок").

У межах власної культури створюється стійка ілюзія власного бачення світу, способу життя, менталітету тощо як єдино можливого і, головне, єдино припустимого. Переважна кількість людей не усвідомлює себе як продукт культури навіть у тих рідких випадках, коли вони розуміють, що поведінка представників інших культур визначається їхньою культурою. Тільки вийшовши за межі своєї культури, тобто зустрівшись з іншим світоглядом, світовідчуттям , можна зрозуміти специфіку своєї суспільної свідомості, побачити відмінність культур.

Культурний бар'єр є небезпечнішим і неприємнішим, ніж мовний. Культурні помилки, як правило, сприймаються болючіше, ніж мовні. Глибина проблеми міжкультурної комунікації стає особливо очевидною при зіставленні культури рідної країни і країни, мова якої вивчається. Ось чому надзвичайно важливою є необхідність у навчальному процесі діалогу культур: культури рідної країни та культури країни, мова якої вивчається .

ВИСНОВКИ

Досягти основної мети навчання іноземної мови - формування іншомовної комунікативної компетенції - неможливо без паралельного оволодіння іншомовною культурою, тобто без формування соціокультурної компетенції. Культурно-країнознавчі (фонові) знання є важливим фактором взаєморозуміння при міжкультурному спілкуванні. Іншими словами, необхідно засвоїти культурно-країнознавчу інформацію та сформувати навички і вміння використовувати певну інформацію в іншомовному спілкуванні в усіх видах мовленнєвої діяльності, що в сукупності складає культурно-країнознавчу компетенцію студентів.

Культурно-країнознавча компетенція була визначена як багатоком-понентне утворення, яке включає:

1)культурно-країнознавчі знання історико-культурного, соціокультурного та етнокультурного фонів; знання із сфер літератури, мистецтва та знання про видатні особистості країни;

2) навички розуміння (на слух і при читанні) та вживання у говорінні й письмі лексичних одиниць культурно-країнознавчого характеру;

3) вміння використовувати культурно-країнознавчу інформацію в усіх видах мовленнєвої діяльності - аудіюванні, говорінні, читанні й письмі.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Модель іншомовної комунікативної компетенції майбутніх фахівців	\|	ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.