Ранні держави

У ранній державі наявна чисельна спільність: до декількох сотень тисяч жителів, які давали потрібний кількісний рівень праці і продуктів, відчужуваних на користь держави. На цьому етапі населення могло бути різнорідним етнічно, особливо якщо мало місце завоювання; етнічні розходження могли і доповнювати соціально-політичну ієрархію.

Адміністрація держави мала, як мінімум, три рівні, кожний з яких має завдання і функції:

1) Центральна адміністрація (адміністрація домінуючого округу) була цілком самостійним утворенням, що відокремилось від родів, спільнот, кланів і займалось винятково загальнодержавною діяльністю.

2) Адміністрація областей успадкувала організацію завдання старих протодержав; як правило, вона навіть перебувала в клановій спадкоємності до них.

3) Суспільна адміністрація — найбільш традиційна найдавніша за походженням, водночас вона ще нероздільна з традиційно суспільним самоврядуванням (виборністю, колективними органами), але повноваження її стали більш елементарними: головне — виконати рішення вищого рівня.

Розподіл за рівнями закріплював утворення професійних класів-станів: жерців, воїнів, переписувачів, ремісників, складальників податків тощо.

Розвиток ранньої держави проходив в умовах зміцнення міського життя. Міське життя закріплювало класове відокремлення, престижне споживання еволюціонувало в інший спосіб життя — починалося розшарування на культуру верхів і низів. Релігійна ідеологія закріплювала культурне протиставлення іншим народам: наші боги — найбільші у світі, їхні представники на землі — священні і недоторканні, народ наш обраний. Ця ідеологія, яка використовувалася пануючим прошарком у власних інтересах, ставала політичною ідеєю влади.

Товарний обмін зумовив появу приватної власності, у відокремленні якої були найбільш зацікавлені сформовані пануючі прошарки. Водночас оформлювалася примусово-каральна функція держави, поліцейська діяльність. І поруч із цим розвивалася сфера права, яка охороняла ці відносини.

З оформленням усіх суттєвих елементів державності і правової системи починалася їхня видозміна. Вона в різних народів і на різноманітних континентах відбувалася в різний час і тривала протягом століть і навіть тисячоліть.

Перші протодержави і ранні держави склалися на Сході ще в ІУ-ІП тис. до н. е. переважно в південній частині Азії і частково в Північній Африці. В передній Азії, у долині рік Тигру і Євфрату, виникли Вавілон і Ассирія (раніше Шумер і Аккад), тут же по сусідству були розташовані Хетська держава, Фінікія, єврейські царства; в Африці, в долині Нілу, знаходився древній Єгипет. Дещо пізніше у Центральній Азії створюється давньоіндійська держава, а в східній — Стародавній Китай. Як свідчать історичні джерела майже всі ці держави, при усіх регіональних специфічних особливостях, пройшли у процесі утворення загальний шлях переростання первісного родоплемінного суспільства в державу, що є свідоцтвом обґрунтованості матеріалістичної теорії походження держави. Підтвердженням правдоподібності іншої теорії — теорії насильства є одна з колисок людської цивілізації — Стародавня Індія, яка як держава постала після насильницького захоплення індійських територій у середині II тис. до н. е. арійськими племенами.

Дещо пізніше перехід до державності відбувся в середземноморському басейні, в античному світі. Посилаючись на Ф. Енгельса, який приділяв особливу увагу процесу походження держави, зазвичай наводять приклад виникнення держави в Афінах та Римі. Афіни вважаються найбільш «чистою», класичною формою виникнення держави, оскільки вона виросла безпосередньо з класових протилежностей, що розвивалися усередині родового ладу, а прискорення процесу утворення держави у Римі пов'язується з боротьбою безправних, що жили поза римськими родами, плебеїв проти родової аристократії — патриціїв. Окрім об'єктивних факторів у процесі виникнення цих держав, велику роль порівняно зі Сходом, відіграли і суб'єктивні фактори: реформи Солона і Клісфена в Афінах, Сервія Тулія — в Римі суттєво прискорили процеси майнової диференціації і, відповідно, становленню державної організації.

У більшості народів Європи падіння первісно суспільних порядків і становлення державності завершилося лише в середні віки (Держава франків, Київська Русь тощо). В Африці, Полінезії й у деяких інших регіонах додержанні сімейно-кланові стосунки проіснували аж до ХІХ-ХХ ст. і поступилися своїми позиціями не в результаті природного розвитку, а під час європейської колонізації.

3. Поняття держави

Питання про визначення поняття держави — одне із складних у державознавстві. Зроблене ще на початку XX ст. Л. Гумпловичем зауваження, що «вчення про відмінність держав є настільки хитким і невстановленим, як і визначення понять держави», досі, тобто майже через сто років, залишається актуальним і таким, що відображає сучасний стан розробки проблем, пов'язаних із понятійним визначенням держави.

Такий стан речей цілком закономірний, оскільки держава, будучи одним з самих багатогранних і динамічних соціальних явищ у суспільстві, на сьогодні сприймається по різному. В літературі XIX—XX ст., наприклад, держава визначалася в одних випадках, як «організація спільного народного життя на певній території і під однією вищою владою» (Р. Моль), як союз «вільних людей, що живуть на певній території та підкоряються примусовій і самостійній верховній владі» (В. Хвостов) або як об'єднання людей, «пануючих самостійно і винятково в межах території» (Є. Трубецькой); в інших — як «організація володарювання, що природно виникла для охорони певного правопорядку» (Л. Гумплович) або «правова організація народу, що володіє усією повнотою своєю власною, самостійною і від нікого не запозиченою владою» (Б. Кістяківський), у третіх — як організоване спілкування людей, пов'язаних між собою духовною солідарністю і визнають цю солідарність розумом, але підтримують її силою патріотичної любові, жертовною волею, гідними і мужніми вчинками (І. Ільїн); у четвертих — як «особлива організація сили», «організація насильства для придушення якого-небудь класу» (В. Ленін), у п'ятих — «політична організація класового суспільства, що відображає в концентрованій формі інтереси і волю панівних класів, матеріальним носієм політичної влади, яких є публічна влада» (В. Хропанюк) тощо.

Причина такої різноманітності криється саме у багатогранності феномену держави як соціального, політичного, правового явища та сприйняттям його представниками різних гілок державознавства (філософами, соціологами, політологами, юристами) саме через призму пізнавальних предметів своїх наук. Наш педагогічний досвід свідчить, що студенти-першокурсники, зазвичай, не мають такого різного уявлення про державу: термін «держава» на рівні повсякденної свідомості в них асоціюється, як правило, з терміном «країна».

«Країна» — це поняття ширше за поняття «держава». Це насамперед соціально-етногеографічне явище, яке характеризується тим, що люди організують спільне народне життя на певній території (Р. Моль), де їхнє організоване спілкування пов'язане між собою духовною солідарністю, яке визнається не тільки розумом, але й підтримується силою патріотичної любові, жертовною волею, гідними і мужніми вчинками (І. Ільїн). Основними ознаками країни є певна територія та люди, які проживають на ній (населення), самобутність єднання яких визначає риси їхньої народності. Тобто термін «країна» за своїм змістом ближче до терміну «народ» (нація), ніж до «держави».

На думку багатьох правознавців, «при будь-якому тлумаченні поняття держави найглибше визначається через його ознаки" .

Серед основних ознак держави в юридичної літературі нерідко називають територію і населення. Щодо останнього, М. Марченко ставить під сумнів виправданість виокремлення населення як ознаки держави, оскільки вона не відображає специфіки держави як інституту й організації. «Оскільки населення є складовою не тільки державної, але і додержавної організації, — зазначає вчений, — то з таким самим успіхом можна сказати, що воно (населення) має ознаки як державного, так і первісного ладу. З цього випливає, Що населення не може бути відмітною ознакою держави. Будь-яке інше твердження є дуже суперечливим". Майже те саме можна казати і про територію, яка була притаманна також спільнотам додержавних часів. Це підтверджується тим, що незважаючи на свою мобільність, племена або роди вже мали певним чином свою територію, котру вони охороняли та захищали. Відмінність полягає у тому, що під час первісного ладу, де суспільна влада поширювалася на людей за кровно-родинною ознакою, залежно від їхньої належності до певного роду, фратрії, племені чи союзу племен, при державній організації влада поширюється на них залежно від території їхнього проживання.

Тобто населення та територія є ознаками характерного вже для родового ладу явища, яку можна уособлювати не з «державою», а з «країною». Країна, як частина усього людського суспільства з визначеною територією та населенням є матеріальною основою усіх інших надбудовних елементів, що над нею «підносяться», зокрема, держави.

Л. Гумплович визначає державу як «організацію володарювання, що природно виникла Для охорони певного правопорядку». Тобто з юридичного погляду держава, насамперед «організація володарювання», система (інститут) влади, зміст якої відрізняється від змісту системи влади додержавних або сучасних недержавних організацій. Саме ці відмітні ознаки і характеризують державу.

1. Головною ознакою держави, стверджував Б. Кістяківський, є влада. «Тільки держава, — стверджував він, — володіє усією повнотою влади і має усі її форми. Усі інші соціальні організації володіють лише часткою влади або будь-якою з її форм". Суспільна влада, що виникла і зміцнилася в умовах первісного суспільства, заснованого на матеріальній і соціальній рівності всіх його членів, не могла успішно функціонувати на більш пізніх етапах, в умовах суспільства, розколотого за матеріальними і іншими ознаками на забезпечені і незаможні класи, соціальні шари і групи. Вона неминуче повинна була бути замінена публічною владою, яка охоплювала своїми веліннями все суспільство і виступала офіційно від його імені. Тобто публічний характер соціальної влади, що її перетворює на державну владу є головною ознакою останньої, а відтак і усієї держави загалом.

2. Не менш важливою ознакою держави є суверенітет — політико-правова властивість державної влади, що виявляється в її:

— верховенстві (відсутності іншої, більш високої, чим державна, влади на території країни, можливості скасовувати рішення іншої суспільної влади);

— незалежності (можливості самостійно приймати рішення усередині країни і за її межами під час дотримання норм міжнародного права і суверенітету інших країн);

— неподільності чи єдності (єдності влади загалом і тільки функціональному поділі гілок влади);

— повноті (поширенні державної влади на всі сфери державного життя і на все населення країни);

— рівноправності в зовнішніх відносинах (наявності в міжнародних відносинах таких же прав і обов'язків, як і в інших держав).

3. Ще однією ознакою держави е та ознака, що конкретизує організацію цієї державної влади. Уявлення про це дає система органів і настанов, яку в юридичній літературі позначають як механізм держави. Без нього держава не спроможна реалізувати свої функцій та вирішити завдання, що перед нею стоять.

4. На «вершині» механізму держави розташовується апарат влади й управління. Якщо механізм держави у своїх низових ланках пов'язаний з суспільством через підприємства, що за допомогою людей, які там працюють, виготовляють певні матеріальні блага, апарат влади і управління складається з особливої категорії людей, основним заняттям яких є виконання владних і управлінських функцій. Вони не виробляють безпосередньо ні матеріальних, ні духовних благ, а лише керують.

5. Частиною апарату влади і управління є апарат примусу, який складається з особливих формувань збройних людей у вигляді армії, поліції, усякого роду примусових установ (в'язниці, табори і т. п.).

6. Для утримування апарату примусу та й усього державного апарату (апарату влади і управління) виникла необхідність у введенні платежів обов'язкового характеру загальнодержавного чи місцевого значення — податків, яких зазвичай теж визначають як особливу рису (ознаку) державної організації. Залежно відсутності (соціальної спрямованості) певної держави, податки, точніше фінанси, що отримані у результаті їхнього збирання, використовуються як для утримування державного апарату, так і для виконання загальносоціальних функцій держави в сфері освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення і т. п.

7. Апарат примусу, як і усі інші ланки державного механізму,а також фізичні та юридичні особи повинні діяти у межах розроблених, прийнятих й охоронюваних державою загальнообов'язкових правил поведінки — юридичних норм.

8. Крім зазначених основних ознак, зазвичай, додають допоміжні: державну символіку, грошову одинцю, мову, пам'ятні дати, традиції, норми моралі та ін. З цього переліку безперечною ознакою держави є державна символіка: герб, гімн, прапор, що їх явно не було у додержавному суспільстві. Щодо грошової одиниці, то є певні сумніви щодо загальності (універсальності) цієї ознаки, оскільки у сучасному світі є країни, які використовують одну грошову одиницю, наприклад, євро для усіх країн Європейського Союзу. Мова (наявність кількох державних мов),пам'ятні дати, традиції, норми моралі та інші — скоріше ознаки народу, країни, а не держави.

Отже, синтезуючи наведені ознаки, можна дійти висновку, що в юридичному сенсі держава — це універсальна політична, публічна та суверенна організація володарювання, яка складається зі спеціально створених органів і установ, що володіють правом встановлення певного правопорядку, його підтримування та захисту, зокрема, за допомогою примусових засобів.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Протодержави	\|	Типологія держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.