Управління об'єктами права спільної власності територіальних громад здійснюють за рішенням районних, обласних рад районні, обласні державні адміністрації.

Існує така періодизація етапів становлення інституту комунальної власності:

1 етап (1990–1991 рр.) – створення інституційно-правових передумов становлення інституту комунальної власності. Децентралізація радянської політичної системи. Відродження місцевого самоврядування й комунальної власності як його економічної основи. Комунальна власність розглядається як різновид державної власності.Суб'єкт комунальної власності – адміністративно-територіальна одиниця в особі районних, міських, селищних і сільських рад народних депутатів.

2 етап (1991-1996 рр.) – формування комунальної власності на основі роздержавлення майна, яке належить державі. Комунальна власність виокремлюється юридично та економічно, стає самостійною формою власності.

До комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць України перейшли підприємства та організації 14 галузей народного господарства, а також майно виконкомів місцевих Рад. Серед переданого майна – підприємства промисловості (будівельних матеріалів, поліграфічної, харчової промисловості тощо), агропромислового комплексу, зв'язку, будівництва, міського дорожнього господарства, міського транспорту. До комунальної власності також було віднесено і більшість об'єктів житлово-комунального господарства, народної освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту, установ культури, торгівлі і громадського харчування, побутового обслуговування.

Розподіл власності на загальнодержавну і комунальну був проведений переважно формально. Перелік переданого майна був занадто вузьким: до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць з усіх об'єктів, які за певними критеріями відносяться до комунального майна, було передано тільки 60 тис. підприємств, що склало близько 31% їх загальної кількості.

Особливістю даного етапу є паралельний «плин» декількох процесів: формування комунальної власності за рахунок її виділення із усього масиву державної власності й формування приватної власності за рахунок приватизації як державної, так і знову створеної комунальної власності.

В 1996 році приймається нова Конституція України, яка передбачає виключну власність українського народу (суб'єкт – народ); державну власність (суб'єкт – держава); власність територіальних громад села, селища, міста, тобто комунальну власність (суб'єкт – територіальна громада).

3 етап (1996-1998 рр.) – передача із приватної власності в комунальну об'єктів соціальної сфери. В Україні формальний акт приватизації підприємств на першому етапі набув самодостатньої цінності, а успіхи приватизації вимірювались переважно числом приватизованих підприємств, величиною виручених від цього коштів. У перебігу приватизації в Україні не розглядалася проблема її економічної ефективності. Постановка питання про ефективність приватизованих підприємств стала домінуючою стосовно підприємств, що мають значну кількість установ соціально-культурної сфери. Неефективність утримання цих об'єктів приватизованими підприємствами призвела до необхідності переведення даного майна в комунальну власність.

Комуналізація була спрямована на те, щоб переключити кошти підприємств із невластивої для них і економічно недоцільної діяльності з утримання відомчої соціальної інфраструктури на вирішення виробничих та інвестиційних завдань. Передбачалося, що місцева влада зможе більш ефективно управляти переданими їй соціальними об'єктами. Держава зі свого боку обіцяла компенсувати додаткові фінансові витрати місцевих і регіональних бюджетів.

Однак проблема полягала в тому, що органи місцевого самоврядування не завжди бажали й бажають такої передачі. Тим самим уперше в України з'явився прецедент примусового надання власності іншій особі незалежно від бажання цієї особи. Однак оптимістичні кількісні результати за масштабами комуналізації затьмарюються тими проблемами, які виникають у цьому зв'язку у місцевої влади. Однією з них є фінансова дефіцитність утримання соціальних об'єктів. Передача об'єктів соціальної інфраструктури – це дуже складне й болюче питання, що потребує зваженого й різнопланового вирішення.

4 етап (1998 р. - до теперішнього часу) – оптимізація структури комунальної власності відповідно до потреб територіальної громади.

Удосконалення соціально-економічної ролі комунальної власності в умовах ринкових перетворень. Зміст нових завдань полягає в упорядкуванні використання комунальної власності в інтересах соціально-економічної життєдіяльності адміністративно-територіальних утворень на основі вдосконалення управління їх майновими комплексами. На відміну від майна, питання із землею виглядає складніше. Процес розмежування земель державної та комунальної власності триває давно.

Особливості комунальної власності України:

· По-перше, на відміну від практики більшості зарубіжних розвинутих країн, в Україні майно комунальної власності сформовано шляхом його безоплатної передачі із загальнодержавної до комунальної власності. У зарубіжних країнах майно муніципальної (комунальної) власності сформоване, як правило, шляхом викупу об'єктів приватної власності до власності територіальних колективів, а також шляхом створення об'єктів комунальної власності за рахунок коштів органів місцевого самоврядування.

· По-друге, у зарубіжних країнах, включаючи і Російську Федерацію, на відміну від України до 1996 p., майно комунальної (муніципальної) власності не зараховується до складу державної власності і є самостійною формою власності – власністю територіальних колективів.

· По-третє, у зарубіжних країнах суб'єктом права комунальної (муніципальної) власності є не адміністративно-територіальна одиниця, а територіальний колектив як носій місцевого самоврядування, і, відповідно, там немає різновидів комунальної власності. На відміну від України, де було запроваджено обласну, районну, міську, районну в містах, сільську та селищну різновиди комунальної власності, у зарубіжних країнах право комунальної (муніципальної) власності реалізується лише на рівні первинної (низової) адміністративно-територіальної одиниці, що утворюється на базі територіального колективу як суб'єкта місцевого самоврядування.

Нова Конституція України визначила принципово нові правові засади функціонування комунальної власностіта її економічної природи:

· комунальна власність запроваджується як форма власності, якої до цього часу не було в Україні. Комунальна власність є власністю відповідної територіальної громади. Сама територіальна громадарозглядається як спільність громадян України – жителів міста, села та селища або добровільного об'єднання жителів кількох сіл, що утворює окреме поселення, наділене правом самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України;

· суб'єктом права комунальної власності за Конституцією є територіальна громада, а від її імені – представницький орган місцевого самоврядування, що обирається жителями міста, села, селища або об'єднання сіл;

· комунальна власність є самостійною і рівноправною формою власності поряд з такими, як державна, приватна та ін.;

· за своєю економічною природою комунальна власність є. колективною формою власності, оскільки відображає відносини колективного присвоєння жителями міст, сіл, селищ та об'єднань сіл коштів, об'єктів і майна цієї власності, ставлення до них як до своїх. Територіальна громада, маючи статус територіального колективу громадян України, є колективним власником коштів, об'єктів і майна комунальної власності.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені в будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.	\|	Види комунальних підприємств

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.