Інкрементальне та функціональне бюджетування, метод послідовно-постатейних бюджетів.

За інкрементального бюджетування фінансування програм збільшується на величину вищу, ніж темпи інфляції. Цей метод широко застосовувався в США в 1940— 1970-ті роки в період економічного пожвавлення та експансії державних функцій. Надбавки розраховуються на підставі статистичних даних, а аналіз зосереджується на розробленні поступового, порівняно невеликими сумами, але послідовного нарощування державних видатків.

Американський економіст А. Вілдавський вбачає переваги фінансової політики «малих кроків» над радикальними «шоковими» змінами в тому, що така політика менш політичне й соціальне конфліктна, не потребує тривалих і дорогих досліджень, стабілізує бюджетні норми й очікування, економить час персоналу фінансових органів, збільшує вірогідність урахування в бюджеті економічних і політичних обставин. Проте інкременталізм має той недолік, що не прописує процедур приймання рішень та способів оптимальної алокації (розміщення) додаткових коштів.

В альтернативному випадку декрементального бюджетування приріст видатків, навпаки, менший від темпу інфляції, що вимагає деякого скорочення асигнувань.

Дискреційне, тобто на розсуд виконавчої влади, зменшення бюджетних видатків відбувається у такий спосіб, щоб скорочення були легко здійснимими та не потребували змін законодавства. Скорочення найбільшою мірою стосується тих програм, які фінансуються за рахунок щорічних бюджетних асигнувань, що виділяються у розмірі на кілька процентних пунктів нижчому, ніж у попередньому періоді. Завдяки декрементальному способу може досягатися значна економія коштів без суттєвого перегляду існуючих програм, оскільки за зменшення фінансування не скорочується їх кількість.

Метод послідовно-постатейних бюджетів відображає структуру бюджету в її традиційній формі переліку законодавчо передбачених статей видатків і видів доходів відповідно до чинної бюджетної класифікації та правил бюджетного обліку. Даний метод розроблення бюджетів (кошторисів) зручний в інформаційному плані, але він не дає цілісного уявлення про порівняльну вартість утримання окремих структур чи ефективність фінансованих програм.

Інформаційно-аналітичне зосередження на вартості одиниці послуг у межах фінансованих програм чи певних бюджетів (кошторисів) є ключовим моментом функціонального бюджетування. Ця процедура була запроваджена в США адміністрацією президента Франкліна Рузвельта (1882— 1945) в 1939 р. одночасно зі створенням Бюджетного бюро для «інформування президента про діяльність урядових установ під кутом зору запропонованої, а також фактично розпочатої і виконаної роботи».

Ідея полягає в координації функцій державних установ з метою економного витрачання асигнованих коштів, запобігання паралелізму й дублювання діяльності державних структур. Вважається, що в процесі приймання рішень такий порядок дає змогу спрямувати додаткові ресурси структурам, діючим з максимальною ефективністю, за рахунок скорочення фінансування менш ефективних.

По суті функціональне бюджетування на рівні кошторисів і програм є гнучким фінансовим плануванням, що враховує коливання вартості, обумовлені кон'юнктурними факторами. Остання обставина пояснює і недоліки функціонального бюджетування: вартість одиниці благ (послуг) може коливатися незалежно від зусиль певної установи, але на неї покладається відповідальність за результати діяльності, усі параметри якої нею не контролюються. Крім того, американські спеціалісти вважають, що функціональне бюджетування, даючи змогу економити деякі кошти, не створює, проте, основної умови ефективного витрачання ресурсів — конкуренції.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
B. Метод «витрати—вигоди»	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.