Поняття системи права як внутрішньої його організації

Регулювання й охорону суспільних відносин право здійснює через відповідну систему.

Система права - це внутрішня форма права, яка має об'єктивний характер побудови, що відображається в єдності та узгодженості всіх її норм, диференційованих за правовими комплексами, галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Право складається з численних правових норм. Аби правильно обрати правову норму для реалізації, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками; між ними є конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній зумовленості та характерним ознакам схожості (відмінностей) правових норм, усе право можна подати як визначену систему.

Об'єктивна зумовленість права характеризується тим, що, по-перше, воно є явищем другорядним порівняно з економікою і входить до надбудови суспільства. По-друге, право включається до ширшої системи, що називається правовою. Тому праву притаманні такі об'єктивні властивості:

а) воно розвивається через правовідносини, породжувані економічними відносинами, а вже потім установлювані чи санкціоновані державою;

б) під впливом правовідносин і правосвідомості розвиваються не тільки норми права, а й правова система і правова надбудова;

в) право не слід зводити тільки до правових норм, його належить розглядати у взаємодії з іншими елементами правової системи (наприклад, правове регулювання та його механізм, правовідносини,
правосвідомість тощо);

г) система норм права є елементом системи правового регулювання, взаємодії об'єктивного та суб'єктивного права, правовідносин і правосвідомості. Водночас у правових джерелах існують і антисистемні тенденції (приміром конкуренція норм права);

ґ) ступінь розвиненості системних властивостей права багато в чому залежить від розвиненості всієї правової системи. Це означає, що систему права слід вивчати в межах певної правової системи.

До основних ознак системи права слід віднести: поділ усієї сукупності норм права на взаємозв'язані правові комплекси, галузі, підгалузі, інститути права; єдність і узгодженість між собою норм права, що складають систему права; об'єктивний характер побудови системи права.

Отже, для будь-якої держави право функціонує як єдина, юридично цілісна, внутрішньо узгоджена система загальнообов'язкових правил поведінки. Важливим аспектом такої внутрішньої узгодженості є структура права як закономірна організація його елементів.

Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що криє в собі державно-владне веління нормативного характеру, встановлюється, санкціонується і забезпечується державою для регулювання суспільних відносин.

Існують певні ознаки, що відрізняють норми права від індивідуально-правового припису,вони:

- узагальнюють типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

- розраховані на невизначену кількість суспільних відносин;

- адресовані неперсоніфікованому колу суб'єктів, дозволяють окреслити межі поведінки всіх суб'єктів, що підпадають під таку ситуацію;

- діють у часі та просторі неперервно;

- чинність дії правової норми припиняється або скасовується уповноваженими суб'єктами.

Стаття нормативно-правового акту виступає зовнішньою формою норми права і нормативно-правового припису як цілісного, логічно завершеного державно-владного веління нормативного характеру. Стаття нормативно-правового акту й норма права часто збігаються, коли структурні елементи норми права відображені в статті закону. Проте здебільшого в статті викладаються не всі елементи норми права. Залежно від цього розрізняють прямий, посилальний та бланкетний (відсильний) способи викладення норми в статті.

Прямий спосіб застосовується тоді, коли всі елементи норми права містяться у статті нормативно-правового акта; посилальний, - коли робиться посилання на іншу статтю чи статті; бланкетний (відсильний), - коли стаття відсилає до іншого нормативно-правового акта.

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза - це частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція - це частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто саме правило поведінки.

Санкція - це така частина норми права, у якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції. Санкції можуть бути каральними (штрафними), відновними чи заохочувальними (позитивними).

Диспозиції, гіпотези і санкції за складом поділяються на прості, складні й альтернативні, а за ступенем визначеності змісту - на абсолютно чи відносно визначені.

Правові норми можна пізнавати залежно від певних критеріїв. Так, залежно від суб'єктів, що прийняли нормативно-правовий акт, норми права можуть бути прийняті законодавчими, виконавчими, судовими та контрольно-наглядовими органами, громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, усім населенням.

Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми; за характером диспозиції - уповноважувальні, зобов'язальні, заборонні; за способом виразу правила в диспозиції - імперативні, диспозитивні; за функціями у правовому регулюванні - матеріальні та процесуальні (процедурні); за терміном дії в часі - такі, що діють постійно і тимчасово; за терміном дії у просторі - загальнодержавні та місцеві; за колом осіб, на яких норма поширює свою дію, - загальні (що діють на всіх громадян), спеціальні (що діють на певне коло осіб) і виняткові (усувають дію норм щодо певних суб'єктів). Можна розглядати й інші підстави для класифікації норм права.

Норми права як первинні ланцюжки системи права можуть об'єднуватися в інститути й галузі права. Наприклад, громадянство України є головним інститутом Конституційного права. Є різні визначення інституту права.

Його розглядають як:

а) певну сукупність правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини, зв'язані між собою як якісно самостійна відокремлена група;

б) сукупність норм права, таких суттєвих і самостійних, що утворюють окремий інститут права в межах комплексної галузі права (наприклад, морського права);

в) сукупність правових норм, що регулюють окремий вид чи рід суспільних відносин і становлять відокремлену частину галузі права.

До ознак інституту права належать: наявність сукупності нормативних приписів; юридична однорідність названих приписів; об'єднання правових норм стійкими закономірностями та зв'язками, які відбиваються в юридичних приписах і в цілому в юридичній конструкції.

Отже, інститут права можна визначити як відокремлену групу взаємозв'язаних правових норм (приписів), що регулюють певний вид чи рід суспільних відносин і утворюють самостійний елемент системи права.

Залежно від підстав розрізняють такі групи інститутів права: за галузями права - державні, кримінальні, цивільні, сімейні, житлові та ін.; за роллю, яку вони виконують, - предметні й функціональні; залежно від відносин, що ними регулюються, - матеріальні та процесуальні; залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань, функцій чи спеціальних складів, угод чи зобов'язань - загальні та спеціальні.

Важливим є також питання об'єднання інститутів права, розгляд комплексних інститутів. Загальновизнано, що між галузями права не існує закритих кордонів, які роз'єднували б галузі на винятково ізольовані. Інститути права, як і нормативно-правові приписи, об'єднуються між собою. Такі об'єднання також називають інститутами права.

У теорії права розглядають загальні та предметні об'єднання інститутів права.

Об'єднання в загальні інститути має місце тоді, коли кожний простий інститут як комплекс правових приписів визначає предмет, завдання, принципи, межі дії, функції галузі (підгалузі) права.

Предметне об'єднання - це об'єднання двох чи більше інститутів права, що характеризують окремі збільшення різних інститутів за родовим критерієм у межах конкретного предмета правового регулювання.

Найбільш розвиненою формою об'єднання правових інститутів є підгалузь права - об'єднання інститутів права в межах конкретної галузі права, яке містить загальний і предметний інститути чи їхні асоціації. Наприклад, лісове право, водне право у земельному праві.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції і принципи права	\|	Отже, інститут права, об'єднання інститутів права можна розглядати як самостійний елемент системи права та в межах галузі права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.