Вимоги, які ставляться до рішення суду. Усунення недоліків рішення суду.
Ухвалене у справі рішення має бути:1) законним (ч.2 ст.213 ЦПК);2) обґрунтованим (ч.3 ст.213 ЦПК);3) повним; 4) ясним;5) чітким.Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (ч.2 ст.213 ЦПК, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”). Згідно з положеннями ст.ст.10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог(вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав (ч.2 ст.166 СК); застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (ч.5 ст.216 ЦК). Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи (ч.3 ст.213 ЦПК, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”). Обґрунтованість рішення суду визначають три умови:1) у рішенні мають бути відображені судження з питань про здійснення та зміст всіх юридичних фактів, що підлягають встановленню у даній справі, і про існуючі (або відсутні) між сторонами певні правовідносини; 2) ці судження повинні бути дійсними, тобто вірно відбивати зазначені факти та правовідносини, як вони відбувалися і склалися в дійсності; 3) дійсність встановлених судом фактів повинна бути засвідчена наявними у справі і дослідженими судом, тобто перевіреними та оціненими ним, доказами[70]. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду (ст.159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення. Якщо докази у справі зібрані в порядку, передбаченому ст.ст.132, 133, 140 та ч.4 ст.191 ЦПК, суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред’явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами. При ухваленні рішення суд відповідно до ст.212 ЦПК оцінює докази з урахуванням вимог ст.ст.58 та 59 ЦПК про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”). Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями ст.212 ЦПК. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого). Оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (ч.3 ст.61 ЦПК), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах. Під судовим рішенням, зазначеним у ч.3 ст. 61 ЦПК, мається на увазі будь-яке судове рішення, яким справа вирішується по суті, яке ухвалює суд у порядку цивільного судочинства (рішення, в тому числі й заочне, або ухвала, а також судовий наказ), у порядку господарського судочинства - відповідно до ГПК України, у порядку адміністративного судочинства - відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. За змістом ч.3 ст. 14, ч.3 статті 61, ч.2 ст. 223 ЦПК особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої цивільної справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів. Вимога повноти означає, що суд має дати у рішенні всебічну і повну відповідь на всі вимоги та заперечення сторін, які розглядалися судом, мають бути вирішені усі позовні вимоги. Це властивість, яка характеризує ступінь відповіді суду на всі заявлені вимоги, а також на інші питання, вирішення яких має бути відображене у рішенні суду (негайне виконання, розподіл судових витрат)[71]. Судове рішення має відповідати процесуальній формі,тобто порядку прийняття та викладення. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті (ч.ч.1, 2 ст.209 ЦПК). Згідно з положеннями статті 196 ЦПК суди повинні суворо дотримуватися таємниці нарадчої кімнати. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Вихід судді з нарадчої кімнати до проголошення судового рішення може мати місце під час перерви для відпочинку (протягом робочого часу та після його закінчення). Тому, наприклад, вихід до нарадчої кімнати у п'ятницю та проголошення рішення в понеділок є порушенням її таємниці. При цьому обмін суддею думками з ким-небудь із приводу судового рішення, що ухвалюється, не допускається (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”). Порушення правил про таємницю нарадчої кімнати є порушенням норм процесуального права і може бути підставою для скасування рішення суду, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, зокрема в разі доведення факту спілкування судді поза межами нарадчої кімнати з учасником процесу чи іншими особами з приводу справи, що розглядається (ч.3 ст.309 ЦПК, ч.2 ст.338 ЦПК) (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”). Відповідно до ст.218 ЦПК рішення суду або його вступна та резолютивна частини проголошуються негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених ЦПК. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення. Відповідно до ст.222 ЦПК Копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді. Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії, що потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, копія такого судового рішення також надсилається цим органам та/або особам у строки та порядку, визначені цією статтею.Копії судових рішень повторно видаються за заявою особи за плату у розмірі, встановленому законодавством. Як судовий документ судове рішення має бути ясним за викладенням, тобто визначеним і зрозумілим, і точним(чітким – О.А.) за змістом, тобто безпомилковим (без граматичних і арифметичних помилок).Крім зазначених вимог у літературі виділяють й інші. Так, вимога визначеності означає, що суд не може встановити альтернативне право сторони або альтернативне право вибору порядку виконання судового рішення. Не є порушенням цієї вимоги винесення факультативних рішень, у яких поряд з основним способом виконання встановлюється такі, що буде застосований у разі неможливості використання основного, наприклад, у рішенні про присудження майна в натурі може бути вказана його вартість, що стягується з відповідача, якщо на момент виконання рішення майна не буде виявлено в наявності[72]. Визначеність передбачає наявність чітких лексичних формулювань в усіх його частинах[73]. Судове рішення має бути безумовним, тобто його виконання не може бути поставлене у залежність від наявності або відсутності якихось умов. Рішення має бути легітимним, тобто відповідати юрисдикційним повноваженням суду[74]. Питання про внесення виправлень може бути вирішено судом, що ухвалив рішення, як із власної ініціативи, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі, і незалежно від того, чи виконано рішення, але в межах установленого законом строку, протягом якого воно може бути пред'явлено до примусового виконання. Внесення виправлень у судове рішення, яке не підлягає примусовому виконанню, строком не обмежено. Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді(ч.7 ст.209 ЦПК).Якщо наявність описки та орфографічної помилки виявляється пізніше, то за ініціативою суду або за заявою особи, яка бере участь у розгляді справи, питання про внесення виправлень вирішується в судовому засіданні, про що постановляється ухвала. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Їхня неявка не перешкоджає розглядові питання про внесення виправлень (ст.219 ЦПК). Заява про виправлення описок чи арифметичних помилок у судовому рішенні розглядається протягом 10 днів з дня її надходження. Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності. Проте якщо неправильне визначення стягнутої суми було наслідком, наприклад, застосування закону, який не підлягав застосуванню, то підстав для виправлення арифметичних помилок немає (п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”). Після внесення виправлень чи арифметичних помилок текст рішення змінювати не можна, проте у виконавчому листі наводяться формулювання резолютивної частини рішення в тій редакції, яку воно отримало у зв'язку з постановленням відповідної ухвали. Додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст.220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Додаткове рішення може бути ухвалене за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст.367 ЦПК; 4) судом не вирішено питання про судові витрати. Потреба у такому рішенні виникає у разі неповноти судового рішення.Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою. Додаткове рішення може ухвалити лише той склад суду, що ухвалив рішення в даній справі. В іншому разі особа має право звернутися до суду з тими ж вимогами на загальних підставах (п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”). Додаткове рішення структурно складається з 4 частин: вступної, описової, мотивувальної, резолютивної. Особливість описової частини полягає у зазначенні у ній відомостей, коли було ухвалене рішення, яке доповнюється; а мотивувальної – у вказівці на правові підстави здійсненого доповнення[75].При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.У порядку, визначеному ст.220 ЦПК, може бути ухвалено додаткове рішення й щодо заочного рішення. Оскарження додаткового рішення провадиться на загальних підставах,тобто на таке рішення може бути подано скаргу. Якщо на рішення суду подано апеляційну чи касаційну скаргу і разом із цим порушено питання про ухвалення додаткового рішення, суд повинен спочатку ухвалити додаткове рішення, а потім надіслати справу для перегляду до суду вищої інстанції. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Згідно з ч.1 ст. 221 ЦПК якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Відповідно до ст. 221 ЦПК роз'яснення рішення суду можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився встановлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання (п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”). Може бути роз’яснена не лише резолютивна, але й мотивувальна частина рішення, наприклад, якщо воно має преюдиційний характер[76].Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.221 ЦПК заява про роз'яснення рішення суду розглядається протягом 10 днів. Неявка осіб, які брали участь у справі, і (або) державного виконавця не перешкоджає розгляду питання про роз'яснення рішення суду. Ухвала, в якій роз'яснюється рішення суду, надсилається особам, які брали участь у справі, а також державному виконавцю, якщо рішення суду роз'яснено за його заявою. Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення. Виправлення описок чи арифметичних помилок, ухвалення додаткового рішення чи роз'яснення рішення при заочному розгляді справи здійснюються за загальними правилами, передбаченими ст.ст.219 - 221 ЦПК. При цьому додаткове до заочного рішення не може бути оскаржене відповідачем до суду, що його ухвалив, у порядку ст.228 ЦПК (п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України 18.12.2009 № 14 „Про судове рішення у цивільній справі”).
