кочовий спосіб життя. Серед скіфів-кочівників виділялися царські скіфи, які панували над іншими, збираючи з них данину. У IV ст. до н. е. у скіфів утворилося примітивне державне об'єднання («царство Атея») з центром у Кам'янському городищі на Дніпрі (біля Нікополя). До III ст. існувало скіфське царство в Криму, столицею якого був Неаполь (біля Сімферополя). У 512 р. до н. є. Дарій І, цар Перський, ходив на скіфів походом, але ті, використовуючи тактику «випаленої землі», змогли уникнути поразки.
Звичаї та традиції скіфів були досить жорстокими й суворими. Вони грунтувалися на двох основних принципах: безпощадність до ворогів і вірність своїм побратимам. Скіфи пили кров перших убитих ними ворогів, робили чаші з ворожих черепів та сагайдаки зі шкіри правиць убитих супротивників тощо. Жорстокістю відзначалися й поховальні обряди скіфів — часто в жертву приносили дружин, рабів, коней.
У III ст. до н. є. скіфів витісняють сармати (алани, роксала-ни, язиги). їхню назву виводять з іранської мови, де вона означає «оперезаний мечем». Вони складали