Основні аспекти теми

Відродження української культури, зокрема української літератури після соціальних та національних катаклізмів в Україні у першій чверті ХХ століття. Роль і значення “українізації”, боротьби за державність української мови в бурхливому процесі відродження української літератури.

Особливості літературного процесу в Україні цієї доби. Участь у творенні української культури і літератури старої демократичної інтелігенції. Прихід в літературу покоління, що зберегло певну внутрішню незалежність і докладало зусиль для плідного розвитку української літератури. Вірність ідеалу творення повноцінної національної літератури - П.Тичина, М.Семенко, М.Йогансен, Д.Фальківський, М.Терещенко, В.Поліщук, Остап Вишня, Ю.Смолич, М.Бажан, О.Довженко, Ю.Яновський та ін. Прихід у літературу молодої робітничо-селянської інтелігенції, котра брала участь у революційних подіях (М.Хвильовий, Г.Епік, В.Минко, І.Микитенко, І.Ле, Г.Косинка, І.Кириленко, А.Головко, П.Панч та ін.)

Створення масових літературних організацій - Плуг, Гарт, ВАПЛІТЕ, ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників), МОЛОДНЯК, ЛАНКА - МАРС (Майстерня революційного слова), НОВА ГЕНЕРАЦІЯ, АВАНГАРД. Розпуск літературних організацій (1932), створення єдиної Спілки радянських письменників (1934), з «комуністичною фракцією» в ній, тиражування резолюцій та постанов про «політику партії в галузі художньої літератури». Підпорядкування української спілки письменників всесоюзній. Підкріплення організаційного рівня “методологічним” – директивним впровадженням “методу соціалістичного реалізму”.

Могутній процес відродження й розвитку української національної самосвідомості, культури, літератури. Місце в ньому «українізації», боротьби за державність української мови. Поява журналів («Мистецтво», «Шляхи мистецтва», «Червоний шлях», «Життя і революція», «Нова генерація», «Всесвіт», «Глобус», «Вікна»). Перша “Літературна газета” та журнал «Критика».

Жорстокість умов життя України, починаючи з кінця 20-х років. Геноцид українського народу. Голодомор. Беззастережне політичне втручання в культурний, літературний процеси, догматична уніфікація літературно-мистецького життя. Посилення політичного терору, репресивного втручання адміністративно-тоталітарного режиму Москви.

Занепад літературної творчості: декретованість тематики («виробнича», «колгоспна», «історико-революційна» тощо) і героїв (образи комуніста, робітника, ін.), стильова уніфікація. Унеможливлення розкриття таланту на іманентній основі за таких умов. Перетворення небагатьох, впокорених радянською владою письменників на «класиків соціалістичного реалізму» (П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, Ю.Яновський та ін.).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ	\|	Літературна дискусія на Україні 1925-1928 років: її хід та етапи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.