Основні аспекти теми

Внесок у розвиток прози митців старшого покоління – В.Стефаник, Ольга Кобилянська, В.Винниченко, Г.Хоткевич, С.Васильченко. Прихід на початку 20-х років нових письменницьких сил: А.Головко, М.Ірчан, М.Хвильовий, П.Панч, В.Підмогильний, Г.Косинка, О.Копиленко, І.Сенченко, Остап Вишня. В середині 20-х років – Ю.Яновський, Ю.Смолич, Іван Ле, І.Микитенко, К.Гордієнко, С.Тудор та інші.

Домінування жанрів малої прози - оповідання, нарису, новели, фрагментарної повісті. Поява творів широкого епічного плану з 1926 – 1927 рр. Проблематика і новаторство в галузі поетики малої прози в період революційних подій та початку 20-х років. Взаємодія реалістичних тенденцій з тенденціями модерністськими. Неоромантичний та реалістичний напрями в малій прозі.

Етапи розвитку епічної прози. Становлення жанрів повісті й роману. Проблеми міста і села (“двох культур”), соціального, національного, духовного розвитку української інтелігенції. Утвердження жанрів роману і повісті в другій половині 20-х років. Романи “Бур’ян” А.Головка, “Майстер корабля” Ю.Яновського, “Роман міжгір’я” Івана Ле, “Вальдшнепи” М.Хвильового, “Останній Ейджевуд”, “По той бік серця”, “Фальшива Мельпомена” Ю.Смолича, “Сонячна машина” В.Винниченка, “Місто” В.Підмогильного, “Чорне озеро” В.Гжицького.

Здобутки в жанрі повісті: “Голубі ешелони”, “З моря”, “Без козиря”, “Повість наших днів” П.Панча, “Брати”, “Вуркагани” І.Микитенка, “Карпатська ніч” М.Ірчана, “Повість про Івана Івановича” М.Хвильового. Стильові пошуки та здобутки у жанрах роману та повісті. Тематичне та проблематичне багатство української прози 20 - початку 30-х років.

Трагічна постать М.Хвильового (Фітільова) в українській літературі та культурі. Багатогранність творчої діяльності митця – поета, прозаїка, публіциста, організатора літературного процесу, його вплив на розвиток суспільно-політичної думки. Порушення ним відповідальних проблем у Літературній дискусії 1925-1928 рр., протест проти провінційного існування

українства – так званої «червоної просвіти», орієнтація на «психологічну Європу» і відмова від «російського диригента», проголошення «азіатського

ренесансу» та «романтики вітаїзму». Закомплексованість М.Хвильового на

ілюзорних націонал-комуністичних ідеях, розв’язана самогубством письменника 13 травня 1933 р.

Дебют М.Хвильового як поета-авангардиста (збірки «Молодість», 1921; «Досвітні симфонії», 1922; поема «В електричний вік»). Новели збірки «Сині етюди» (1923) – подія в українській прозі 20-х років. М.Хвильовий – «основоположник справжньої української прози» (О.Білецький). Поступова

еволюція письменника від імпресіоністичної манери з деякими ознаками неоромантизму та експресіонізму до неореалізму. Загострення протистояння

уяви та дійсності («Арабески»), високої мети та шляхів, що компрометують і

внеможливляють її («Кіт у чоботях», «Редактор Карк» та ін.).

Розкриття антилюдської суті революції, здійсненої більшовиками, у новелах «Я (Романтика)», «Мати». Авторська майстерність при змалюванні психологічних колізій: яскрава символіка і метафорика, міфологізація сюжету. Проблема «зайвих людей» – недавніх активних учасників громадянської війни, що не знаходять собі місця в новій, пореволюційній дійсності в повісті «Санаторійна зона» (1924). Образи Анарха, Хлоні, Майї, Карно. Лірико-імпресіоністична стилістика твору.

Розвінчування фарисейства комуністичних чиновників, подвійної моралі партійців і державних керівників у новелах «Ревізор» і «Свиня», повісті «Іван Іванович» (1929).

Порушення важливих питань національно-культурного відродження

України в «незакінченому» романі «Вальдшнепи» (1926), суголосних з проблематикою дискусійних циклів памфлетів письменника («Камо грядеши», «Думки проти течії», «Апологети писаризму») і памфлета «Україна чи Малоросія?». Деградація носіїв комуністичної ідеї (Карамазов), протиставлення їм вольових, цілеспрямованих особистостей (Аглая). Посилення елементів публіцистики у прозі М.Хвильового.

Повернення художньої спадщини М.Хвильового, сучасна оцінка його творчості в Україні та зарубіжжі.

Г.Косинка (Стрілець) – талановитий новеліст модерної ґенерації. Життя і творчість письменника, його трагічна доля. Збірки «На золотих богів» (1922), «За ворітьми» (1925), «В житах» (1926), «Циркуль» (1930), «Серце» (1933) та ін. Стефанівська традиція в рецепції митця. Стильове розмаїття новелістичного мислення: імпресіоністичні витоки («Мент», «Троєкутний бій»), романтична стихія («На золотих богів»), сліди символізму («Заквітчаний сон»), реалістична палітра («В хаті Штурми»). Широкий тематичний діапазон новелістики, культурософські алюзії з української класики. Імпресіоністичні прийоми характеротворення. Об’єктивно-драматичний, загальнолюдський погляд на відтворювану дійсність. Особливості сюжетних структур: гостродраматичні конфлікти персонажів з дійсністю, поетизація «заблуканих героїв». Три драми у долі народу в прозі митця.

Філософський розтин болючих конфліктів у житті нації загалом і людини зокрема у зрілих творах («Фавст» і «Гармонія»). Драматичні категорії, зокрема катарсис, у прозаїчному доробку Г.Косинки. Інтенсивність змістового насичення слова, фрази, образів. Самобутність прозового стилю митця.

Тема 2. Екзистенційний напрям у прозі. В. Підмогильний

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3	\|	Основні аспекти теми

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.