Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тема 2. Кримінальний процесуальний закон

План:

1. Кримінальне процесуальне право – самостійна галузь права. Джерела кримінального процесуального права України.

2. Структура Кримінального процесуального кодексу України. Поняття, структура і види кримінальних процесуальних норм.

3. Чинність кримінального процесуального закону у просторі, часі і щодо осіб.

4. Значення рішень Конституційного Суду України, роз’яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ для кримінального провадження.

5. Застосування кримінального процесуального закону за аналогією.

 

Провадження у кримінальних справах у відповідності з Конституцією Україні повинно здійснюватись виключно у порядку, який встановлюється зако­ном. Таким систематизованим законом, що визначає права і обов'язки учасників кримінально-процесуальних відносин та порядок провадження у кримінальних справах, є цей Кримінально-процесуальний кодекс України.

Кримінально-процесуальне право є обов'язковим компонентом, важливою ланкою всієї системи права в Україні.

Правильне розуміння кримінально-процесуального права є необхідною умовою для відмежування цього поняття від інших, подібних до нього.

У судовій практиці при вирішенні конкретних справ виникають такі ситуації, коли виконання приписів процесуальних норм тягне за собою порушення норм матеріального права, і навпаки. Проте кримінально-процесуальним законом не передбачено, як повинен діяти в таких випадках суд. У результаті, зустрічаючись з подібними колізіями, суди чинять по-різному, але в більшості випадків судова практика надає перевагу процесуальному закону.

Кримінальне судочинство являє собою сферу суспільних відносин, у якій панує правова форма регулювання. Однак, воно відрізняється і тим, що застосування норм закону в багатьох випадках ґрунтується на моральних нормах. Норми права в кримінально-процесуальному законодавстві визначають порядок діяльності, повноваження посадових осіб, статус учасників процесу, характер і порядок прийняття й оскарження рішень та інш. Але варто звернути увагу, що кримінально-процесуальний закон не дає повної свободи в розпорядженні процесуальними правами.

Тому виникає необхідність у додатковому регулюванні дії суб'єктів кримінально-процесуального доказування. Таке додаткове регулювання обумовлюється особливостями цієї форми суспільних відносин, де суб'єкти кримінально-процесуального доказування для досягнення цілей слідчої діяльності розкриття злочину наділені значними владними повноваженнями. Іншою особливістю процесу розслідування кримінальних справ є також і те, що закон не дає чіткої регламентації всіх засобів і методів проведення слідчих дій. Багато питань процесу розслідування не мають конкретного визначення в законі й у цьому плані гостро встає проблема: якими засобами буде відбуватися досягнення цілей кримінального судочинства. У зв'язку з цим, А.Ф. Коні писав: “В кожній судовій дії поряд із питанням, що варто провести, виникає питання “як” це провести”.

Панування правової форми регулювання в кримінальному процесі зовсім не означає, що мораль, як форма суспільної свідомості, зовсім витиснута з його норм, і що моральні вимоги діють у цій сфері лише винятково через правові розпорядження. Мова йде про складну взаємодію норм права і моралі в процесі розслідування кримінальних справ.

Характеризуючи специфіку права і його соціальних функцій, Л.С. Явич підкреслював, що право не може бути очищене від моралі, відокремлено відділене від впливу її норм. “Цинічно зневажаючи загальнолюдськими категоріями справедливості, правди і неправди, добра і зла, законодавці і судді не можуть боротися зі злочинами, виправляти вдачі людей, зміцнювати престиж права і правосуддя”.

Багато норм кримінально-процесуального законодавства, визначаючи правові гарантії охорони моральних цінностей особистості, чітко визначають поведінку слідчого, прокурора, судді (наприклад, заборонено домагатися показань обвинувачуваного й інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз і інших незаконних дій). Однак, законом заборонені тільки ті дії або способи їхнього здійснення, що явно і при будь-яких умовах суперечать моралі.

Можна виділити такі ознаки кримінально-процесуального закону:

1) це акт, що має найвищу юридичну силу;

2) він формулює принципи і регулює процедуру кримінального судочинства;

3) він регламентує діяльність учасників процесу, надаючи їм певні права й обов'язки;

4) цей акт націлений на вирішення завдань кримінального процесу.

Зовнішньою, документальною формою кримінально-процесуального закону є нормативні акти, які можна класифікувати за різними підставами:

1) за юридичною силою — закони (КПК) і підзаконні акти (наприклад, Інструкція про порядок прийому, реєстрації, обліку та розгляду в органах, підрозділах та установах внутрішніх справ України заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і пригоди);

2) за сферою дії — загальнообов'язкові, спеціальні, локальні;

3) за ступенем загальності правових норм — загальні та норми, що конкретизують;

4) за характером волевиявлення — норми, що встановлюють, норми, що змінюють, і норми, що скасовують;

5) за часом дії — визначено-строкові та невизначено-строкові;

6) за суб'єктами нормотворчості — видані Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами, відомствами.

Слід також пам'ятати, що на відміну від кримінального застосування кримінально-процесуального закону за аналогією є можливим і необхідним, оскільки кримінально-процесуальне законодавство має чимало прогалин. Звичайно, в міру внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального закону цих прогалин стає все менше, однак вимога щодо усунення цих прогалин в повному обсязі є нереальною і нездійсненною. Тому ті аспекти кримінально-процесуальної діяльності, що не врегульовано законодавцем, регулюються за аналогією іншими нормами кримінально-процесуального закону.

Система кримінально-процесуального законодавства.

Кодекс складається з 9 розділів і 36 глав, які умовно по­діляють на Загальну та Особливу частини. До Загальної частини входить перший розділ Кодексу "Загальні положення", який об'єднує норми, що стосуються усіх стадій і форм провадження кримінальних справ. Особлива частина об'єднує інші розділи Кодексу, в яких містяться норми, що регламентують кожну стадію провадження.

Кримінально-процесуальний кодекс є найважливішим, але не єдиним законом, що регламентує провадження у криміналь­них справах. До законодавчих актів, що входять до кримінально-процесуального законодавства слід віднести:

1. Про адвокатуру: Закон України від 5 липня 2012 року.

2. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 р.

3. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року.

4. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992р.

5. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 р.

6. Про попереднє ув`язнення: Закон України від 30 червня 1993 р.

7. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 р.

8. Про судоустрій та статус суддів. Закон України від 7 липня 2010 р.

Окремого розгляду під час вивчення системи кримінально-процесуального законодавства потребують постанови Пленумів Верховного Суду та Вищого спеціалізованого Суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України. Від часу набрання чинності нового КК України з'явилося чимало Законів України, якими внесено зміни та доповнення до чинного кримінального законодавства. У зв'язку з цим набуває актуальності питання правозастосовного тлумачення закону про кримінальну відповідальність.

Постанови ПВСпУ є роз'ясненнями, в котрих дається тлумачен­ня кримінально-правових норм і які орієнтують судову практику на правильне застосування чинного законодавства. Це сприяє усуненню прогалин і недоліків у кримінальному законодавстві. При цьому в постановах ПВСпУ йдеться про легітимні повноваження, якими законодавець наділив судові органи - правом видавати певні роз'яснення щодо положень, які не відображені чи нечітко закріплені в кримінально-правових нормах. Набуваючи форми постанов, роз'яснення ПВСпУ мають загальний характер і не підміняють законів.

Особливістю кримінально-процесуальної діяльності є досить детальна регламентація її нормами кримінально-процесуального права. У зв'язку з цим для теорії і практики кримінального судочинства набуває великого значення розробка питань про те, як у правовій нормі формулюється державна воля, якими засобами досягається поєднання її з волею суб'єктів правовідносин, яким є шлях найбільш ефективного впливу правової норми на суспільні відносини для одержання найкращого практичного результату.

Частина цих питань може бути з'ясована при розгляді видів і структури кримінально-процесуальних норм.

Кримінально-процесуальна норма як загальноправова норма має такі особливі риси:

1) це загальновизнане правило поведінки, що формулюється державою і має загальнообов'язковий характер (положення норм права повинні сприйматися як безумовна вказівка до дій, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з приводу їх доцільності чи раціональності);

2) це формально визначене правило поведінки (в нормі закріплюються права й обов'язки учасників відносин, а також санкції за порушення встановлених норм: приписи норм повинні виконуватися в тому обсязі, в якому вони формально закріплені);

3) це правило поведінки загального характеру (правило поведінки адресовано не конкретній особі, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, що регламентується нормою права);

4) це правило поведінки, що набуває характеру нормативності у чітко встановленому порядку (норма стає такою тоді, коли вона видається вповноваженим на те органом у межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розробки, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміни та відміни дії і змісту норм);

5) це правило, здійснення якого забезпечується державою (держава створює реальні умови і засоби, що сприяють безперешкодному здійсненню правил поведінки, а також створюються засоби заохочення, переконання, примусу і санкцій за невиконання вимог).

Кримінально-процесуальна норма — це встановлене законом правило чи порядок діяльності або поведінки учасників кримінального судочинства, яке забезпечується силою державного примусу.

Кримінально-процесуальна норма як загальноправова норма має такі особливі риси:

1) це загальновизнане правило поведінки, що формулюється державою і має загальнообов'язковий характер (положення норм права повинні сприйматися як безумовна вказівка до дій, що виходить з державних структур, і не підлягають обговоренню або оцінці з приводу їх доцільності чи раціональності);

2) це формально визначене правило поведінки (в нормі закріплюються права й обов'язки учасників відносин, а також санкції за порушення встановлених норм: приписи норм повинні виконуватися в тому обсязі, в якому вони формально закріплені);

3) це правило поведінки загального характеру (правило поведінки адресовано не конкретній особі, а поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, що регламентується нормою права);

4) це правило поведінки, що набуває характеру нормативності у чітко встановленому порядку (норма стає такою тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом у межах його компетенції і в рамках встановленої процедури, тобто з додержанням порядку розробки, обговорення, прийняття.

 

Кримінально-процесуальний закон, як і будь-який закон, має власні правила дії в часі, просторі й стосовно осіб. Вони викладенні у ст. 3 КПК України.

Дія кримінально-процесуального закону в просторі може бути територіальною й екстериторіальною.

Територіальна чинність кримінально-процесуального закону окреслена територією України та визначається державним суверенітетом. Провадження у кримінальних справах на території України здійснюється за правилами Кримінально-процесуального кодексу України незалежно від місця вчинення злочину.

Екстериторіальна дія закону регулюється міжнародними договорами та передбачає поширення законодавства певної держави за межі її території. Так, провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває поза межами України під прапором або розпізнавальним знаком України, здійснюється згідно з кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не перед­бачено міжнародними договорами.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі може бути прямою та зворотною. Пряма дія закону полягає в тому, що при провадженні у кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє під час провадження дізнання, досудового слідства чи судового розгляду справи.

За загальним правилом, закон зворотної сили не має (ст. 58 Конституції України). Проте кримінально-процесуальний закон, згідно з яким покращується становище учасників процесу (надаються нові додаткові права, скасовуються певні обмеження тощо), має зворотну силу, тобто поширюється на ті кримінально-процесуальні відносини, що виникли до його прийняття.

Чинність кримінально-процесуального закону щодо осіб характеризується загальним правилом: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії та є суб'єктами відносин, котрі він регулює. Дія кримінально-процесуального закону поширюється на всіх громадян України, осіб без громадянства й іноземних громадян, окрім осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності (дипломатичним імунітетом).




Переглядів: 1187

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Тема 1. Поняття, суть і завдання кримінального процесу | ТЕМА 3. Засади кримінального провадження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.