TAKE A WALK

І от врешті опиняєшся сам, сам на сам із собою, із внутрішнім дагестаном, з усіма його метастаза- ми. Зовнішній світ, якщо й не простіший, то принаймні розрідженіший. Ну, бо що? – май- же повний вакуум по лінії видимого горизон- ту; що далі від країв і ближче до «Й» з «а», тим наочніша субстанціональність – якісь туман- ності, якісь гало, полярні галюни, розряди... Далі – перші прояви уявної матеріальності: кисневий баланс, ізобари, телевізійні прогно- зи... Ще далі – мабуть, як наслідок змішування дощу і пилу – із зовнішньої мряки викриста- лізовуються міста, залізничні квитки (бронь, бронь, бронь), сигаретний дим, попіл, а потім і самі сигарети, і взагалі купа непотребу – ме-

блі якісь, колготки і, боронь Боже, тьолки... (Творче неба а землі, і всіх тварей видимих і невидимих, яко послав єси свого архангела Євстахія благовісти зачаття Зорі Зари, так і нам ниспошли Духа Святого і пошли бджолам моїм зачати густії меди, жовтії воски, пишнії шишки. Господу нашому на хвалу, а мені, пас- тиреві ягнят і тьолок, і телиць тяжОлих, дай на прожиток ясність зору од роси небесния і добре серце від влаги земная, і ситий дим од усіх зелій цвітучих і дерев по землі! З Божою поміччю дихати нам...) І що ближче до тебе, то умовніша межа дагестану, то густіша субстан- ція реальності, то чіпкіші її мацаки. Тут і роди- чі якісь із подібним гемоглобіном, і книжечка відривних бонусів, штампи якісь, блядь, довід- ки, аморальні обов’язки, туалетні імперативи. І ще – пів шафи одягу, вп’ятеро нафік не чита- них книжок, кілометри музики, японський ка- лендарик, недодуманий план, гігабайт літогра- фій – хто б усе рахував? Не в цьому справа. Не в цьому, так би мовити суть. Суть там, де ма- цаки реальності непомітно, безшовно перерос- тають у метастази внутрішнього дагеста- ну – йобіус-мьобіус, де я? Назовні – меблі,

всередині – шухлядка. Назовні – одяг, всере- дині штрихкод. А де мої ідентифікаційні коди? Де генотипи, блядь? І де ви, діточки мої, синоч- ки мої єдиноутробні «Й» та «а»? Де вас шука- ти? (За горами, за ріками ми спать полягали. Зара Тлуста в головах, Ургант VII в ногах, ан- гели-хоронителі хоронять наші душі до самого ранку од ножа, од меча, од лихого чоловіка, од прищів на сраці, од каки на серці, од бодуна ка- лічного та інших явлєній богомерзенних). Фі- гясно, за таких розкладів ти починаєш нерву- вати, шарпатися, робити зайві рухи і говорити зайві слова – щось дуже розумне сказав, так? Бо врешті-решт опиняєшся сам, сон – не сон, гра – не гра, баш на баш, усе на зеро, сам на сам, достоту самітник, достоту самець. Само- стійно з передчуттям відсутності, з прохасько- вим псом, з глибокою гуцулією, з томограмами карусельних коників. «Хто тут?» – хочеться за- питати. А – нікого. (А – некдот: у задні двері переповненого автобуса втискається в дупу накурений чувак, тупо розпихаючи всіх, про- лазить по ногах до початку салону і там падає на коліна якійсь бабці – та, звичайно, в крик:

230

мало того, що ви впхалися в задні двері пере-

повненого автобуса, мало, що людей тупо по- розпихавши, пролізли по ногах до початку салону, то ще й впали на коліна якійсь бабці, мені себто! – а чувак так злякано озирається і каже: «Хто тут?») От і я питаю? Хто тут? А у відповідь – стільки анімації, а у відповідь – така пурга і гори глутамінату натрію. (Здорова була вода-ілона, що з неба впала оболонню, здорова була земля-ілона, що проросла з ба- биного лона, благословенне будь вікно-ікона, дзеркало карми, піщина солі, дещиця старту, гой-на. Бо прийду я з новими ключами і увійду в море, і очиститься море. Бо увійду я в корін- ня трав, і проросту голками-нитками, і ціані- дами, і потом запашним – тобі на кропління, дітям на благословіння). А я заглянеш углиб себе, то відразу за гландами починаються такі лабіринти! Дивися сам: проїжджаєш Pharyhx і відразу потрапляєш в тунель Esophagus – там можна тиснути на газ, можна не тиснути, по- воротів нема, але поспішати однаково нікуди, далі Ventriculus – щось на кшталт роздоріж- жя, хоча насправді фікція, так, покрутитися, швидкості поперемикати, шкірку поганяти, бо насправді дорога без варіантів – Duodenum,

Flexura (як не одна, то друга), Coli Dextra, Co- lon Ascendens – ну просто назви нічних клу- бів, а не кишки наші єдиноутробні. Коротше, крутитися там можна довго, але як не крути, вкінці потрапляєш в кінець, сиріч у Rectum, себто в анус, себто опиняєшся в задниці, чого й нам усім... Цей лабіринт і є наша доля, про- ста, як вхід-вихід, лоно-нулик, ротик-хрестик, вкл-викл, от і відключаєшся, от і ставиш усе на зеро, от і карамболиш чорним всередину – собі вістую, собі звістую, собі в очко флеш-рояль, собі в дупло білочку, і знову перебор. І ти зда- єшся. Здаєшся дуже швидко. І кажеш «Я пас!» («Мене нема!») А ті, кого ти пас, залишившись без паші, пасуть задніх, опускаються, пишуть вірші, потроху починаючи пробувати на смак пастиря, спочатку так, ніби-то для забави по- кусуючи, попервах небагато – ну, поли плаща, ну піхви меча, обладунки, аксесуари; потім – шкіра і тіло живе, епідерміс, волосся, кігті, по- рох з копит, згодом – кінцівки, німб, голова та інші важливі органи, а на десерт – трохи крові, кісткового мозку, секреції, а на закуску – душу! Душу подвійну з вершками і на брудершафт!

232

Цукор одноразовий додому заберемо. Дольче,

курва, віта. Eat fast, die young, motherfucker. Людина – храм. Храм! – і нема людини. І з’їла паства пастиря, бо ж ти скавчав «Я пес!», бо ти ж нявчав «Неме мена!». І «мене, текел, фарес» за милу душу. Все пораховано, а тебе нема. Хто тут, питаєш? І щойно запитаєш, як знову почнеш згущуватися, сотатися від лінії види- мого горизонту – спочатку в галюциногенні гало, потім у залізничні квитки (бронь, бронь, бронь), далі – в, боронь Боже, родичів з їхнім гемоглобіном і недодуманим планом... Ну і в тьолки-меблі, єблі-з-грамофоном, мьобіус-з- облизуванням, ясперс, брістоль – добре б ра- хунок-фактуру на все це добро – і в метастази внутрішнього комбінату, як же без цього, біло- чко моя місячна, зоряна, ясная. Небесний про- вайдер конкретно гальмує. Зате твій земний дилер вділяє кайфу в обмін на силаботоніку. Сьогодні візьму корабля два, каже. А як роз- кручусь трохи, пацанам долги вольния і не- вольния повіддаю, ти мені припаси там стакан акросонетів і пакетиків з десять співомовок руданського. До чого техніка дійшла, йофана... (А в полі море, а в тім морі золотий камінь мо- хом покритий, а з того моху золота гілка рос-

те, а на тій гілці гніздо золоте, а в тому гнізді цар Кумар сидить, ти цар Кумар, скликай свій гад лісовий, луговий, свій чад степовий, водя- ний, гноєвий, свій яд погрібний призбирай, на долю залиш, на п’яточку дай, через море, че- рез шавлійовий міст, що під тим мостом брат Євстахій стоїть, що під Євстахієм тлуста Зара лежить, ти тлуста Зара, скликай свій смур сур- мою з білої кості, і торкни зелом жовтої кості кожного гостя, та вийми зуб до землі од чорної кості, віджени напасті-злості од нарожденого хрещеного раба Божого Юра). Врешті-решт всюди можна непогано влаштуватися. В мен- тальному Непалі, наприклад, можна на фабри- ці фасування міцних горішків, працювати над- кусувальником фісташок безсмертя, бугага. От цим і займуся. А ти що, думав буде якийсь кінець? Типу фінал із титрами? Попустится. Титул бачив? Ну, от і take a walk. Себто – гулєй! Фісташки за мною.

234

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
TAKE IT	\|	ШКІЛЬНИЙ АВТОБУС

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.