Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Вітчизняне образотворче мистецтво пер. пол. ХІХ ст.

Українська культура пер. пол. ХІХ ст.: загальна характеристика.

Вітчизняний літературний процес пер. пол. ХІХ ст.

Вітчизняне образотворче мистецтво пер. пол. ХІХ ст.

Питання 1.

Впродовж пер. пол. XIX ст. східноукраїнські землі входили до складу Російської імперії. Відповідно до Андрусівського перемир’я 1667 р. між Річчю Посполитою і Росією остання інкорпорувала сформовану в ході Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. козацьку державу Гетьманщину - Лівобережну Україну. До складу Російської імперії було включено і Правобережну Україну, тобто колишні Київське, Волинське, Подільське і Брацлавське воєводства Речі Посполитої. Каталізаторами активізації вітчиз. соціокультурного життя пер. пол. ХІХ ст. стали: Вітчизняна війна 1812 р., селянські заворушення 1802-1804 рр. на Херсонщині, Київщині та Поділлі, чугуївське повстання 1819 р. і польське повстання 1830-1831 рр., а згодом і національно-визвольні рухи та революц. події кінця 1840-х рр. у країнах Західної Європи, а саме буржуазно-демократичні революції 1848 - 1849 рр. у Франції, Німеччині, Австро-Угорщині та Італії. Крім таємних антиуряд. організацій декабристів ("Священної артілі", "Спілки рятування", "Спілки благоденствія", "Південного тов-ва") під їх ідейним впливом постали таємні просвітницькі гуртки вихованців і викладачів середніх та вищих навчальних закладів (у Харківському і Київському унів-ах), які пропагували ідеї французького Просвітництва і виступали за скасування кріпосницького устрою. На окрему увагу заслуговує "Слов'янське товариство святих Кирила і Мефодія" чи Кирило-мефодіївське товар-во (Київ, 1845-1847), програмні документи якого: "Статут", "Закон Божий" ("Книга Буття укр. народу"), відозви "Брати українці" і "Брати великоросіяни і поляки", свідчать, що метою "братчиків" був перехід від абсолютистського устрою до республіканського і створення федерації очолюваної всенародними зборами слов'янської спілки християнських республік.

В цей час одним із стимулів активізації укр. національної самосвідомості став вітчизняний романтично-фольклористичний рух, а вітчизняні історіографія, мовознавство, фольклористика й етнографія розвивались як наукові дисципліни у Харківському і Київському університетах. Тоді ж сформувались художній метод та ідеологія укр. романтизму у вітчизн. культ.-мистецькому житті ХІХ ст. як складової зумовленого національно-визвольними прагненнями слов’янських націй потужного слов’янського романтичного руху. Впродовж пер. пол. XIX ст. укр. етнічні землі перебували і в складі Австрійської імперії та Угорського королівства, зокрема перша з них окупувала Східну Галичину і Північну Буковину. Загальні тенденції екон. розвитку Сх. Галичини, Пів. Буковини й Закарпаття: 1. консервативний характер форм і методів домінуючого сільськогосподарського сектору в рамках феодально-кріпосницького устрою, 2. низький рівень та незначні обсяги переважаючого сільського ремісничо-мануфактурного виробництва як зародку капіталістичної промисловості. Головна ланка соціальної структури вітчизняного етносу на зах.-укр. землях у пер. пол. ХІХ ст. - феодально залежні селяни у системі поміщицького господ-тва. Провідну роль у розвитку укр. громадс. і культ.-мист. життя Сх. Галичини, Пів. Буковини і Закарпаття відіграло укр. греко-католицьке духівництво як найосвіченіша верства західноукр. суспільства. Загальною тенденцією розвитку вітчизняного культ.-мист. життя на укр. землях у пер. пол. XIX ст. була офіційна колонізаційна політика російськ., австр. та угорськ. урядів, як-от денаціоналізація шляхом примусового запровадження у вітчизн. громадс. і культ. процесах, замість укр. мови, німецької, польської, угорської та румунської мов. Водночас, розвиток усіх форм вітчизн. культ.-мист. життя впродовж XIX ст. в цілому був ідейно зумовлений політично багатовекторним, масовим національним культ.-просвітниц. рухом, як складником загальноєвроп. поширення ідеології Просвітництва і Романтизму.

(Також у цьому питанні треба стисло розповісти основ. зміст питань №№ 2,3,4 і 9 цієї теми).

Питання 2.

Впродовж пер. пол. XIX ст. - становлення нової укр. літератури, прикметною особливістю якої було співіснування різних, як традиційних вітчизняних, так і нових західноєвропейських, художніх напрямів та стильових течій - просвітительського реалізму і романтизму в різних модифікаціях, просвітительського класицизму, сентименталізму і т.д. В укр. літературі тривав розвиток основних жанрових форм, зокр. байки, поеми, балади, ліричного вірша у творчості П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковського та А. Метлинського, здобутки яких є витоками основних тематично-стильових течій поезії вітчизн. романтизму - фольклорно-побутової, фольклорно-історичної, громадянської і психологічно-особистісної. Чільне місце в історії тогочасної української прози, представленої насамперед олітературеними народними оповіданнями, посідають славнозвісні повісті Г. Квітки-Основ’яненка. Творчість згаданих вище письменників, гол. чином вихідців з укр. дрібномаєткового дворянства, засвідчує спробу поєднання ними у літературній діяльності проурядової політичної орієнтації з ліберальними ідеями європейських Просвітництва і Романтизму та підвищеним інтересом до культури українського народу.

На думку істориків українського письменства, позначений виходом у світ "Кобзаря" (1840 р.) і поеми "Гайдамаки" (1841 р.) Т. Шевченка та першого повного видання "Енеїди" (1842 р.) І. Котляревського період кін. 1830-х - 1840-х рр. у розвитку вітчизн. поезії відзначався надзвичайною строкатістю, суголоссям різних стилів: "фольклорного" романтизму (Т. Падура, ранній Я. Щоголів, М. Костомаров), романтизму поглиблено-особистісного (А. Метлинський, Т. Шевченко, М. Петренко), сентименталізму (В. Забіла, О. Шишацький-Ілліч, С. Руданський), просвітительського реалізму і т.д. Основним предметом вітчизн. поетичної творчості 1840-х - 1850-х рр. було соціокультурне буття укр. народу і, в першу чергу, його історія і фольклорно-етнографічний вимір у найширшому значенні. До найпомітніших представників укр. поезії цього періоду належать П. Гулак-Артемовський та Є. Гребінка. Виходячи із кращих традицій західноєвр., російс. та укр. літератур ХУІІ - ХУІІІ ст. - здобутків Д.Мільтона, Ж.-Б. Мольєра, І. Хемніцера, І. Дмитрієва, І. Крилова, І. Котляревського, Петро Гулак-Артемовський (1790 - 1865 рр.) увійшов до історії вітчиз. письменства насамперед як байкар. Євген Гребінка (1812 - 1848 рр.) відомий передусім як автор популярних укр. байок та укр. і російських поезій, зокр. тексту романсу "Чорні очі", а також російськомовних повістей та оповідань, як-от "історичної бувальщини" "Ніжинський полковник Золотаренко".

Головну роль у розвитку укр. літер. процесу ХІХ ст. відіграв визначний укр. громадський і культурний діяч, поет, прозаїк і митець Тарас Шевченко (1814 - 1861 рр.). Діяч “Слов’янського товариства святих Кирила і Мефодія”, вихованець Петербурзької Академії мистецтв, її академік з 1860 р., колишній кріпак та багатолітній політичний засланець, він назавжди увійшов до історії укр. та світового письменства першою поетичною збіркою “Кобзар”, що відіграла разом з усім його творчим доробком вирішальну роль у становленні нової вітчиз. літер-ри. Перебуваючи спочатку під ідейно-худож. впливом творчості І.Котляревського та Г. Квітки-Основ’яненка і, в цілому, укр. романтичної школи 1830-х рр., російс. та польського романтизму, Т. Шевченко плідно працював у межах фольклорно-істор. течії вітчиз. романтизму, зокр., звертався до теми козаччини (епопея “Гайдамаки”, твори “Тарасова ніч”, “Гамалія” й ін). Провідною для творчості Т. Шевченка періоду 1843–1847 рр. - етапу “трьох літ”, стала романтична громадянська течія, представлена засуджуючими російс. самодержавство політичними поезіями (“Кавказ”, “Три літа”, “Холодний яр”, “І мертвим, і живим…”, поеми “Сон” і “Великий льох” й ін). Розроблена ним у той же час і фольклорно-побутова течія романтизму (поеми “Наймичка”, “Сова” та ін). У творчості поета доби заслання переважають зразки романтичної психологічно-особистісної течії, передусім, започаткована циклом “В казематі” лірика соціально-філософс. спрямування(“Якби ви знали, паничі”), а в останні роки життя Т. Шевченко приділив увагу політичним мотивам поезії з широким використанням античної та біблійної образності (поеми "Неофіти" і "Юродивий", вірші "Осія. Глава ХІУ", "Во Іудеї во дні они", "Ісаія. Глава 35" й ін.).

Впродовж пер. пол. XIX ст. провідною харак-кою розвитку літерат. процесу як на західноукр. землях зокрема, так і в Австр. імперії й Угорськ. королівстві в цілому було поєднання традицій просвітительського класицизму і нової тоді сентименталістської літер.-мист. течії, доповнюваної комплексом преромантичних, а згодом і романтичних, ідейно-стильових тенденцій. Відокремлена від укр. фольклорної спадщини церковною ідейною спрямованістю, представлена лише реліг.-філософським і етикетним поетичними жанрами, передусім молитовною лірикою і одами на честь святих та духовних осіб, течія “шкільного класицизму”, творцем якої було укр. греко-католицьке духівництво, являла собою наслідування зразків просвітительського класицизму франц. і німец. літератур на основі продовження традицій вітчизняної “книжної” поезії доби Бароко. Разом із тим, саме представники укр. греко-катол. духівництва М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, як чільні ідеологи його прогресивних кіл, були творцями ідейно-естетичн. вектору розвитку західноукр. письменства XIX ст. Виходячи з власного і світового досвіду етнограф. досліджень, переосмисленого ними в контексті романтичної теорії про комплекс традицій фольклору кожного народу як вияв сутності його історич. духу, учасники “Руської трійці” реалізовували згадану програму на сторінках кількох рукописних і друкованого періодичних видань - альманахів “Син Русі” (1833 р.), “Зоря” (1834 р.), “Русалка Дністровая” (1836 р.). Саме “Русалка Дністровая”, опублікована 1836 р. у Будайській друкарні угорського Пештського університету та вилучена австрійс. цензурою з продажу за національно-демократ., антикріпосницьке ідейне спрямування, є першим вітчизн. укр-мовним виданням на західноукр. землях. Підносячи у “Передслів’ї” до цього альманаху, як громадянську позицію, наявний в поетичних збірках М. Шашкевича “Син Русі” і “Зоря” заклик до ідейної єдності та національної цілісності укр. народу, вони представили у “Русалці Дністр.”, поруч з громадянською, філософською й інтимною лірикою, дослідження з вітчиз. історії, етнографії, фольклористики і мовознавства.

Питання 3.

Вітчизн. образотв. мистецтво пер. пол. XIX ст. на східноукр. землях, невпинно еволюціонуючи шляхом урізноманітнення жанрових форм, передус. у річищі посталої на перетині взаємовпливів чільних національних шкіл західноєвр. класицистично-академічного живопису системи російськ. академізму, послідовно проходило щільно пов’язані зі здобутками укр. цехового і народного образотворч. мист-ва XVII–XVIII ст. етапи пізнього класицизму, сентименталізму й романтизму в їх численних модифікаціях. Важливу роль у становленні естетич. свідомості тогочасн. вітчиз. творчої інтелігенції, зокр. майстрів-аматорів, мандрівних митців, малярів-кріпаків і, не в останню чергу, професійних художників-“академістів” - відіграли розвинуті, передусім в укр. церковно-монастирс. іконописних школах (при Києво-Печерс. Лаврі, київс. Соборі Св. Софії й ін.) і мистецьких класах світських навчальних закладів (“новоприбавочний” клас малювання, малярства і архітектури (1768 - 1796 рр.) при Харківськ. колегіумі) традиції худож. освіти XVIII ст. Впродовж пер. пол. XIX ст. чільними осередками професійної худож. освіти на східноукр. землях стали навчал. заклади середнього (гімназії, приватні пансіони і пр.) та вищого (ліцеї, університети) рівнів, викладачами малювання в яких були спочатку іноземні спеціалісти, зокр. вихованці Римської і Віденської академій мистецтв, а з 1820-х рр. - дипломовані випускники Петербурз. Академії мистецтв.

Творчості найвизначніших східноукр. майстрів пер. пол. XIX ст., вихованців Петербурзької Академії мистецтв, як-от: К. Головачевського, Ф. Яненка, І. Бугаєвського-Благодарного, К.Павлова, І. Сошенка, Г. Васька, Г. Лапченка, І. Шаповаленка і, безумовно, Т. Шевченка, - а саме портретним, пейзажним, побутовим композиціям переважно олійного і графічного виконання, властиве яскраве відображення тенденції поступу академічного живопису від спадщини Д. Левицького та В. Боровиковського до опосередкованого феноменом К. Брюллова і пошуками Венеціанівської школи романтичного мистецтва. Найвидатнішим майстрам вітчиз. академічного живопису др. пол. XVIII - поч. XIX ст. Дмитру Левицькому (1735 - 1822 рр.) та Володимирові Боровиковському (1757 - 1825 рр.) належить честь вважатись законодавцями розробки репрезентативно-парадних композицій зростового і погрудного зразків та камерного портрету як основних іконографічних типів образотворчого мистецтва тогочасної Росії. Полотнами відомих учнів і послідовників Д. Левицького і В. Боровиковського (акад-ки К. Головачевський, О. Яненко, І. Бугаевський-Благодарний й ін.), представлено впливовий в укр. живописі пер. пол. XIX ст. напрямок романтизованого класицизму з характерним для нього поєднанням урочистості образів та інтересу до індивідуальності портретованого.

На показовому прикладі творчої спадщини таких визначних майстрів укр. образотворчого мистецтва пер. пол. XIX ст., як К. ІІавлов, Т. Шевченко, І. Сошенко, А. Мокрицький, Г. Васько, виразно простежується специфіка дальшої видозміни канонів вітчиз. академізму, зумовленої, головним чином, активним зверненням цих і решти представників останнього до прогресивних орієнтирів ідейно-естетич. платформ сентименталізму, романтизму і реалізму. Капітон Павлов (1791 (1792) - 1852 рр.) створив багато камерних побутових зображень, як-от серії дитячих (“Діти художника”) і жіночих (“Портрет невідомої”) портретів, насичених сентименталіст.- романтичними ідеями. Іван Сошенко (1807 - 1876 рр.) - автор образів представників укр. дрібномаєткового дворянства, сповнених сентименталістською проникливістю (“Портрет Гудим-Левковичевої”), і краєвидів. Тарас Шевченко - знакова і неперехідна постать в складній еволюції укр. живопису від канонів академізму до ідейно-естетич. платформ романтизму та реалізму. Представлена понад 150-ма зразками, портретна спадщина митця становить основну частку його багатющого мистецького доробку, засвідчуючи постійне зацікавлення Т. Шевченка пріоритетною розробкою такого різновиду згаданого жанру, як романт.-реалістичний камерний психологічний портрет. Вагомим внеском Т. Шевченка до розвитку вітчиз. живопису були, в пер. чергу, такі його живоп. і графічні композиції: серії автопортретів, портрети відомих представників укр. і рос. інтелігенції ХІХ ст. (П. Куліша, М. Максимовича, Г. і П.Закревських й ін.). Нерозривно пов’язані з поетичною спадщиною Т. Шевченка й такі його шедеври, як олійні полотна академічного компонування “Катерина” і “Селянська родина”.

Вітчиз. живопис пер. пол. XIX ст. на західноукр. землях формувався в контексті сполучення укр. митцями кращих здобутків багатьох західноєвроп. національних шкіл живопису, передусім італ. та франц., у рамках стильових систем барокко, класицизму і рококо з традиціями укр. цехового живопису та народного образотв. мист-ва XVII–XVIII ст. Роль провідних осередків становлення кадрів вітчиз. живопису переходить від консервативних цехових структур, як-от львівського живописного цеху, до європ. центрів вищої худож. освіти - Академії мистецтв св. Луки у Римі та Віденської академії мистецтв. Творчості плеяди найвизначніших західноукр. майстрів пер. пол. XIX ст., головним чином, вихідців зі Східної Галичини і вихованців цих навч. закладів: Л. Долинського (фрески собору Св. Юра у Львові і Успенського собору Почаївської лаври, серія сполучаючих бароковий і класиц. стилі портретів єпископів греко-католиц. церкви), Й. Хойницького (фрески Львівс. кафедрального костелу та Домініканського собору в Тернополі), В. Берези, Я. Машковського, Ф. Яхимовича й ін. - було притаманне поєднання в фресковому розписі, іконописі та портретному жанрі, як осн. напрямах їх худож. діяльності, прийомів представників болонської школи італ. бароко і представників франц. класицизму. Видатними західноукр. малярами кін. XVIII - поч. XIX ст. були майстри фрескового живопису й іконопису, вихованці Акад. мистецтв св. Луки Станіслав Строїнський (1719 - 1802 рр.) і Остап Білявський (1740 - 1804 рр.). Наскрізною харак-ою їх худож практики є творче інтегрування до визначального в їхніх мистецьких пошуках офіційного худож. стилю римо-католиц. церкви, а саме італ. барокко, заснованого на “болонському академізмі” і, частково, “караваджизмі” як чільних течіях італ. живопису кін. XVI - початку XVII ст., стильових систем франц. класицизму і рококо.

5.12.2012. Лекція 14. Тема 8. Українська культура ХІХ ст.




Переглядів: 371

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Бланк відповідей | Вітчизняна архітектура пер. пол. ХІХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.