В природоохоронній справі

З давніх часів у свідомість людей ввійшло поняття “Охорона природи”. Майже два століття тому Жан-Жак Руссо писав, що людина своєю діяльністю в більшості випадків негативно впливає на природу. Однак вперше цей термін набув значного поширення після І Міжнародного з’їзду з охорони природи, який відбувся в 1913 році (Швейцарія). 1926-1927 рр. стали періодом признання “охорони природи” самостійною науковою дисципліною.

В природоохоронній російськомовній і зарубіжній літературі відомо декілька назв, запропонованих для нової галузі знань – геотехніка, натур соціологія, екологія людини, ноологія, нозологія, созіекологія (грец. “созіо” – охороняти) та інші.

За К.М.Ситником охорона природи – це комплексна система міжнародних, державних і громадських заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів, захист природного середовища від забруднень і руйнувань в інтересах задоволення матеріальних і культурних потреб як існуючих, так і майбутніх поколінь[2].

Крім терміну «охорона природи» існує цілий ряд інших. Серед них слід відмітити наступні [4].

Охорона оточуючого (людину) середовища – сукупність заходів охорони соціально-економічного і природного середовища, оточуючого людину; комплекс міжнародних, державних, регіональних і локальних адміністративно-господарських, технологічних, політичних, юридичних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення соціально-економічного, культурно-історичного, фізичного, хімічного і біологічного комфорту, необхідного для забезпечення здоров’я людини.

Охорона природного середовища, оточуючого людину – те ж саме, що і в попередньому понятті, але в комплекс заходів не входять локальні і технологічні, юридичні заходи, а центр уваги зосереджується не на здоров’ї людини, а на параметрах функціонування природних систем в межах, необхідних з точки зору здоров’я і добробуту людини.

Охорона природи – те ж саме, але спрямоване на збереження, раціональне використання і відтворення природи Землі і найближчого до неї космічного простору в інтересах нинішніх і наступних поколінь людей.

Або – це комплексна міжгалузева дисципліна, яка розробляє загальні принципи і методи збереження і відтворення природних ресурсів. Вона включає, як головні, наступні розділи: охорона земель, вод, атмосфери, рослинного і тваринного світу та природних компонентів.

Охорона Природи (з великої літери) – заходи щодо збереження глобальної системи життєзабезпечення людства на умовно безкінечний термін.

Охорона середовища (життя) – сукупність заходів, спрямованих на збереження природи Землі в стані, що відповідає еволюційним потребам сучасної біосфери і її живої речовини.

Енвайронментологія – комплексна дисципліна про оточуюче людину середовище, його якість та охорону (відрізняється від “охорони природи тим, що враховує не тільки заборони, а й раціональне природокористування).

Енвайронменталістика – технічне застосування енвайронментології.

Природокористування – сфера суспільних виробничих відносин, спрямованих на задоволення матеріальних, культурних, наукових і духовних потреб нинішнього і майбутніх поколінь і на якість НПС, ресурсовідтворення в сфері господарської діяльності.

Раціональне природокористування – система діяльності, покликана забезпечити економну експлуатацію природних ресурсів і умов та найбільш ефективний режим їх відтворення з врахуванням перспективних інтересів господарства, що розвивається, і збереження здоров’я людей.

Охорона природи лише складова частина природокористування (наприклад, збереження ніяк не використовуваних об’єктів, що не мають господарського значення для людини є об’єктом охорони природи, але не входить в природокористування). Співвідношення між об’ємами наведених понять подано на рис.2.1 (згідно з матеріалами роботи [4]).

Рис.2.1. Співвідношення між об’ємами понять

(за М.Ф.Реймерсом, 1990)

Природа (з великої літери) – це весь матеріально-енергетичний та інформаційний світ Всесвіту; оточуючий нас світ; природа (з малої літери) – сукупність природних умов існування людського суспільства.

Середовище – речовина і (або) простір, оточуючі об’єкт, що розглядається.

Питання термінології розглядалися на І Європейській робочій конференції з природоохоронної освіти в 1971 р. (Швейцарія), де було прийнято, що поняття “охорона оточуючого природного середовища” і “охорона природи” – синоніми. Крім того, їх слід розуміти не тільки як систему практичних заходів, але і як систему наукових знань.

Природоохоронна діяльність пропонує вирішення трьох основних задач:

1. Організація раціонального використання природних ресурсів.

2. Захист природного середовища від забруднення.

3. Збереження рідкісних, унікальних об’єктів природи в їхньому природному стані.

Стратегічною метою діяльності з охорони оточуючого (навколишнього) середовища є:

1. Створення державної єдиної системи контролю (моніторингу) за станом НПС (моніторинг– система періодично повторюваних в певній послідовності спостережень, що включає аналіз стануоб’єктів і прогноз розвиткупід дією різних чинників).

2. Прогноз можливих ситуацій в умовах антропогенної дії.

3. Розробка критеріїв допустимої дії і включення частини відтворюваних природних ресурсів, впровадження стандартів в життя.

4. Виявлення приоритетних напрямів для прийняття заходів з врахуванням фізичного стану НПС, екологічного, економічного і естетичного збитків.

5. Розробка і впровадження природо захисних технологій, методів, споруд.

6. Планування природоохоронної діяльності, як в плані глобальної господарської діяльності, так і регіональної.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Коротка історія розвитку екології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.