Ґрунтознавчі аспекти взаємодії суспільства з природою

Триповерхові шари земної кори на суходолі , видозмінені під впливом рослин та інших організмів називаються грунтами . Від гірських порід вони відрізняються дисперсністю мінеральної маси, значним вмістом специфічних органічних речовин – гумусу, населені живими організмами і визначаються родючістю, тобто здатністю забезпечувати врожай зелених рослин. Грунти – це результат життєдіяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, передумова для їх існування.

В Україні нараховується більше 38 основних типів грунтів та кілька тисяч дрібних таксономічних підрозділів (відмін грунтів), які різняться між собою за будовою профілю, мінералогічним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними та хімічними властивостями, отже і родючістю, придатністю для сільськогосподарської діяльності. З метою раціонального використання здійснюється якісна оцінка грунтів (бонітування), яка дає змогу виробити правильний підхід до обробітку та удобрення грунтів, набору культур, організації сівозмін, захисту рослин, контролю та управління якістю грунтів.

Весь ґрунтовий покрив континентів нашої планети створює єдину оболонку – педосферу, ту біокосну систему (за В.І.Вернадським), яка підтримує життя на Землі, і є основою організації біосфери. На відміну від інших оболонок геосфери, педосфера є поліморфною, надзвичайно складною і енергоємною системою, здатною до саморозвитку і саморегулювання.

Різноманітність природних умов і поєднання грунтотворчих факторів формує дуже строкату картину ґрунтового покриву Землі. Багато століть вчені намагаються дати лад цьому розмаїттю, створити струнку систему класифікації грунтів.

В Україні прийнято еколого-генетичну класифікацію за російським вченим В.В.Докучаєвим (1846-1903). Згідно з нею грунти класифікуються не тільки за їхніми властивостями, але й за особливостями залягання і географічного поширення. В основу класифікації покладена наукова термінологія, в якій були використані народні назви: білозем, підзол, чорнозем, сірозем та інші. Всі терміни визначають флорну, основну одиницю систематики грунтів – тип грунту. Типи поділяються на підтипи, роди, види, відміни, розряди.

Існує також міжнародна номенклатура продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO). Назви грунтів взято з тих країн, де вони поширені. В цій номенклатурі є чорнозем, підзол, солонець, солончак. Для грунтів, поширених на різних континентах, придумані нові назви: флювісоль, грейсоль, андосоль, каштанозем тощо.

Найбільш родючим грунтом – є чорнозем. За В.В.Докучаєвим “чорнозем – це цар грунтів, дорожчий за вугілля, за золото” [8]. Як еталон найбільш родючого грунту в світі – еталон з Воронежської області РФ Парижі.

При загальній площі України 60,4 млн. га на орні землі припадає 34,2 млн. га (54,96 %), луки 6,17 млн. га (10,2 %). В окремих районах лісостепу і степу розораність досягає 80-90 %, що небажано в економічному та екологічному відношеннях, різко зменшує загальний природний потенціал території, робить її одноманітною, а господарство однобоким.

Найбільшим багатством грунту є його гумус, органіка (“humus” лат. – родючий грунт). Гумус – це акумульована рослинами енергія, запаси якої вивільняються при згорянні сільськогосподарської продукції, трав’яної чи деревної рослинності. Запас гумусу в 200-300 т/га (середньо гумусовий грунт) еквівалентний 20-25(30) тонн антрациту. Однак антрацит віддає енергію один раз, а грунт (при правильному обробітку) – практично вічно. Величезна роль грунтів у вирішенні енергетичної проблеми (енергетичний потенціал лише сільськогосподарських земель України – понад 1,2 млрд. тонн антрациту). Завдяки вибірковій вбирній здатності грунт нагромаджує в собі запаси поживних речовин, яких може вистачити навіть без додаткових надходжень на 200-1000 років життя рослин.

Земля, грунт – основа сільськогосподарського виробництва та лісового господарства (рослинництво, рільництво, луківництво, лісівництво), які є джерелами продуктів харчування та промислової сировини.

Шкідливий антропогенний вплив, а також стихійні явища, часто розбуджені та посилені людиною, завдають грунтам величезної, часом непоправної шкоди. Причинами збідніння та деградації грунтів є:

1) багаторазовий обробіток за допомогою важких сільськогосподарських машин;

2) завезення добрив і посівного матеріалу, вивезення зерна, соломи, коренеплодів;

3) виникнення паралельних доріг – через поле;

4) пилові бурі при обробці;

5) водна, вітрова, лінійна ерозія.

Глобальна педологічна проблема – зниження вмісту в грунтах гумусу (гумус не тільки йде на мінералізацію поживних речовин для рослин, але й виноситься в результаті ерозії, з коренеплодами, на колесах транспорту;

Необґрунтоване внесення добрив спричинює додаткове забруднення грунту хлоридами, сульфатами, пестицидами. Забруднення грунту відбувається також шкідливими викидами промислових підприємств та транспортних засобів, радіонуклідами.

Гострою проблемою є відчуження земель під будівництво фабрик, заводів, аеропортів, електростанцій, відкритих гірничих розробок. Біля 700 тис. га родючих земель затоплено водосховищами на Дніпрі. Непомірно зростають площі міст та селищ, хоча щільність їх забудови не перевищує 55 % норми. Одна з найважливіших нині проблем – підвищення родючості грунту та екологічної чистоти продуктів.

За роки домінування в країні єдиної колгоспно-радгоспної системи був втрачений традиційний хлібороб, що знав усі тонкощі свого ремесла, був фахівцем землеробської науки. Тому на високому державному рівні повинні бути запроваджені заходи щодо оптимізації сільськогосподарських соціоекосистем.

До таких заходів слід віднести наступні:

1) Правильна організація території, формування культурного агро-ландшафту. В основних землеробських районах України (лісостеп і степ) рілля займає 45...83 % (для порівняння у Франції – 42 %, в Німечинні – 32 %, в США – 27 %).

Необхідно визначити науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймищами, що дають найвищий господарський ефект і збереже навколишнє середовище.

2) Організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін (доцільно нарізувати поле за контурами ґрунтових відмін, а не прямокутниками).

3) Різке скорочення повторності обробітку,–перейти на обробіток легкими машинами і механізмами.

4) Перегляд системи основного обробітку грунту(впровадження безплужного обробітку).

5) Органічне (біологічне) землеробство(виключає застосування мінеральних добрив) – врожаї нижчі, але продукція у 2-3 рази дорожча через її високу екологічну чистоту.

6) Меліорація(“melioratio” лат. – поліпшення). За дією грунт і рослини меліорації поділяються на кілька видів:

- агротехнічна(передбачає оптимальний обробіток грунту за допомогою спеціальних прийомів, наприклад, переривчате боронування, лункування тощо);

- лісотехнічна(формування спеціальної мережі лісонасаджень);

- хімічна(поліпшення агрохімічних та агрофізичних властивостей грунтів використанням вапна, гіпсу, торфу, сапропелів, компостів, гною та інших матеріалів);

- гідротехнічна(обводнення або осушення, кольматація шляхом нанесення на поля річкового мулу, озерного сапропелю, торфу з наступним перемішуванням з піщаним грунтом, який перетворюється таким чином на суглинок);

- терасування(для боротьби з ерозією на схилах у гірських районах); на жаль сучасна техніка дає змогу використовувати для землеробства схили крутизною до 30° (в Японії – до 60°).

Національним Планом дій з гігієни навколишнього середовища (НПДГНС) визначені пріоритети у справі підвищення якості грунтів:

- вдосконалення нормативно-методичної та правової бази захисту грунту від забруднень;

- створення національної системи спостережень і контролю для попередження забруднення земель;

- організація досліджень, пов’язаних з визначенням ризику для здоров’я людини забруднення грунту і управління ним.

Серед найбільш важливих такі заходи:

1. Гармонізація існуючих нормативно-методичних документів щодо захисту грунту від забруднення зі світовими стандартами з терміном виконання – 2001 рік.

2. Створення банку даних щодо джерел забруднення грунту згідно типу, якості і кількості забруднювачів – 2003 рік.

3. Каталогізація і характеристика грунтів згідно з якістю і кількістю забруднювачів – 2003 рік.

В правовому плані потрібно законодавчо оголосити родючі землі недоторканими, найбільш цінним національним багатством країни, запорукою процвітання майбутніх поколінь наших людей.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні завдання геоекології та інженерної геології	\|	БІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.