Лексика сучасної української мови з погляду на її походження

Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад".
Розділ мовознавства, що вивчає лексику, називається лексикологією. Лексикологія вивчає лексику сучасної мови в цілому, як систему, а також основні типи лексичних значень слів, їхні структурно-семантичні розряди, групує слова за їхнім походженням і за стилістичним вживанням.

За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп.
1. Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. Закономірно, що слова спільнослов'янського походження з часом зазнали певних фонетичних та морфологічних змін і вимовляються тепер відповідно до норм сучасної мови.
До спільнослов'янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов'янських мов. Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, шити, меч, граблі, вовк, коза, бик, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів,
2.Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші.
3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак...

Досить значну за обсягом, стилістичними функціями і за семантичними ознаками лексичну групу становлять старослов'янізми, тобто слова, засвоєні із спорідненої старослов'янської мови, яка з ІХ ст. виконувала роль єдиної міжнародної літературної мови слов'янства. У Х ст. старослов'янська мова разом із впровадженням християнства стала поширюватись і на території Української Русі.
Засвоєння старослов'янізмів почалося ще в давньоруський період, але й пізніше тривалий час старослов'янська мова не втрачала свого значення: уста, супостат, істина, небеса, Бог, хрест, золото, вождь, святиня, собор, союз, соратник.
Засвоєння українською мовою російської лексики стало активним після возз'єднання України з Росією (друга половина XVII ст.). Частина русизмів у різні часи засвоюється шляхом безпосередніх усно-розмовних контактів: начальник, завод, чин, подвиг, хазати, а з XVIII ст. російська мова стала основним посередником у засвоєнні українською мовою іншомовної лексики західноєвропейського походження: акт, адвокат, боцман, генерал, дивізія, комісія.
До XVII ст. Білорусія і більша частина України були у складі Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої, і саме тоді формувалася по суті єдина українсько-білоруська літературно-писемна мова із спільною значною частиною лексичного фонду: бадьорий, бурчати, в'ятір, гудити, дьоготь, ківш, кажан...

Лексичними запозиченнями з інших слов'янських мов у українській вважаються такі: з польської - брама, бавитись, барвінок, вдячність, досконало, жупан, склеп, полька, панство.., з чеської - влада, наглість, табір та ін.
Найдавнішими запозиченнями слід вважати слова з грецької та латинської мов.
Слова грецької мови: ботаніка, геологія, математика, психологія, азот, хлор, атмосфера, граматика, драма, діалог, демократія тощо.
Латинські слова: інфекція, ангіна, вена, делегат, арматура, мотор...
Інтенсивне проникнення слів з німецької мови відбувалося у XVII-XVIII ст.: орден, солдат, швабра, паштет, фарш, футляр, шахта, вексель, бухгалтер...
Французькі запозичення входять в українську мову головним чином через російську мову з другої половини XVIII ст. і особливо в ХІХ ст.: політика, кур'єр, балет, режисер, роль, романс, абажур, магазин, пальто, люстра...
Запозичення з англійської мови припадають на середину ХІХ і початок ХХ ст.: док, шхуна, мічман, футбол, хокей, старт, фініш, трамвай, кекс, ром, пунш.
З голландської мови: матрос, гавань, шлюпка, каюта...
З італійської: адажіо, бас, віолончель, опера...
З тюркських мов: кайдани, тютюн, бугай, базар, чабан тощо.
Протягом багатьох століть здійснювались контакти між східнослов'янськими мовами, тому найбільше слів українського походження проникало в російську та білоруську мови. В російських пам'ятках XIV-XV ст. дослідники знаходять слова брунатний, гай, тиждень... Українська мова в XVI-XVII ст. була посередницею і одним із джерел збагачення російської мови іншомовною лексикою: автор, гімн, натура, крохмаль, метафора, фантазія, фігура, фортуна... Про тісні контакти української та білоруської мов свідчить значний прошарок у них спільної лексики: бачити, ганок, гудзик, помилка, хата, клуня...
Запозичення з української мови зустрічаються в польській, чеській, словацькій, угорській, молдавській, румунській, литовській, французькій мовах та інших. Але вони майже не досліджені.

Інтернаціоналізми - це слова, що вживаються в багатьох мовах і мають спільне значення: комунізм, біологія, фізика, трактор, інженер, аспект, радіо, телевізор, супутник, концерт, архітектура, соло, соната, лектор, студент, університет, суботник тощо.

Лексика української мови в процесі свого історичного розвитку постійно змінюється, збагачується і вдосконалюється, причому лексичні зміни в інших структурних ярусах мови (у фонетиці, морфології) не такі інтенсивні і помітні.
Розвиток лексики визначається, з одного боку, дією внутрішньомовних факторів, а з другого - він залежить безпосередньо і від позамовної дійсності. Зміни словникового складу значно більше, ніж зміни в інших ярусах мови, пов'язані з виробничою діяльністю людини, з економічним, політичним і соціальним життям суспільства. Будь-яка нова зміна в житті суспільства - чи то поява нових продуктів харчування чи споживання, чи новинок техніки, чи нових уявлень, понять та інших реалій - потребує свого позначення засобами мови, передусім лексичними засобами.
Поповнення лексики новими засобами назви, термінами відбувається постійно і безперервно, бо в лексиці відбиваються всі процеси історичного розвитку суспільства.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Функції мови в суспільстві	\|	Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент професійної культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.