Особливості оформлення карт

При виготовленні карт, прикладених до роботи, необхідно враховувати певні вимоги картографічного креслення і дотримувати послідовність в їх оформленні.

Для зняття загальногеографічної основи використовують зразок готової добре виданої карти певного масштабу, з чіткими контурними лініями і висотними відмітками. Вибір основи, відбір потрібних елементів і контурних ліній залежить від призначення карти, її змісту, масштабу карти, ступеня генералізації, спеціального навантаження, зображення умовних масштабних і позамасштабних позначень.

Вибір масштабу визначається змістом і навантаженням карти. Чим складніше зміст і більше навантаження, тим крупніше повинен бути вибраний масштаб. При цьому дотримується неодмінне правило відповідності масштабу карти її навантаженню. Якщо масштаб картографічної основи, прийнятий для подальшої роботи і нанесення на неї навантаження, не відповідає планованому навантаженню, то проводиться відповідна зміна розмірів вибраної основи. У разі технічних можливостей використовуються методи зміни розмірів за допомогою комп'ютерного, ксероксного або іншого устаткування. Якщо ж картографічна основа підібрана в тому масштабі, який відповідає планованій кількості географічної інформації, то складання карти проводиться без змін масштабу.

Залежно від конкретного завдання, карту, прийняту за загальногеографічну основу, копіюють повністю або якусь її частину. В першу чергу на оригіналі намічають площу, відповідну тій території, яка необхідна для копіювання. При цьому обов'язковою умовою є правильне орієнтування карти строго на північ - по середньому меридіану, а не по лінії бічної рамки оригіналу. На кожній карті викреслюють рамку; вона звичайно розташовується на зовнішньому контурі ліній зрізу. Намітивши і викресливши рамку, наносять позначення картографічної сітки і копіюють картографічну основу. Якщо у межах вибраної площі карти знаходяться контури не тільки того географічного об'єкту, який потрібен для роботи, але і інших об'єктів, то обов'язковою умовою є викреслювання абсолютно всіх об'єктів. Коли, наприклад, об'єктом дослідження є територія Одеської області, при копіюванні оглядової фізико-географічної карти наносяться річки, озера, болота і ін. також на тих суміжних територіях Румунії, Молдови, Вінницької, Кіровоградської, Миколаївської областей України, які оконтурені зрізом карти. Інша справа, що не обов'язково наносити на суміжні території спеціальне навантаження.

Після цього розробляються або відбираються вже наявні умовні позначення. Вони повинні відповідати призначенню і масштабу карти. Розробляються як масштабні, так і позамасштабні позначення. Потім намічається оптимальне розміщення умовних знаків на карті, а також підписів до них.

При складанні легенди умовні знаки, якщо таких знаків дуже багато і вони різноманітні, рекомендується розбивати на споріднені групи. При цьому можливі окремі самостійні підзаголовки для кожної з них. Наприклад, на карті корисних копалин можливе виділення груп: горючих копалин, рудних копалин, рідкісних і розсіяних елементів, будівельної сировини і ін. На картах рослинності можна виділити групи хвойних, листяних лісів, безлісих територій і ін.

Будь-яка картографічна продукція насичена великою кількістю написів, виконаних різним шрифтом і розміром шрифту. Існують певні правила розміщення географічних назв на картах:

§ розміщення найменувань населених пунктів, найменувань, що відносяться до форм рельєфу, а також до малих водоймищ і інших географічних об'єктів, прийнято підписувати паралельно північному або південному зрізу карти, або паралельно паралелям градусної сітки;

§ назви річок розташовують паралельно лінії русел річки по плавній кривій, що відображає найкрупніші вигини русла;

§ назви океанів, морів, заток, проток, озер розташовують урозрядку, усередині площі даного водного басейну, причому, за їх межі написами виходити не дозволяється;

§ назви, що відносяться до політико-адміністративного розподілу, розташовують урозрядку по всій довжині даної території, в одну, дві, три строчки;

§ якщо географічний об'єкт, який треба підписати на карті, настільки малий, що ніякими підписами назви не можна вміщати в його межі, то застосовується умовне цифрове позначення: на розташуванні об'єкту ставиться порядкова цифра, а в умовних позначеннях проводиться чіткий підпис, який відноситься до цього об'єкту.

Окрім названих основних правил можуть застосовуватися і інші, які пояснюються окремо у кожному конкретному випадку.

Географічна інформація фіксується на картах за допомогою стандартних і спеціально розроблених умовних позначень. Стандартні запозичаються із звичайних картографічних джерел (карт, повчань, керівництва, довідників і ін.). Якщо стандартні умовні позначення не вичерпують необхідний перелік, не відображають всіх особливостей позначення, не підходять за розмірами, формою і кольором, то можливо вживання спеціальне розроблених окремих умовних позначень або їх систем. Вони бувають у вигляді значків, локалізованих діаграм, лінійних знаків і наносяться методами якісного фону, пошарового забарвлення, ізоліній, ареалів, точковим способом, побудовою картодіаграм і картограм, з використанням знаків руху і знаків зв'язку.

При побудові карт, карто-схем, картограм і картодіаграм рекомендується ширше використовувати можливості геомнформаціонного картографування програмних ГІС-пакетів, що підтримують векторну модель просторових даних, таких, наприклад, як пакет MapInfo Professional або настільні інструментальні ГІС сімейства ArcGIS.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ілюстрації	\|	Таблиці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.