Сутність глобальних економічних парадоксів

Парадокс (від грецького paradoxos – несподіваний, дивний) наукова думка визначає як: 1) несподіване, незвичне, розбіжне з традицією твердження, тлумачення, явище або висновок; 2) у логіці – суперечність, яка виникла в результаті зовнішнього логічно правильного міркування і призвела до взаємосуперечливих висновків.

Наявність парадокса свідчить про нереальність деякої з аксіом або теорії, хоча це часто важко виявити, пояснити, а тим більше усунути.

Вивчаючи процеси глобалізації, майже всі вчені звертали увагу на суперечливість їх протікання, але лише деякі з них виділяли саме поняття парадокса глобалізації. Найбільш відомими працями з цього питання є: «Глобальний парадокс» Дж. Найсбітта, «Епоха парадокса» Ч. Хенді, «Наступ мережевого суспільства» М. Кастельса, «Міжнародна конкуренція. Конкурентні переваги країн» М. Портера, «Парадокси глобалізації – виклики та пошуки відповіді» І. Іванова.

Глобалістика як наука з’явилася наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. Самі ж глобальні трансформації почали спостерігатися набагато раніше. Це відставання теорії від практики спричинило суперечливість наукових поглядів і концепцій.

Наприклад, глобалізація, з одного боку, посилює центропериферичне роз’єднання світу, а з іншого – істотно змінює таку структуру. Кордони світових центрів і периферій стають рухливими, посилюється їх зворотній вплив, а також можливість зміни периферійного статусу значних за розміром країн, що розвиваються. Ці процеси досліджувалися у працях В.І. Пантіна та М. Чешкова.

Глобалізація сприяє формуванню інституційних утворень, які становлять цілісність світу. При цьому глобалізація функціонує не тільки як всезагальна система зв’язків, але й як система взаємодій та їх результатів. Внаслідок цього глобалізація, на думку М. Чешкова, дає змогу зупиняти або стимулювати створення локальних утворень, враховуючи специфіку їх локального культурно-історичного фундаменту.

Глобалізація в ідеалі уявляється такою взаємозалежністю своїх суб’єктів, яка в принципі співвідносить різні ідентичності, що пов’язуються загальними правилами поведінки, а не співвідношенням їх локально-відмінних сутностей.

В умовах небаченого розмаху і швидкості протікання глобалізації суперечності і парадокси цього процесу загострюються ще більше і перетворюються на загрозу для глобальної стабільності. І. Іванов стверджує, що парадокси глобалізації не можна пояснити звичайною діалектикою суперечностей, притаманній процесу загального розвитку. Скоріше вони є симптомами глобальної кризи, що насувається на сучасну цивілізацію. Нові технічні можливості глобального за своїми масштабами впливу на суспільство і природу не сумісні з існуючою парадигмою розвитку цивілізації, що ґрунтується на пріоритетах суперництва і боротьби.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 6. Парадокси глобалізації та проблеми її доказової бази	\|	Базові глобальні парадокси, їх характеристика

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.039 сек.