Структура капіталу, її види. Розвиток теорії структури капіталу.

Структура капіталу – це співвідношення власних і позичкових засобів, які використовує корпорація у процесі господарської діяльності.

Якщо корпорація використовує тільки власний капітал, то:

- має найвищу фінансову стійкість;

- обмежує темпи свого розвитку і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал.

Якщо корпорація використовує позичковий капітал, то:

- має високий фінансовий потенціал свого розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту фінансової рентабельності;

- генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства.

Вибираючи між інвестиційним (акціонерним) і кредитним фінансуванням, слід враховувати наступне:

1) кредит допускає використання коштів протягом короткого періоду часу, а інвестиційні ресурси використовуються упродовж тривалого часу;

2) корпорація відраховує процентні платежі із суми всього оподатковуваного доходу, але виплачує дивіденди з доходу, що залишився після сплати податків. Тобто зобов’язання перед кредиторами повинні бути задоволені насамперед, лише після чого інвестори мають право отримувати дивіденди;

3) у разі банкрутства кредитори мають першочергове право на свою частку в активах корпорації. На ту частину, що залишилась, мають право претендувати інвестори.

Оптимальна структура капіталу – це таке співвідношення власних і позичкових засобів, при якому одночасно забезпечується висока фінансова рентабельність і фінансова стійкість корпорації, тобто максимізується її ринкова вартість.

Ф. Модільяні і М. Міллер були відзначені Нобелівською премією з економіки. В основу своєї теорії вони поклали твердження, що структура капіталу не впливає на його вартість. На їхню думку, ринкова вартість корпорації визначається виключно її чистим грошовим потоком, який залежить від інвестицій. Виходячи з цього, ринкова вартість корпорації не залежить від структури капіталу (співвідношення між позичковим і власним капіталом), а визначається шляхом капіталізації очікуваних грошових потоків з урахуванням ризику. Відомо, що ринкова вартість дорівнює сумі ринкової вартості акціонерного (оплаченого) капіталу і ринкової вартості боргу. Згідно з теорією ММ на ринкову вартість не впливає структура капіталу корпорації, оскільки якщо підвищується ринкова вартість боргу, то відповідно на цю суму знижується ринкова вартість акціонерного (оплаченого) капіталу. Теорію ММ вчені і практики критикували через те, що в ній ігнорувалися реальні умови фінансового ринку, зокрема вплив податків, витрати на додатковий випуск акцій, спади ділової активності.

На початку 60-х років з’явилася теорія Г. Дональдсона, яка дістала назву субординації джерел. Згідно з цією теорією рішення про фінансування повинні прийматись у такій послідовності. По-перше, слід використовувати внутрішні джерела (нерозподілений прибуток і амортизацію). По-друге, визначаючи розмір дивідендів, потрібно виходити з необхідності інвестицій для забезпечення певних майбутніх грошових потоків. По-третє, дивідендам має бути властива певна стабільність, особливо в короткостроковому періоді, їх не можна значно знижувати або підвищувати. По-четверте, якщо постає потреба в залученні зовнішніх джерел, то це слід робити в такій послідовності: банківські кредити, випуск конвертованих облігацій і в останню чергу – випуск нових акцій.

На основі порівняння теорій ММ і Г. Дональдсона розвивається так звана теорія асиметричної інформації С. Майєрса. Вона ґрунтується на тому, що менеджери корпорації мають повнішу інформацію, ніж інвестори. Асиметрична інформація – це різні можливості доступу до інформації. На думку С. Майєрса, для того щоб усунути нерівність доступу до інформації, менеджерам корпорацій слід дбати про поширення сприятливої інформації, тоді інвестори платитимуть за акції корпорації більше.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
В) вартість капіталу, що формується за рахунок нерозподіленого прибутку.	\|	ТЕМА 5. УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.